Справа № 22- 1140/2008 р. Рішення ухвалено під головуванням
Категорія 20 Старинщук О.В.
Доповідач Матківська М.В.
РІШЕННЯ
Апеляційного суду Вінницької області
від 23 травня 2008 року
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючого : Кучевського П.В.
Суддів : Матківської М.В., Чорного В.І.
При секретарі: Сніжко О.А.
За участю : позивача ОСОБА_1. і її представника ОСОБА_2., відповідача ОСОБА_3., представників відповідача ОСОБА_4. і ОСОБА_5.
розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ВінніПС ЛТД"
на рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 21 березня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_3, ТОВ фірми "ВінніПС ЛТД" про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, про визнання права власності на 1/2 частину квартири та за зустрічною позовною заявою ТОВ фірми "ВінніПС ЛТД" до ОСОБА_3, ОСОБА_1
про витребування майна із чужого незаконного володіння, -
Встановила:
В вересні 2007 року ОСОБА_1звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 та ТОВ фірми "ВінніПС ЛТД" про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, про визнання права власності на 1/2 частину квартири. Свої вимоги мотивувала наступним. З 05.07.1992 року вона перебувала в шлюбі із ОСОБА_3., від якого мають доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження. В
період спільного проживання 27 червня 1996 року на ім'я ОСОБА_3. вони по договору купівлі-продажу придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. В квартиру крім чоловіка поселилася і вона з донькою, де проживають до цього часу та сплачують квартирну плату і всі комунальні послуги. Ніхто із них в квартирі не був зареєстрований. В 2007 році ОСОБА_3., розірвавши за рішенням Замостянського районного суду від 13.06 2007 року шлюб, залишив сім'ю і пішов проживати до іншої жінки. При підготовці позову до ОСОБА_3. про поділ спільного майна подружжя, вона дізналася, що відповідач без її відома та без її згоди і без згоди органу опіки і піклування, 31.07.1996 року продав їх квартиру ТОВ фірмі "ВінніПС ЛТД". Тому вона просила визнати цей договір купівлі-продажу недійсним й визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири.
В жовтні 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ВінніПС ЛТД" звернулося в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_1про визнання про визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння, мотивувавши свої вимоги тим, що вона була створена в 1995 році. З початку її діяльності до 13.02.1996 року на фірмі головним бухгалтером працювала ОСОБА_7., якій керівник фірми ОСОБА_8. (трагічно загинув в листопаді 2000 року) виділив 02.08.1995 року кошти на придбання двохкімнатної квартири АДРЕСА_1. Після звільнення з посади на вимогу директора фірми вона мала повернути кошти за квартиру або саму квартиру. ОСОБА_7. через ОСОБА_3., який працював охоронником на фірмі, 27.06.1996 року повернула спірну квартиру фірмі шляхом укладення договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Вінницької державної нотаріальної контори. А через місяць - 31 липня 1996 року ОСОБА_3. переоформив квартиру на фірму, уклавши договір купівлі-продажу квартири, посвідчену приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу. Керівник фірми ОСОБА_8. дозволив ОСОБА_3 проживати в придбаній квартирі, за умови сплати ним комунальних платежів. Оскільки позивач ОСОБА_1. сама в своєму позові заявила про своє незаконне володіння спірною квартирою і враховуючи, що фірма являється законним власником квартири, вона в судовому засіданні просила витребувати із незаконного володіння громадян ОСОБА_3зазначену квартиру шляхом зобов'язання відповідачів звільнити її.
Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 21 березня 2008 року позов ОСОБА_1. задоволено.
Визнано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 недійсним. Визнано за ОСОБА_1. право власності на 1/2 частину цієї квартири. В задоволенні зустрічного позову ТОВ фірми "ВінніПС ЛТД" відмовлено.
В апеляційній скарзі ТОВ фірма "ВінніПС ЛТД" просить скасувати рішення суду в цілому та постановити нове, яким задоволити її зустрічний позов, а в задоволенні позову ОСОБА_1. відмовити.
Зазначила, що рішення суду є незаконним, оскільки судом неповно з'ясовані всі обставини справи, не досліджені ретельно всі документи та докази, що містяться в матеріалах справи і ухвалено рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Позивач ОСОБА_1. заперечила апеляційну скаргу, вважає, що вона є безпідставною й не спростовує висновків суду; при винесенні рішення судом правильно застосовані норми матеріального закону і виконано вимоги процесуального закону. Просить відхилити скаргу, а рішення суду залишити без зміни.
Відповідач ОСОБА_3. заперечив апеляційну скаргу, вважає її безпідставною, а тому просить відхилити її, а рішення суду, як законне й обґрунтоване - залишити без зміни.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1. і ОСОБА_3. з 5 липня 1992 року по 13 червня 2007 року перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження.
