Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.06.2015 Справа №607/5255/15-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Сташків Н.М.,

за участі секретаря судового засідання Рихліцької О.А.,

за участю сторін:

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представників відповідача ОСОБА_3 обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів ОСОБА_4,ОСОБА_5,

відповідача приватного нотаріуса ОСОБА_3 міського нотаріального округу ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, приватного нотаріуса ОСОБА_3 міського нотаріального округу ОСОБА_6, Реєстраційної служби ОСОБА_3 міського управління юстиції про визнання іпотечного договору недійсним,–

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_7 пред’явив до суду позов до ОСОБА_2, ОСОБА_3 обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, приватного нотаріуса ОСОБА_3 міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним іпотечного договору від 12 грудня 2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, зареєстрованого в державному реєстрі за № 858 приватним нотаріусом ОСОБА_3 міського нотаріального округу ОСОБА_6 Обґрунтовує позов тим що спірний договір укладався на забезпечення виконання ОСОБА_2 як фізичною-особою підприємцем зобов’язань, що випливають з укладеного між нею та ОСОБА_3 обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів договору №12-11-ЦП про надання цільової позики на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів від 09 грудня 2011 року у розмірі 363699 гривень. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1, яка придбана відповідачем ОСОБА_2Й на підставі договору купівлі продажу за час перебування в зареєстрованому шлюбі з позивачем ОСОБА_7 Після розірвання шлюбу, на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 18 жовтня 2013 року в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_7 визнано право власності на ? частини зазначеної квартири. На момент укладення іпотечного договору позивач як співвласник квартири не давав письмової нотаріально посвідченої згоди на передачу квартири в іпотеку, наявність якої в даному випадку є обов'язковою. З цих підстав позивач вважає, що його права порушені, тому просив суд визнати недійсним іпотечний договір від 20 грудня 2011 року та зобов’язати приватного нотаріуса ОСОБА_6 вилучити із Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна внесений нею запис від 12 грудня 2011 року за № 11954351 про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки № 858 від 12 грудня 2011 року.

За заявою представника позивача судом до участі у справі залучено як співвідповідача Реєстраційну службу ОСОБА_3 міського управління юстиції.

Згідно з заявою про зміну позовних вимог позивач просив визнати недійсним спірний іпотечний договір та зобов’язати відповідачів – приватного нотаріуса ОСОБА_6 та Реєстраційну службу ОСОБА_3 міського управління юстиції вилучити із Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна внесений запис від 12 грудня 2011 року за № 11954351 про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки №858 від 12 грудня 2011 року.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, підтримав, зіславшись на викладені в позовній заяві мотиви та просив їх задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов визнала, пояснила, що при укладенні договору цільової позики та договору іпотеки вони з чоловіком перебували у неприязних стосунках, разом не проживали, тому при укладенні зазначених договорів не звернула уваги на ці обставини. Згоди на укладення іпотечного договору від 12 грудня 2011 року ОСОБА_7 не надавав.

Представники відповідача ОСОБА_3 обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів – ОСОБА_4, ОСОБА_5, у судовому засіданні позову не визнали, просили відмовити в його задоволенні з тих підстав, що позичальник ОСОБА_2, укладаючи договір іпотеки, для забезпечення виконання зобов’язань за договором позики, у заяві зазначила, що квартира АДРЕСА_1, яка передана нею в іпотеку, є її особистою власністю. З поданих нею документів на квартиру не вбачалося право будь-яких інших осіб, крім ОСОБА_2, на це майно. На момент укладення договору іпотеки Фонду не було відомо про те, що відповідач ОСОБА_2 перебувала у шлюбі, а передане нею в іпотеку майно було спільною сумісною власністю подружжя. Зауважили, що підтвердженням цього є договір купівлі-продажу квартири, та інші надані ОСОБА_8 документи, з яких убачалося, що вона була єдиним власником переданого в іпотеку майна. Визнання недійсним договору іпотеки вважають способом ухилення відповідача ОСОБА_2 від обов’язку виконати зобов’язання за договором цільової позики.

