Справа № 513/1892/13-ц

Провадження № 2/513/27/15

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2015 року Саратський районний суд Одеської області у складі: судді Бучацької А.І., при секретарі Златіній О.І., за участю: позивачки ОСОБА_1, представника позивачки ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Сарата цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5, про стягнення заборгованості за договором позики, пені, 3% річних та процентів за користування позикою у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики від 08 квітня 2011 року грошових коштів в сумі 420000 гривень, укладеного між ним та ОСОБА_1,

В С Т А Н О В И В:

09 жовтня 2013 року позивачка звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що 08 квітня 2011 року вона уклала з відповідачем письмовий договір позики, за яким вона надала в позику відповідачеві грошові кошти в сумі 420000 гривень, а він зобов'язався повернути їй грошові кошти у строк до 20 липня 2011 року, а в разі неповернення боргу в строк, сплатити позивачці пеню в розмірі 1% від загальної суми позики за кожен день прострочення.

В письмових поясненнях від 23 грудня 2013 року позивачка зазначила, що договір позики від 08 квітня 2011 року було укладено внаслідок новації первісного зобов’язання, яке виникло між сторонами на підставі контракту по сільськогосподарській продукції від 26 травня 2010 року, який по суті є договором про спільну діяльність. Витрати та збитки, які вона зазнала внаслідок розірвання контракту від 26 травня 2010 року, ще до збирання врожаю і отримання прибутків від його продажу, внаслідок її «виходу із справи» було оцінено сторонами в розмірі 420000 гривень і відповідач добровільно виявив волю відшкодувати збитки у зазначеному розмірі, видавши боргову розписку від 08 квітня 2011 року як новацію свого зобов’язання згідно контракту. 21 липня, 26 серпня та 19 жовтня 2011 року відповідач повернув їй по 100000 гривень, а всього 300000 гривень (т.1 а.с.86-89).

Посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконує свої зобов’язання за договором позики, позивачка з урахуванням уточнених позовних вимог від 23 грудня 2013 року, просила стягнути з відповідача на її користь: заборгованість за договором позики у розмірі 328400 гривень; пеню за несвоєчасне повернення грошей 3038024 гривень; 3 % річних - 116493 гривні 14 копійок; проценти за користування позикою – 68 127 гривень 84 копійку та судові витрати - 3441 гривню (т.1 а.с.62-63)

Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 14 квітня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, пені, 3% річних та процентів за користування позикою було відмовлено (т.1 а.с.290-293).

Ухвалою судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 07 липня 2014 року апеляційна скарга представника ОСОБА_1 – ОСОБА_6 була відхилена і рішення Саратського районного суду Одеської області від 14 квітня 2014 року залишено без змін (т.2 а.с.29-32).

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково. Рішення Саратського районного Одеської області від 14 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 07 липня 2014 року було скасовано і справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (т.2 а.с. 55-57).

Під час розгляду справи позивачка та її представник підтримали позов та просили його задовольнити, позивачка визнала, що 08 квітня 2011 року вона не передавала відповідачу 420000 гривень, вказаних в розписці.

Відповідач первісний позов не визнав, тому що позивачка внесла 280000 гривень в їх спільну діяльність за договором простого товариства від 26 травня 2010 року. Оскільки позивачка заявила по свій вихід зі справи, то 21 липня 2011 року, 26 серпня 2011 року та 19 жовтня 2011 року він повернув їй по 100 000 гривень, а всього 300 000 гривень, що перевищує суму, яку вона вклала у спільну діяльність.

Відповідач звернувся із зустрічним позовом до позивачки (т.2 а.с.103-104), в якому просив визнати недійсним договір позики від 08 квітня 2011 року, укладений між ними, посилаючись на те, що 08 квітня 2011 року позивачка фактично не передавала йому 420000 гривень, як вказано у розписці. Договір позики від 08 квітня 2011 року не є новацією договору від 26 травня 2010 року, укладеному між ним, позивачкою та ОСОБА_5, оскільки про це не зазначено в тексті розписки. Крім того, при укладанні договору простого товариства між ним, позивачкою та ОСОБА_5 не виникало зобов’язань щодо повернення коштів, а виникли зобов’язання зі спільної господарської діяльності з вирощування ріпаку з метою отримання прибутку.

Ухвалою Саратського районного суду від 31 березня 2015 року первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_4 були об’єднані в одне провадження (т.2 а.с.134).

Позивачка та її представник зустрічний позов не визнали, оскільки відповідач ОСОБА_4 добровільно написав розписку від 08 квітня 2011 року, а тому зобов’язаний повернути їй борг за договором позики.

Третя особа ОСОБА_5, якого належним чином неодноразово сповіщали про розгляд справи, до суду не з’явився, надав нотаріально посвідчену заяву про розгляд справи за його відсутності. Проти задоволення первісного позову заперечував, оскільки ОСОБА_4 повернув грошові кошти ОСОБА_1 (т.2. а.с.72).

Заслухавши сторони та їхніх представників, пояснення свідків ОСОБА_7 ОСОБА_8, ОСОБА_9, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

26 травня 2010 року між ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений контракт по сільськогосподарській продукції, згідно якого ОСОБА_5 та ОСОБА_1 погодились інвестувати 500000 гривень (50% кожний, що складає 250000 гривень) у вирощування ріпаку на земельній ділянці площею 1000 гектарів, яка належить Фараонівській сільській раді Саратського району Одеської області. Зазначена грошова сума передається ОСОБА_4 у вигляді необхідного часткового грошового платежу на обробку ґрунту, вирощування, збір та доставку насіння ріпаку. Гроші повинні поступити двічі в серпні 2010 року та весною 2011 року. ОСОБА_4 надає земельну ділянку розміром 1000 га, поставляє необхідне обладнання для обробки ґрунту, комбайни для збору врожаю і робітників для проведення зазначених робіт. Після збору врожаю зерно продається і прибуток розподіляється таким чином: ОСОБА_4 отримує 40% прибутку; ОСОБА_5 - 30%; ОСОБА_1- 30 % . Факт укладання даного договору підтверджений текстом договору (т.1 а.с.35), а також поясненнями сторін та свідка ОСОБА_7 ОСОБА_8.

На виконання зазначеного договору ОСОБА_5 та ОСОБА_1 передали ОСОБА_4 60000 гривень, 100000 гривень та 120000 гривень, а всьго 280 000 гривень, що підтверджено квитанціями № 26052010, № 10062010, № 12072010 відповідно (а.с.33- 34).

Взимку 2011 року через несприятливі погодні умови, весь посіяний ОСОБА_4 ріпак вимерз, що підтверджено даними державної статистичної звітності за 2011 рік (т.1 а.с. 241-242). Через загибель ріпаку в березні - на початку квітня 2011 року позивачка вирішила припинити спільну діяльність з вирощування ріпаку і 21 липня 2011 року, 26 серпня 2011 року та 19 жовтня 2011 року відповідач повернув їй по 100000 гривень, а всього 300000 гривень, що підтверджено поясненнями сторін, свідків ОСОБА_7 ОСОБА_8 і ОСОБА_9 та нотаріально посвідченою заявою третьої особи.

За змістом ч.1 ст. 1130 ЦК України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для створення певної мети, що не суперечить законові. Відповідно до ст.1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов’язання об’єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Частина 2 ст.1141 ЦК України встановлює, що у разі припинення договору простого товариства, речі, передані у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін.

Таким чином, оскільки свої зобов’язання за договором про спільну діяльність від 26 травня 2010 року відповідач ОСОБА_4 виконав, повернувши позивачці та ОСОБА_5 вкладені ними у спільну діяльність грошові кошти, а тому у задоволенні первісного позову належить відмовити.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частина 1 ст. 1049 ЦК України встановлює, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, викладені в ст. 203 ЦК.

Згідно з правилом ст. 204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорюванні правочини).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, то згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК такий правочин може бути визнаний недійсним.

Стаття 1051 ЦК надає позичальнику право оспорити договір позики на тій

підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця.

З пояснень позивачки та відповідача судом встановлено, що 08 квітня 2011 року грошові кошти в сумі 420000 гривень, як це зазначено в розписці, позивачка відповідачу насправді не передавала.

Таким чином, договір позики від 08 квітня 2011 року, укладений між позивачкою та відповідачем, належить визнати недійсним, задовольнивши зустрічний позов.

Посилання позивачки та її представника на те, що договір позики є новацією договору про спільну діяльність (просте товариство), укладеного між позивачкою, відповідачем та ОСОБА_5 26 травня 2010 року, суд вважає

необґрунтованими, оскільки відповідач зазначену обставину не визнав, а в розписці відсутні посилання на те, що договір позики є новацією договору про спільну діяльність. Крім того, сторонами у договорі про спільну діяльність є позивачка, відповідач та ОСОБА_5, а в розписці від 08 квітня 2011 року зазначено про зобов’язання між позивачкою та відповідачем, що не відповідає вимогам частин 2 ст. 604 ЦК України, згідно яких зобов’язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов’язання новими зобов’язаннями між тими ж сторонами (новація).

К

еруючись ч.ч. 2, 3 ст. 604, 627, ч.1 ст.1130, ст.ст.1132, 1141, 1051, 203, 215 ЦК України, ст.ст. 3- 8, 10, 11, ч.ч.1,3 ст.208, ч.ч.1,2.3 ст.209, ст.ст. 212 - 215, ст.218 ЦПК України,

суд

В И Р І Ш И В :

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, пені, 3% річних та процентів за користування позикою у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання у загальній сумі 3551044 (три міліонна п’ятсот п’ятдесят одна тисяча сорок чотири) гривні 98 копійок - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 - задовольнити. Визнати недійсним договір позики від 08 квітня 2011 року грошових коштів в сумі 420000 (чотириста двадцять тисяч) гривень, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Саратський районний суд Одеської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутніми під час проголошення рішення суду - у той же строк з моменту отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя А. І. Бучацька