Справа № 0630/964/14-ц

Провадження № 2/630/41/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2015 року м. Люботин

Люботинський міський суд Харківської області в складі:

головуючого судді Дем’яненко І.В.,

за участю секретаря Нескоромної Ю.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Люботин Харківської області цивільну справу за позовною заявою Публічного Акціонерного Товариства « ОСОБА_1 Авль», в особі представника ОСОБА_2, до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «ОСОБА_1 Аваль», інтереси якого представляє ОСОБА_2, звернувся до Люботинського міського суду Харківської області з позовною заявою до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача на користь ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/1609/74/88654 від 26 червня 2007 року в сумі 11534258,65 грн. та судовий збір, сплачений при зверненні з позовом до суду, в сумі 3654,00 грн.

Сторони про час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином. В судове засідання сторони не з’явились.

Представник позивача направив до суду заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просив розглядати справу за його відсутності,у разі неявки відповідача, належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідача ОСОБА_3 про дату, час, місце розгляду справи повідомлено через засоби масової інформації, шляхом публікації оголошення про виклик до суду в газеті «Слобідський край» № від 8 від 20 січня 2015 року, однак він до суду не з’явився, про причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч.9 ст. 77 ЦПК України, відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити у відсутності сторін по справі, які були належним чином та своєчасно повідомлені про час і місце розгляду справи.

Зі згоди позивача суд ухвалює заочне рішення.

Відповідно до вимог ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем по справі докази, вважає позовні вимоги ПАТ « ОСОБА_1 Аваль» такими, що підлягають частковому задоволенню, при цьому суд виходить з наступного.

Судом встановлені такі факти, що не оспорюються сторонами по справі, та підтверджуються наявними у справі доказами, та відповідні їм правовідносини.

ВАТ «ОСОБА_1 Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_1 Аваль») та ОСОБА_3 25 червня 2007 року уклали кредитний договір № 014/1609/74/88654 (а.с.9-12).

Відповідно до п.1.1 Кредитного договору Кредитор на положеннях та умовах цього договору, надає позичальникові кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 152250,00 доларів США, а Позичальник зобов’язується належним чином використовувати та повернути Кредитору суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом,комісії згідно умов цього договору та Тарифів банку, та виконати всі інші зобов’язання в період та строки визначені Договором. Під терміном « не відновлювальна кредитна лінія» розуміється кредитна лінія, при якій при отриманні Позичальником повної суми кредитних коштів і досягнення ліміту кредитування, подальша видача кредитних коштів Позичальнику припиняється незалежно від фактичної суми за кредитом на протязі дії договору.

Кредит надається строком до 25 червня 2020 року, згідно Графіка надання кредиту.

Процентна ставка за користування кредитом складає 12,5% річних. Сторони домовилися, що Кредитор має право без отримання будь-якої додаткової згоди Позичальника корегувати (змінювати) процентну ставку протягом дії Договору, у випадках передбачених п.1.5-1.6. Договору.

Сторонами договору погоджено умови, порядок строки виконання зобов’язань.

Відповідно до п. 5.7Договору Позичальник зобов’язується в строки, передбачені Договором здійснювати повернення сум кредиту та сплату процентів – у валюті, що відповідає валюті кредиту. Позичальник зобов’язаний здійснювати сплату інших комісій, пені та штрафів у національній валюті України ( по офіційному курсу НБУ на день сплати - для кредитів в іноземній валюті), крім випадків передбачених Тарифами банку.

Як вбачається з п.8.5 Договору, Кредитор має право вимагати дострокового погашення Позичальником заборгованості за кредитом, нарахованих процентів за користування кредитом, неустойки, відшкодування збитків у випадках невиконання Позичальником умов цього договору та/або договорів забезпечення/застави, інших договорів, що забезпечують виконання кредиту, та в інших випадках передбачених Договором.