Відповідач приватний нотаріус ОСОБА_3 міського нотаріального округу ОСОБА_6 у судовому засіданні позову не визнала. Пояснила, що під час укладення оспорюваного позивачем договору іпотеки, вона перевірила обсяг повноважень іпотекодавця ОСОБА_2 щодо передачі майна в іпотеку. ОСОБА_8 подала заяву про те, що на момент придбання квартири АДРЕСА_1 вона у шлюбі чи у фактичних шлюбних відносинах не перебувала, квартира, яка передана нею в іпотеку, є її особистою власністю. Оскільки законом не передбачено здійснення додаткових заходів щодо встановлення факту перебування іпотекодавця у шлюбних відносинах при укладені договору іпотеки, якщо згідно з поданою заявою іпотекодавець зазначив, що він не перебуває у шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах, нею як нотаріусом виконано всі необхідні дії для посвідчення іпотечного договору відповідно до вимог закону.

Представник відповідача – Реєстраційної служби ОСОБА_3 міського управління юстиції, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду, в судове засідання не з’явився, не повідомивши про причини неявки. За вказаних обставин відповідно до ст. 169 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу в його відсутності.

Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини:

09 грудня 2011 року між ОСОБА_3 обласним відділенням фонду соціального захисту інвалідів та ОСОБА_2 було укладено договір №12-11-ЦП про надання цільової позики на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів від 09 грудня 2011 року у розмірі 363699 гривень.

На забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором 12 грудня 2011 року між ОСОБА_3 обласним відділенням фонду соціального захисту інвалідів та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 858.

Згідно з п. 1.2 іпотечного договору предметом іпотеки є нерухоме майно – квартира АДРЕСА_1, яка належить на іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу від 11 червня1999 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_3 міського нотаріального округу ОСОБА_9, за реєстровим номером №2701.

З зазначеного договору купівлі-продажу слідує, що ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, яка діяла від свого імені та від імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_13, продали, а ОСОБА_14 купила належну ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 квартиру АДРЕСА_2.

Як слідує зі свідоцтва про шлюб серії 1-ИД № 055963, виданого повторно відділом реєстрації актів цивільного стану ОСОБА_3 міського управління юстиції від 03 червня 2009 року, актовий запис №1729, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з 02 листопада 1991 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 18 лютого 2012 року шлюб між ними розірвано.

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім’ю, який діяв на час придбання зазначеної квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 18 жовтня 2013 року встановлено, що квартира АДРЕСА_1 придбана за час перебування ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в зареєстрованому шлюбі, є їх спільною сумісною власністю, та в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_7 визнано право власності на ? частини квартири АДРЕСА_2.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 на момент укладення іпотечного договору перебувала у спільній сумісній власності ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Відповідно до статей 63, 65 СК України, чинного на час укладення відповідачем ОСОБА_2 оспорюваного договору іпотеки, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними; дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до ст. 578 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про іпотеку», майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. На іпотекодавця покладається обов'язок попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки та відповідно встановлені негативні наслідки у разі порушення такого обов'язку.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні визнала, що вона не ставила до відому свого чоловіка – позивача ОСОБА_7 про укладення договору цільової позики та іпотеки, оскільки з ним не спілкувалася на той час, та не повідомляла про ці обставини Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів та нотаріуса при укладенні та посвідченні іпотечного договору.

З наданих у судовому засіданні відповідачем ОСОБА_6 копій нотаріальної (архівної) справи, слідує, що в них наявна заява ОСОБА_2 від 12 грудня 2011 року про те, що вона не перебуває в шлюбі.

Зокрема, з зазначеної заяви слідує, що цією заявою ОСОБА_2 стверджує, що квартира АДРЕСА_3 є її особистою власністю, на час її набуття в зареєстрованому шлюбі чи фактичних шлюбних стосунках вона не перебувала, зазначена квартира не є спільною сумісною власністю, і осіб, які могли б порушити питання визнання за ними права власності на зазначену частку квартири, в тому числі відповідно до ст. ст. 62, 74, 97 Сімейного кодексу України немає.

За вказаних обставин судом установлено, що позивач ОСОБА_7, будучи співвласником квартири АДРЕСА_3, яка була об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, згоди на передачу її в іпотеку та на укладення спірного іпотечного договору не надавав.