Згідно договору купівлі-продажу від 27 червня 1996 року ОСОБА_7. продала, а ОСОБА_3. купив квартиру АДРЕСА_1 за 400 000 000 крб. ОСОБА_3. із сім'єю не зареєструвався в квартирі, але проживав в ній, сплачував комунальні платежі.
ОСОБА_7. дала розписку, згідно якої вона отримала від ОСОБА_3. за двохкімнатну квартиру 10 000 доларів США в рахунок погашення боргу перед директором фірми ОСОБА_8
Згідно договору купівлі-продажу від 31 липня 1996 року ОСОБА_3. продав, а ТОВ фірма "ВінніПС ЛТД" купила квартиру АДРЕСА_1 за 400 000 000 крб.
ОСОБА_1. написала заяву, якою дала ОСОБА_3 дозвіл на дарування спірної квартири, в якій слово "дарування" закреслено, а написано "продажу". Заява завірена приватним нотаріусом Лукашенком В.Б.
Суд, встановивши, що позивач ОСОБА_1. не давала згоди ОСОБА_3 на відчуження придбаної квартири і що ОСОБА_3. продав квартиру без дозволу органу опіки і піклування, порушивши цим право неповнолітньої ОСОБА_6., визнав цей договір недійсним; визнав спірну квартиру спільним майном подружжя, із якого визнав за ОСОБА_1. право власності на 1\2 її частину. Виходячи із того, що квартира не являється власністю фірми, суд відмовив в задоволенні зустрічного позову.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за таких підстав.
Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обгрутовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх
підтвердження; які правовідносини випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Однак, дане рішення суду не відповідає наведеним вимогам.
Так, ОСОБА_1. оспорює дійсність договору купівлі-продажу, вчиненого 31 липня 1996 року.
Цивільний Кодекс України діє з 1 січня 2004 року і застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, а щодо відносин, які виникли до набрання ним чинності, його положення застосовуються лише до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Отже, до цих правовідносин слід застосовувати норми права, закріплені Цивільним Кодексом України в редакції 1963 року.
Суд першої інстанції ухваливши рішення про задоволення позову і про відмову в задоволенні зустрічного позову, допустив суперечливі висновки й порушення статей 11, 60, 212 ЦПК України, залишивши поза увагою те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, позивач ОСОБА_1., заявивши вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 31.07.1996 року не зазначила наявних для цього правових підстав, лише вказала, що цей договір є недійсним, оскільки відповідач ОСОБА_3. продав квартиру без її відповідної згоди, а також він не мав на це дозволу органу опіки і піклування, чим порушив права їх неповнолітньої дочки.
Ці доводи позивача спростовуються її власноручною заявою, якою вона дає згоду своєму чоловікові ОСОБА_3 на дарування придбаної ними квартири на його власний розсуд, не зазначаючи про дарування квартири своїй дочці (а. с. 37). Дарування являється одним із різновидів відчуження майна. Це узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 23 КпШС України, згідно якої при укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України (1963 року) за неповнолітніх, які не досягли п'ятнадцяти років, угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Сторони являються батьками неповнолітньої ОСОБА_6, які відповідно до наведеного закону діяли і від її імені.
Посилання позивача на порушення вимог ст. 145 КпШС України при укладенні договору купівлі-продажу заперечується тим, що дана норма
закону регулює захист прав неповнолітніх дітей, які залишилися без батьківського піклування (ст. 128 КпШС України). Крім цього Закон України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" в ст. 12 вимагає отримання попередньої згоди органів опіки та піклування для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти. Проте, цей Закон набрав чинності з 1 січня 2006 року, тобто до посвідчення спірного договору купівлі-продажу квартири, отже витребування відповідного рішення органу опіки і піклування не вимагалося.
Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, даними в п. 2 постанови №3 від 28 квітня 1978 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (з послідуючими змінами) угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. При задоволенні позову суд в одному рішенні постановляє про визнання угоди недійсною і про застосування передбачених законом наслідків.
Цивільний Кодекс України (1963 року) в главі 3, зокрема в статтях 45-58, зазначає підстави, за наявності яких угода може бути визнана недійсною. ОСОБА_1. в своїх позовних вимогах таких підстав не вказала.
За відсутності передбачених законом підстав не можна визнати угоду, по даній справі - договір купівлі-продажу, недійсною, а тому позовна вимога ОСОБА_1. в цій частині не підлягає до задоволення.
Отже, власником спірної квартири являється ТОВ фірма "ВінніПС ЛТД", що крім пояснень її представників, підтверджується посвідченим нотаріально договором купівлі-продажу квартири ( а. с. 32, 43, 45), реєстраційним свідоцтвом (а. с. 34), особовим рахунком № 3040-8, відкритим ЖЕКом №14 м. Вінниці на ТОВ фірма "ВінніПС ЛТД" та іншими матеріалами справи.
Пояснення позивача ОСОБА_1. стосовно того, що власником квартири являється ОСОБА_3. і саме на його ім'я в ЖЕКу № 14 м. Вінниці відкрито особовий рахунок, на підставі якого йому були виписані всі абонентські книжки для оплати квартирної плати й комунальних послуг оцінюються судом критично і як такі, що не відповідають дійсності, оскільки такі книжки не були надані для огляду в судовому засіданні, їх посвідчені копії не долучені до матеріалів справи, а судом першої інстанції в судовому засіданні було оглянуто лише квитанції виписані на ім'я платника комунальних послуг й квартирної плати про сплату ним таких послуг. Крім цього вони спростовуються існуванням особового рахунку № 3040-8, відкритого ЖЕКом № 14 м. Вінниці на спірну квартиру на ім'я ТОВ фірма "ВінніПС ЛТД".
Відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. В разі
поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними ( ч. 1 ст. 28 КпШС України).
Оскільки законним власником квартири являється фірма, а не ОСОБА_3. - чоловік позивача ОСОБА_1., відповідно ця квартира не являється власністю подружжя Шевчук, а тому не підлягає до задоволення вимога про визнання права власності на 1/2 частину квартири.
Суд першої інстанції задоволивши позовні вимоги ОСОБА_1. про визнання права власності на квартиру, застосував при цьому до правовідносин матеріальний закон, закріплений статтею 344 ЦК України, (2004 року) - набувальна давність.
Проте, така норма матеріального права застосована неправильно, оскільки відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Правила цієї статті поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності Цивільним Кодексом України (п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Згідно п. 1 цих положень Цивільний кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року, отже право власності на нерухоме майно за набувальною давністю можна набути не раніше 2011 року.
За таких обставин у суду відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1., а отже договір купівлі-продажу квартири являється дійсним і законним власником квартири являється ТОВ фірма "ВінніПС ЛТД", яка вправі захистити своє право власності відповідно зі ст. 16 ЦК України, (2004 року). При цьому колегія суддів, керуючись положеннями п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (2004 року), застосовує норми права закріплені в цьому кодексі, оскільки правовідносини між сторонами по справі виникли до набрання ним чинності та продовжують існувати по даний час: сім'я ОСОБА_3за усною згодою власника квартири поселилася в ній і проживає до цього часу, тому ті права і обов'язки, що виникли між ними в 1996 році тривають і на період набрання чинності Цивільним Кодексом України, 2004 року.
Доводи відповідачів по зустрічному позову про пропуск позивачем строку позовної давності спростовуються наступним.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Законний власник квартири - ТОВ фірма "ВінніПС ЛТД", не звертався до суду з даною вимогою, оскільки відповідачі проживали в квартирі з його дозволу і не допускали порушення його права власності. Лише подачею 11.09.2007 року до суду позову про оспорення власності на квартиру та про визнання права власності на 1/2 частину цієї квартири, ОСОБА_1. порушила право власності фірми, яка змушена захистити своє порушене право, подавши 04.10.2007 року зустрічний позов до суду.
Стаття 386 ЦК України надає власнику, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, право на звернення до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Зокрема, такі дії закріплені в статті 387 ЦК України, згідно якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Власник квартири обрав спосіб захисту свого права власності в межах визначених зазначеним законом, звернувшись до суду з вимогою про вчинення дій, які полягають у звільненні його квартири відповідачами та їх неповнолітньою дочкою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, яка разом із своїми батьками проживає у спірній квартирі.
Відповідно до ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, якщо висновки суду не відповідають обставинам справи і судом неправильно застосовані норми матеріального права.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення зустрічних позовних вимог ТОВ "ВінніПС ЛТД" і про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. ТОВ фірмі "ВінніПС ЛТД" підлягає поверненню 8 гр. 50 коп. судового збору, сплаченого при подачі позовної заяви (а. с. 25) та 7 гр. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (а. с. 26), а разом 16 гр.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Вирішила:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ВінніПС ЛТД" задоволити.
Рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 21 березня 2008 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1до ОСОБА_3 і ТОВ фірми "ВінніПС ЛТД" про визнання договору купівлі-продажу квартири та про визнання права власності на 1/2 частину квартири, відмовити.
Позов товариства з обмеженою відповідальністю "ВінніПС ЛТД" задоволити.
Витребувати із незаконного володіння громадян ОСОБА_1і ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 зобов'язавши їх разом із усіма
проживаючими з ними особами звільнити квартируАДРЕСА_1
Стягнути з ОСОБА_3. і ОСОБА_1., солідарно, на користь ТОВ фірми "ВінніПС ЛТД" судові витрати у вигляді: судового збору в сумі 8 гр. 50 коп. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 7 гр. 50 коп., а всього 16 гр.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
На рішення може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду України протягом двох місяців.