Відповідно до п.10.1 Договору , за порушення строків повернення сум кредиту, процентів за користування кредитом та комісій, передбачених цим Договором, Позичальник сплачує Кредитору пеню в розмірі 0,5 % від суми простроченого платежу та штраф 20 грн. за кожен день прострочки

Таким чином, станом на 28 липня 2014 року за відповідачем по укладеному з ПАТ «ОСОБА_1 Аваль» кредитному договору наявна заборгованість на загальну суму 11534258,65 гривень яка складається із: тіла кредиту – 151067,10 доларів США, що еквівалентно 1 775 460,49 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом – 121822,75 доларів США, що еквівалентно 1 431 758,05 грн., пені – 8 327 039, 64 грн.

Вказане підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором № 014/1609/74/88654 від 25 червня 2010року (а.с.4-6)

Таким чином, за взаємною згодою сторін кредитний договір був укладений у валюті Долару США, кредит виданий у Доларах США, нарахування та погашення заборгованості за кредитним договором також здійснювалося у валюті договору - Доларі США, що випливає з того , що позичальник прийняв виконання зобов'язань від ПАТ "ОСОБА_1 банк Аваль" та самостійно добровільно частково виконував взяті на себе за кредитним договором зобов'язання

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, у кредит можуть бути надані згідно ЦК України як грошові одиниці України гривні, так і іноземна валюта, що виступатиме предметом зобов'язання.

Відповідно до п.1 4.2 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Окрім того, положення ч. З ст. 533 ЦК України допускають можливість виконання зобов'язань у іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Як зазначалося вище, такі випадки, порядок та умови визначені Законом України «Про банки і банківську діяльність». Отже, можливість надання і погашення кредитів в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

З огляду на викладене, кредитний договір в іноземній валюті відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно з положеннями ст. 6, ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, та ст. 628 ЦК України - зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Таким чином, сторони при укладенні кредитного договору мали право вільно, на власний розсуд обрати валюту виконання грошових зобов'язань, передбачених договором.

Також слід зазначити, що 17.01.2001р. набрав чинності новий Закон України "Про банки та банківську діяльність", який визначив новий порядок ліцензування діяльності банків, а саме, згідно зі ст. 47 зазначеного закону видача ОСОБА_5 банком України генеральних та індивідуальних ліцензій не передбачається, натомість ОСОБА_5 банк України видає одну (загальну) ліцензію на здійснення банківських операцій. Відповідно до п.1 ч.2 ст. 47 ЗУ "Про банки та банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Згідно прикінцевих положень Закону України "Про банки та банківську діяльність" після набрання чинності зазначеного закону всі інші закони та нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Під валютними операціями згідно ст.1 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. №15-93 (далі - Декрет) розуміються, зокрема, операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

Отже, Декрет виокремлює операції пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності.

Статтею 5 Декрету встановлено, що ОСОБА_5 банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Згідно частини 4 статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: "в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави."

Диспозиція норми підпункту "в" частини 4 статті 5 Декрету передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме "якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі". Тому у випадку, коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами й сумами таких кредитів, лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть індивідуальної ліцензії.

Відповідно до листа ОСОБА_5 банку України від 29.05.2001 p. N 28-313/2178 на сьогоднішній момент вимоги або які-небудь обмеження щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або надаваних резидентами України, чинним законодавством не встановлене, тому здійснення резидентами операцій по одержанню або наданню кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії ОСОБА_5 банку України.

Отже, здійснювані на даний час банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк відповідно до підпункту "в" частини 4 статті 5 Декрету не вимагають отримання індивідуальної ліцензії ОСОБА_5 банку.

Банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19,47Закону України "Про банки і банківську діяльність") банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення ОСОБА_5 банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії ОСОБА_5 банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами.

Згідно з постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що ОСОБА_5 банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "ОСОБА_5 банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі ОСОБА_5 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління ОСОБА_5 банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких ОСОБА_5 банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення ОСОБА_5 банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу IIЗакону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків"генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Як зазначено в Узагальненнях судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин Верховного Суду України, потрібно звернути увагу, що колегією суддів судової палати суду у цивільних справах Верховного Суду України у своєму рішенні від 01.12.2010 року у справі № 6-50418св10, зроблено висновок, що відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року N 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Отже, позивач мав право здійснювати валютні операції, зокрема укладати кредитні договори, предметом яких була іноземна валюта.

Крім того, суд зазначає, що на час укладення кредитного договору № 014/1609/74/88654 року законодавчих обмежень щодо укладання договорів споживчих кредитів в іноземній валюті встановлено не було. Положення, передбачені в абзаці 3 частини першої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про те, що надання (отримання) споживчих кредитів у іноземній валюті на території України забороняється, внесена Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", тобто після укладення кредитного договору між сторонами. Враховуючи положення ч. 1, ч. 2 ст. 5 ЦК України, за якими акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності та не мають зворотної дії часі, випливає висновок про відповідність кредитного договору законодавству чинному на час його укладення.

Лист Верховного Суду України від 01.07.2014 "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" звертає увагу на наступне: Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК, ч. З ст. 533 ЦК, Декрет N 15-93)

Пункт 14 Постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» вказує: Згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим ОСОБА_5 банком України на день ухвалення рішення. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Пункт 12 Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" вказує: У разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦКУ.

Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитним договором, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору.

Згідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, відповідачі мають відповідати перед позивачем за порушення договірних зобов'язань.

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Як вбачається зі ст. 11 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов’язків є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України вбачається, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ст.ст. 1049, 1054 Цивільного кодексу України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Вказана сума заборгованості відповідачем по справі до теперішнього часу позивачу не сплачена, заперечень від відповідача щодо задоволення позовних вимог не надійшло.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Поряд з тим, суд звертає увагу на те, що сума пені 8 327 039, 64 грн. є неспівмірною з сумою боргу за кредитом 1 775 460,96 грн.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою ( штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати один рік (пункт перший частини другої статті 258 ЦК України).

При цьому, виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочки, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до ст. 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Крім того, частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав, дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 3 вересня 2014 року № 6-100цс14.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені до 887 730, 48 грн., тобто до 50% розміру заборгованості за кредитом.

На підставі матеріалів даної цивільної справи та аналізу зібраних по справі доказів, суд вважає за необхідне: позовні вимоги ПАТ КБ «ОСОБА_1 банк Аваль» задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Крім того, на підставі п.6.ч.3 ст. 79 ЦПК України, до витрат пов’язаних з розглядом справи, відносяться і витрати на публікацію оголошення.

Тому, суд стягує судові витрати з відповідача ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 банк Аваль» на суму 3957 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 60, ч.2 ст. 79, ст. 88, 209, 212, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 11, 22, 509, 510, 526, 527,533, 536,551, 610,625, 627,1049, 1054 Цивільного кодексу України, Постановою Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року № 5, Листом Верховного Суду України від 01.07.2014 "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" ,постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суд

В И Р І Ш И В :

Позов ПАТ «Райффайзен Банк» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 банк Аваль» (р/р 290921074, МФО 350589, ЄДРПОУ 23321095, Харківська обласна дирекція «ОСОБА_1 банк Аваль») заборгованість за кредитним договором в розмірі 4 094 949,49 (чотири мільйони дев’ятсот дев’яносто чотири тисячі дев’ятсот сорок дев’ять гривень 49 копійок) гривень

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 банк Аваль» (р/р 37399695030021, МФО 300335 , ЄДРПОУ 143059909 в АТ «ОСОБА_1 банк Аваль») судовий збір в розмірі 3654,00 (три тисячі шістсот п’ятдесят чотири гривні 00 копійок) гривні та судові витрати на публікацію оголошення в розмірі 303,00 (триста три) гривні.

На заочне рішення відповідачем протягом 10 днів, з моменту отримання копії рішення, до Люботинського міського суду Харківської області може бути подана письмова заява про його перегляд.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Люботинський міський суд Харківської області в десяти денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя ОСОБА_6