РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2009 року м.Харків
Московський районний суд м.Харкова у складі:
головуючого – судді Короткого І.П.
при секретарі Черних І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним (справа №№ 2-10085/2007, 2-859/2008, 2-223/2009),
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що йому та його батькові ОСОБА_4 належить по Ѕ частині квартири АДРЕСА_1. При житті 11.11.1994 року ОСОБА_4 все своє майно, в тому числі і частину зазначеної квартири, заповідав позивачу. 23.07.2007 року ОСОБА_4 помер. У подальшому позивачу стало відомо, що незадовго до смерті, 01.07.2007 року, ОСОБА_4 склав новий заповіт, яким все своє майно, в тому числі і частину зазначеної квартирі заповів своїй дружині – відповідачу по справі. Позивач зазначає, що незадовго до смерті ОСОБА_4 страждав на тяжкі захворювання, через що під час укладання останнього заповіту від 01.07.2007 року він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. На підставі ст.225 ЦК України позивач просить суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_4, складений 01.07.2007 року (а.с.4-6). У подальшому позивач змінив підставу позову та зазначив, що ОСОБА_4 у останній час перед смертю страждав на цілий ряд тяжких захворювань, у зв”язку з чим за декілько тижнів до своєї смерті знаходився у безпорадному стані. Через це позивач був повністю залежним від відповідача. Тому перебуваючи у безпорадному стані, ОСОБА_4 змушений був скласти заповіт на користь відповідача, на вкрай не вигідних для себе умовах – позбавивши позивача, свого єдиного сина, спадку від батька. На підставі ст.233 ЦК України позивач просить суд визнати недійснив заповіт ОСОБА_4, складений 01.07.2007 року (а.с.187-188).
В судовому засіданні позивач та його представники позов підтримали, пояснили, що всі обставини справи зазначені у позові.
Відповідач позов не визнав та пояснив, що у 1994 році вона зареєструвала шлюб зі ОСОБА_4 Останні 2-3 роки ОСОБА_4 хворів, але перебував у здоровому розумі. Вона повідомляла позивача про те, що ОСОБА_4 направляють до лікарні, щоб позивач приїхав. Позивач поїхав з сином відпочивати. ОСОБА_4 попросив її викликати додому нотаріуса, після чого склав заповіт, яким все своє майно він заповів відповідачу.
Третя особа пояснила, що працює приватним нотаріусом. 01.07.2007 року до неї звернулась ОСОБА_2 та повідомила, що її чоловік хоче викликати нотаріуса додому, оскільки у нього було хворе серце. Вона прийшла додому до ОСОБА_4 та вислухала його розпорядження про те, що все своє майно та частину квартири він бажає заповідати своїй дружині. Після цього вона склала проект заповіту, повернулась до ОСОБА_4 додому, де він прочитав заповіт, погодився з його текстом та підписав. Третя особа зазначає, що ОСОБА_4 усвідомлював значення своїх дії.
Дослідивши докази по справі, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з такого.
Судом встановлено, що позивач є сином ОСОБА_4, а відповідач – подружжям останього. Позивачу та ОСОБА_4 належить по Ѕ частині квартири АДРЕСА_1. При житті 11.11.1994 року ОСОБА_4 все своє майно, в тому числі і частину зазначеної квартири, заповідав позивачу. 01.07.2007 року ОСОБА_4 склав новий заповіт, яким все своє майно, в тому числі і частину зазначеної квартири, він заповів відповідачу. 23.07.2007 року ОСОБА_4 помер.
Ці обставини підтверджуються заповітами ОСОБА_4 від 11.11.1994 року та від 01.07.2007 року (а.с.9, 36), рішенням Московського районного суду м.Харкова від 02.10.1997 року про визнання за позивачем права власності на Ѕ частину зазначеної квартири (а.с.10), відповіддю КП “Харківське міське бюро технічної інвентаризації” від 10.09.2007 року (а.с.22), свідоцтвом про смерть ОСОБА_4 (а.с.15). Визнали ці обставини і сторони по справі.
Ч.1 ст.225 ЦК України передбачає, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Відповідно до ч.1 ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд вважає, що позивач не довів тих обставин, що заповіт від 01.07.2007 року було вчинено ОСОБА_4 у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, або під впливом тяжкої для ОСОБА_4 обставини і на вкрай невигідних для нього умовах.
Так, як відповідні докази за клопотанням позивача були допитані свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які показали, що їм відомо про захворювання ОСОБА_4 та про те, що в останні дні свого життя він плохо себе почував.
Також за клопотанням позивача були допитані свідки ОСОБА_1 (позивач по справі), ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які також показали, що в останній час перед смертю ОСОБА_4 хворів, часто знаходився на лікуванні.
Разом з тим зазначені свідки не дали суду переконливих показань про те, що заповіт від 01.07.2007 року було вчинено ОСОБА_4 у момент, коли він не усвідомлював значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, або під впливом тяжкої для ОСОБА_4 обставини і на вкрай невигідних для нього умовах.
Допитані за клопотанням відповідача свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 показали суду, що незадовго до смерті ОСОБА_4 розумів значення своїх дій.
Крім того, відповідно до висновків посмертної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи під час вчинення заповіту 01.07.2007 року ОСОБА_4 міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а.с.174-178).
Не спростовують висновків суду медична документація про хвороби ОСОБА_4 (а.с.16-21, 60-162) та висновок спеціаліста щодо акту посмертної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи (а.с.193-202), оскільки, по-перше, медична документація свідчить лише про наявність у ОСОБА_4 захворювань, а по-друге, висновок спеціаліста є лише думкою фахівця щодо обгрунтованості акту експертизи і сам по собі цей висновок ніякого значення як доказ у справі немає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 214, 215 ЦПК України,
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Суддя