Отже, за встановлених судом обставин, беручи до уваги, що предметом іпотеки за оспорюваним позивачем договором іпотеки є майно, яке перебувало в його з іпотекодавцем спільній сумісній власності, переданий в іпотеку без згоди позивача, суд приходить до висновку, що при укладенні договору іпотеки № 858 від 12 грудня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обласним відділенням фонду соціального захисту інвалідів було допущено порушення вимог ст. 6 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Заперечення відповідачів проти позову з тих підстав, що відповідач ОСОБА_2 не повідомила позикодавця та нотаріуса про те, що нерухоме майно, яке передавалося нею в іпотеку, перебувало у спільній сумісній власності з позивачем ОСОБА_7, не заслуговують на увагу суду, оскільки не звільняють сторін договору від обов’язку дотримання вимог ст. 6 Закону України «Про іпотеку».

За вказаних обставин суд приходить до переконання про наявність підстав для визнання іпотечного договору від 12 грудня 2011 року недійсним у судовому порядку.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як убачається зі змісту розділу 7 зазначеного договору іпотеки, сторони договору визначилися, що договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання основного зобов’язання, враховуючи можливу наявність додаткових угод, у тому числі про його пролонгацію, збільшення та інше.

Згідно з п. 1.6 договору іпотеки обтяження іпотекою предмета іпотеки підлягає державній реєстрації в поярку встановленому законом.

Відповідно до п 1.7 зазначеного договору на предмет іпотеки нотаріусом на підставі ст. 73 Закону України «Про нотаріат» накладається заборона відчуження на період дії цього договору.

Як слідує з витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна № 34191384 від 12 грудня 2011 року, реєстратором – приватним нотаріусом ОСОБА_6 на підставі договору іпотеки від 12 грудня 2011 року зареєстровано заборону на нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_4, номер запису – 11954351 від 12 грудня 2011 року, заявник – Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Аналізуючи практику застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України, Верховний Суд України в листі від 01 квітня 2014 року вказав, що в разі, якщо запис у Державному реєстрі здійснено внаслідок укладення договору, дійсність якого оспорюється, спосіб захисту прав осіб встановлено п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України за позовом про визнання договору недійсним і скасування запису в Державному реєстрі, внесеного за заявою набувача.

Такий спосіб захисту прав передбачений ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої в разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Виходячи з зазначених вимог закону суд вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом визнання спірного договору недійсним та скасування в Державному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запису, зареєстрованого 12 грудня 2011 року за № 11954351 реєстратором – приватним нотаріусом ОСОБА_6 на підставі договору іпотеки від 12 грудня 2011 року на квартиру АДРЕСА_4.

Разом із тим, позовні вимоги про зобов’язання приватного нотаріуса ОСОБА_3 міського нотаріального округу ОСОБА_6 та Реєстраційну службу ОСОБА_3 міського управління юстиції вилучити зазначений запис із Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна не ґрунтуються на вимогах закону, є передчасними, зокрема судом не встановлено наявність між сторонами спору з цього приводу.

Аналізуючи в сукупності викладені обставини і визначені відповідно до них правовідносини сторін, положення закону, якими вони регулюються, дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до переконання про порушення прав позивача ОСОБА_7 щодо здійснення ним права власності на належну йому частку в нерухомому майні, які підлягають захисту шляхом визнання іпотечного договору недійсним і скасування запису в реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, а тому його позов підлягає до часткового задоволення.

На підставі наведеного, відповідно до ст. ст. 60, 63, 65 СК України, ст. ст.15, 16, 202, 203, 207, 215, 216, 368, 369, 578 ЦК України, ст. 6 Закону України «Про іпотеку», ч. 2 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 213, 215, 223, ч. 1 ст. 294, ч. 1 ст. 296 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним іпотечний договір від 12 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_3 обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 858.

Скасувати запис у Державному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, зареєстрований 12 грудня 2011 року за № 11954351 реєстратором приватним нотаріусом ОСОБА_6 на підставі договору іпотеки від 12 грудня 2011 року на квартиру АДРЕСА_4.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя