Головуючий- ДОБРОВОЛЬСКИЙ A.M.
Доповідач - ЄЛФІМОВ О.В.
№ 11А-18-2009
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
«10» березня 2009 року. м. Київ.
Військовий апеляційний суд Центрального регіону України у складі: головуючого - полковника юстиції ГОВОРУХИ В.І., суддів - полковників юстиції НОВОВА C.O. та ЄЛФІМОВА О.В., при секретарі ОЛІЙНИК К.О., за участю прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України підполковника юстиції БУДОВОГО С. М. , помічника військового прокурора Вінницького гарнізону майора юстиції ПОШИВАКА P.O., виправданого ОСОБА_1 та захисника - адвоката ОСОБА_2, розглянув в судовому засіданні апеляційне подання державного обвинувача майора юстиції ПОШИВАКА P.O. на вирок військового місцевого суду Житомирського гарнізону від 3 грудня 2008 року, яким військовослужбовець військової частини А 1603 майор
ОСОБА_1,
який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с Олибів Дубнівського району, Рівненської області, українець, з вищою освітою, одружений, маючий на утриманні неповнолітню дитину, не судимий, на військовій службі з серпня 1984р., в якості офіцера з липня 1991 p., проживаючий АДРЕСА_1,
виправданий за обвинуваченням у скоєнні злочинів, передбачених ст. ст. 190 ч.4, 366 ч.1 та 424 ч.3 КК України, -
ВСТАНОВИВ:
Як зазначено у вироку, ОСОБА_1 був притягнутий до кримінальної відповідальності за ст. ст. 190 ч.4, 366 ч.1 та 424 ч.3 КК України. Зокрема, він обвинувачувався в тому, що будучи військовою посадовою особою, затвердив списки розподілу житлової площі АДРЕСА_1 від 21 та 24 листопада 2006 року. Між тим, в зазначений час, він не виконував обов'язки ТВО командира військової частини. Після затвердження списку в КЕВ м. Вінниця та начальником гарнізону, ОСОБА_1 була виділена трикімнатна квартира. Тобто він обвинувачувався в перевищенні своїх службових повноважень, в шахрайстві в особливо великих розмірах та в службовому підробленні.
Суд гарнізону, розглянувши справу, дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу злочинів, передбачених ст. ст. 190, 366 та 424 КК України та постановив виправдувальний вирок.
В апеляційному поданні державний обвинувач майор юстиції ПОШИВАКА P.O., не погоджуючись з рішенням суду, вказує, що висновки суду, зазначені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи, а тому, просить вирок скасувати та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні злочинів, передбачених ст. ст. 190 ч.4, 366 ч.1 та 424 ч.3 КК України, призначивши йому покарання в межах санкцій вказаних статей Кримінального Закону та в розмірі, запропонованому
прокурором в судових дебатах. В обґрунтування цього наводиться наступне.
Суд, на думку державного обвинувача, при наявності суперечливих доказів, поклав в основу свого рішення виключно покази ОСОБА_1, не зазначивши чому відкинув інші докази. Між тим, останній, згідно книги обліку ведення протоколів засідань житлової комісії військової частини, на квартирному обліку не знаходився, а тому і не мав права повторно отримувати житло. Сам ОСОБА_1 відносно цих обставин давав суперечливі покази, стверджуючи спочатку, що на квартирний облік ставав влітку 1993 року при прибутті в військову частину А 1603 для проходження військової служби, а в рапорті клопотав про поновлення його на квартирному обліку з 2 грудня 1994 року. Крім того, із довідки КЕВ м. Вінниця вбачається, що у військової частині А 1603 станом на 1993 - 1994 роки взагалі не існувало квартирного обліку.
Окрім цього, державний обвинувач вказує, що твердження ОСОБА_1 щодо відсутності у книзі обліку протоколів засідань даних про постановку його на квартирний облік викликано неналежним веденням документації, не відповідає наявним доказам, оскільки ОСОБА_1 прибув для проходження служби до військової частини А1603 у 1993 році, а починаючи з протоколу №9 від 10.01.1992 року нумерація протоколів та аркушів книги обліку протоколів (т.З а.с. 58) не порушена.
Далі в апеляції ставляться під сумнів покази свідка ОСОБА_3 -колишнього члена житлової комісії, який в суді показав, що питання постановки ОСОБА_1 на квартирний облік розглядалося на засіданні житлової комісії у 1993 році. Разом з тим, за твердженням свідка, сам квартирний облік та його документальне оформлення мали суттєві недоліки. Зокрема, протоколи засідань вказаної комісії велися на окремих аркушах, а не в прошнурованої книзі, що в свою чергу не виключало можливість їх втрати. При цьому, в якості аргументу не об'єктивності показів свідка ОСОБА_3 наводиться той факт, що останній прибув в судове засідання разом з ОСОБА_1 і одним транспортним засобом, що само за себе свідчить про домовленість вказаних осіб і намірі полегшити долю підсудного.
Таким чином, на переконання апелянта, свідчення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 стосовно зарахування останнього на квартирний облік у 1993 році не відповідають фактичним обставинам справи, суперечать зібраним у ході досудового та судового слідства об'єктивним доказам і не можуть бути розцінені як достовірні.
Крім того, приймаючи рішення по справі, суд аргументував його вирваним із контексту Закону твердженням щодо права громадян на забезпечення житлом у межах 13, 65 м . Між тим, згідно Житлового кодексу України та «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень» - 1984 року, право на отримання житла мають лише ті громадяни, які потребують покращення житлових умов та перебувають на квартирному обліку.
Надавши аналіз ряду нормативних актів, які регулюють житлові правовідносини, в тому числі і в сфері військової служби, апелянт вказує, що станом на 20 січня 2006 року -дату розгляду житловою комісією військової частини питання про поновлення ОСОБА_1 на квартирному обліку, останній зі складом сім'ї з 4-х осіб, був забезпечений житлом житловою площею 29, 25 м2. (7, 3 м2. на одну особу), тобто в межах санітарної норми, визначеної Постановою виконкому Вінницької обласної Ради -1985 року (6, 5 м .), а тому не міг вважатись таким, що потребує покращення житлових умов. Проте, ОСОБА_1, являючись головою житлової комісії та одночасно заступником
командира частин, користуючись своїм становищем, запевнив членів житлової комісії, у тому, що його у 1994 році забезпечено житлом нижче рівня середньої забезпеченості житлом, а тому він повинен вважатися таким, що перебуває на квартирному обліку з грудня 1994 року - дати отримання першої двокімнатної квартири по вул. Пролетарській у м. Бар. Факт перебування на квартирному обліку з вказаної дати, зі слів ОСОБА_1, випливає з того, що оскільки його забезпечували житлом, то він повинен був би перебувати на квартирному обліку. Суд першої інстанції дане припущення визнав беззаперечним доказом, не надавши належній оцінці у порівнянні з протоколами засідань житлової комісії частини, яки можуть бути єдиними доказами, що свідчать про постановку особи на квартирний облік.
На думку державного обвинувача, суд гарнізону не прийняв до уваги, що ОСОБА_1 давав неправдиві свідчення щодо написання ним зобов'язання про здачу займаної квартири №6 по вул. Пролетарська, неможливості "розприватизувати" її та здати в фонд МО, а також незаконно включив батька ОСОБА_1 до складу своєї сім'ї, з метою послідуючої приватизації на його ім'я отриманої квартири по вул. Гагаріна.
Окрім цього, державний обвинувач, спростовуючи твердження суду першої інстанції що списки розподілу житлової площі АДРЕСА_1 від 21 та 24 листопада 2006 року, яки затвердив ОСОБА_1, не суперечать рішенню житлової комісії, посилається на помилки, допущені при розподілі квартири №65 військовослужбовцям ОСОБА_4 та ОСОБА_5.
Таким чином, в апеляції стверджується, що ОСОБА_1 умисно порушив сам механізм реалізації права на отримання за рахунок держави житла. Такі його дії, на думку державного обвинувача, містять ознаки злочинів, передбачених ст. ст. 190 ч.4, 366 ч.1 та 424 ч.3 КК України, за що він і повинен нести відповідальність.
Заслухавши доповідача, виступи прокурорів в підтримку апеляції, пояснення виправданого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката ОСОБА_2, які вважали необхідним вирок залишити без змін, а апеляцію прокурора без задоволення, а також перевіривши матеріали справи та доводи подання, військовий апеляційний суд дійшов висновку, що вирок повинен бути залишений без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, ретельно дослідивши всі надані органами досудового слідства матеріали, в їх сукупності і, виходячи, в першу чергу, з оцінці самих об'єктивних дій ОСОБА_1, прийшов до правильного висновку, що вони не містять в собі ознак складів інкримінованих йому злочинів. Зокрема, як вказано в вироку, судовим слідством було встановлено наступне.
В грудні 2005 року ОСОБА_1 подав до житлової комісії військової частини рапорт с клопотанням про постановку на чергу для поліпшення житлових умов з 1994 року, тобто практично з моменту прибуття його в частину для проходження служби.
20 січня 2006 року рішенням житлової комісії дане клопотання було задоволено і
він був зарахований на квартирний облік з вказаної дати зі складом сім'ї 4 особи.
В вересні 2006 року до складу його сім'ї, як утриманця, був зарахований батько -ОСОБА_6 і житловою комісією частини було прийнято рішення про внесення відповідних змін в облікову справу на отримання житла.
В жовтні 2006 року рішенням цієї ж комісії ОСОБА_1 була розподілена трикімнатна квартира №68 за адресою АДРЕСА_1.
21 та 24 листопада, того же року ОСОБА_1, у зв'язку з відсутністю командира
частини та необхідністю терміново передати списки розподілу житлової площі в житлову
комісію гарнізону, як заступник командира, тимчасово виконуючий його обов'язки,
затвердив вказані списки та передав за призначенням.
В грудні 2006 року, відповідно до рішення виконавчого комітету Барської міської Ради, ОСОБА_1 був виданий ордер на отримання квартири №68 АДРЕСА_1.
В ході судового слідства ОСОБА_1 послідовно показував, що наміру перевищувати службові повноваження не мав. Довідки про розподіл житла підписав замість командира, оскільки останнього на той час в частині не було, а списки необхідно було терміново передати в житлову комісію гарнізону. Ніяких змін в ці документи він не вносив і рахував, що як заступник командира, мав право підписати їх. Мети придбати квартиру шляхом обману та зловживанням довірою у нього не було. Враховуючи скрутні житлові умови сім'ї, він тільки встановленим порядком звернувся до житлової комісії частини для вирішення цього питання. Всі останні рішення, пов'язані з реалізацією його права на поліпшенням житлових умов, приймалися виключно вказаною вище комісією, командуванням частини, гарнізону та квартирно-експлуатаційними органами, а тому він не може нести відповідальність за них. Що стосується рішення не здавати двокімнатну квартиру по вул. Пролетарській, то воно виникло пізніше і лише після того, як йому стало відомо, що загальна житлова площа двох квартир не перевищувала встановлену законом норму жилої площі на всіх членів його сім'ї.
Крім того, , ОСОБА_1 пояснив, що після отримання в 1994 році на чотирьох членів сім'ї малогабаритної двокімнатної квартири, він не міг бути знятий з черги на отримання повноцінного житла тому, що згідно законодавства, житлові приміщення надаються не менше рівня середньої забезпеченості жилої площі в даному населеному пункті, що складає 7, 8 м2 . На членів його сім'ї, ця норма не була витримана. Що, стосується відсутності відповідних записів в книзі засідань житлової комісії частини, то це, за його твердженням, є наслідком неналежного ведення зазначеної документації.
Вказані вище обставини знайшли своє підтвердження в поясненнях свідка ОСОБА_7 - командира військової частини А1603, про виділення ОСОБА_1 трикімнатної квартири, оскільки він потребував покращання житлових умов. Ним же був виданий і наказ про те, що батько ОСОБА_1 включеній до складу членів сім'ї останнього. А також в показах свідків ОСОБА_8 - секретаря житлової комісії військової частини, ОСОБА_3 - члена житлової комісії в 1993-1995 роках, ОСОБА_9 - інспектора з обліку та розподілу житлової площі при КЕВ м. Житомир про те, що всі рішення, пов'язані з реалізацією права ОСОБА_1 на поліпшенням житлових умов, приймалися житловою комісією, яка є колегіальним органом, а також командуванням частини, гарнізону та квартирно-експлуатаційними органами на підґрунті наданих документів та відповідно діючого законодавства. Крім того, після отримання у 1994 році малогабаритної двокімнатної квартири, ОСОБА_1 не міг бути знятий з черги для покращення житлових умов. Свідок ОСОБА_3 також показав, що на той час, квартирний облік в військовій частині та його документальне оформлення мали суттєві недоліки. Зокрема, протоколи засідань житлової комісії велися на окремих аркушах, а не в прошнурованої книзі, що в свою чергу не виключало можливість їх втрати.
При таких обставинах, надавши оцінку всім зібраним по справі доказам с точки зору їх достатності, достовірності та допустимості, суд гарнізону прийшов до правильного висновку, що самі за себе об'єктивні дії ОСОБА_1, пов'язані з зверненням в житлову комісію, до командування частини і в інші органи з клопотанням про поліпшення житлових умов своєї сім'ї, не можуть бути поставлені йому в вину. Законність та обґрунтованість вирішення цього питання, перевірка об'єктивності наданих даних та їх достовірність, тобто весь механізм реалізації права на отримання за рахунок держави житла, - все це знаходилось виключно в компетенції вказаних вище житлових органів та посадових осіб, а не ОСОБА_1. Тому на них лежить і відповідальність за прийняті рішення.
Що стосується факту затвердження ОСОБА_1 списків розподілу житлової
площі і допущених в них помилок, відносно квартири військовослужбовців ОСОБА_4 та ОСОБА_5, то ці обставини не можуть впливати на відповідальність ОСОБА_1. По перше, самі списки готувалися третіми особами, а помилкові дані стосуються зовсім іншої квартири - № 65 а не № 68, отримання якої інкримінується ОСОБА_1 в вину, і по друге - вони носять чисто технічний характер. Тому дії ОСОБА_1, пов'язані с тим, що він, будучи за посадою заступником командира військової частини і в відсутність останнього, підписав вказані вище списки, яки об'єктивно відтворювали рішення житлової комісії частини, не можуть бути визнані злочинними і тягнути за собою кримінальну відповідальність.
Відносно проти річного характеру доказової бази прийнятого судом рішення, на що звертає увагу в апеляції державний обвинувач. В супереч наведеним твердженням, суд обґрунтував рішення перевіреними в судовому засіданні доказами і дав їм належну оцінку в вироку.
Що стосується твердження про допущену неповноту, то згідно з чинним законодавством, докази подають сторона обвинувачення і сторона захисту. Суд гарнізону перед закінченням судового слідства, відповідно до ст. 317 КПК, з'ясовував у сторін, чи всі докази на обґрунтування своїх доводів вони подали. Будь яких доповнень до судового слідства та клопотань не надійшло. Тобто фактично обвинуваченням було визнано, що судове слідство проведене повно та об'єктивно, а інша доказова база, як така - відсутня. Даний факт був зафіксований у протоколі судового засідання.
При таких обставинах, суд вимушений був оцінювати тільки ті, зібрані по справі докази в їх сукупності, які йому були надані сторонами. Тому, в супереч твердженням апелянта, керуючись принципом презумпції невинуватості, суд гарнізону, прийшов до правильного висновку що обвинувачення не знайшло свого підтвердження і постановив виправдувальний вирок відносно ОСОБА_1.
Таке рішення суду першої інстанції слід визнати законним та обґрунтованим.
Що стосується інших доводів апеляції, то і вони не є достатньою підставою для скасування прийнятого судом рішення.
Керуючись ст. ст. 362, 366 та 377 КПК України, військовий апеляційний суд регіону, -
УХВАЛИВ:
Вирок військового місцевого суду Житомирського гарнізону від 3 грудня 2008 року відносно ОСОБА_1 - залишити без зміни, а апеляційне подання державного обвинувача майора юстиції ПОШИВАКА P.O. - без задоволення.