Головуючий : СЛОВОДЯНЮК П.Л.
Доповідач: ЄЛФІМОВ О.В
№ 10-6-2009
УХВАЛА
Іменем України
27 лютого 2009 року м. Київ
Військовий апеляційний суд Центрального регіону в складі: головуючого генерал-майора юстиції КУЗЬМІНА А.С. ,
судців полковників юстиції НОВОВА CO. і ЄЛФІМОВА О.В., при секретарі ОЛІЙНИК К.О., за участю прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України підполковника юстиції КОНЕЦУЛА Р.В. та захисника-адвоката ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляцію вказаного захисника на постанову військового місцевого суду Київського гарнізону від 21 лютого 2009 року про обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту,
ВСТАНОВИВ:
21 лютого 2009 року військовий місцевий суд Київського гарнізону, розглянувши подання слідчого з особливо важливих справ військової прокуратури Центрального регіону України капітана юстиції КІЗЯ СМ. , про обрання відносно ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ст. 15, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 368 та ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 368 КК України, запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, виніс постанову, якою задовольнив вказане подання і обрав відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді взяття під варту, з утриманням останнього в СІЗО № 13 Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві.
Не погоджуючись з постановою суду, захисник - адвокат ОСОБА_1 подав на неї апеляцію, в якій просять скасувати зазначену постанову, як незаконну та обрати відносно обвинуваченого менш суворий запобіжний захід.
В обгрунтування апеляції адвокат ОСОБА_1 зокрема посилається на те, що на момент розгляду подання ні органи досудового слідства, ні суд не мали жодної підстави вважати, що ОСОБА_2, знаходячись на волі, може продовжити злочинну діяльність, впливати на хід досудового слідства, здійснювати тиск на свідків, знищити документи, предмети, які можуть стати речовими доказами, тощо, тобто жодної підстави, передбаченої ст. 148 КПК України.
Підтвердженням цього, на думку адвоката, є те, що на протязі розслідування справи, слідчим двічі обиралась відносно ОСОБА_2 в якості міри запобіжного заходу підписка про невиїзд, що досить було ефективним заходом, та не призвело до порушення підозрюваним передбачених цією мірою правил та обмежень.
За твердженням адвоката, не може впливати на такий висновок факт телефонної розмови ОСОБА_2 зі свідком ОСОБА_3 в перші дні слідства та дані про відсутність обвинуваченого в час проведення обшуку в його квартирі.
Як зазначається далі в апеляції, судом недостатньо враховані і характеризуючи обвинуваченого обставини та його сімейний стан. Зокрема те, що ОСОБА_2 має постійне місце проживання, у нього на утриманні перебувають дружина з малолітньою дитиною та мати, є відповідні фінансові зобов'язання, які унеможливлюють будь-яке зникнення обвинуваченого, а сам він позитивно характеризується з місця роботи.
З урахуванням наведеного, в апеляції ставиться питання про обрання відносно обвинуваченого менш суворої міри запобіжного заходу - не пов'язаної з позбавленням волі.
Заслухавши доповідача, виступи захисника обвинуваченого на підтримку апеляцій та прокурора, який вважав необхідним постанову суду залишити без змін, а апеляцію -без задоволення, а також перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, військовий апеляційний суд дійшов висновку, що апеляція підлягає частковому задоволенню.
При цьому військовий апеляційний суд регіону виходить з наступного.
При обранні обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, в порядку, передбаченому ст. 165-2 КПК України, суддя повинен додержуватись вимог ст. 29 Конституції України, ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст. 14 КПК, відповідно до яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою.
Відповідно до ст. 155 КПК України, взяття під варту, як запобіжний захід, застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. Таким чином, формально суд мав право для винесення постанови про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, оскільки 19 лютого 2009 року ОСОБА_2 було пред'явлене обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ст. 15, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 368 та ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 368 КК України, за кожен з яких передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 148 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, є не лише тяжкість вчинених обвинуваченим злочинів, а й наявність достатніх підстав вважати, що останній буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.
При цьому, враховуючи те, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, він повинен обиратися лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК, можуть не забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч.2 ст. 148 КПК, і його належної поведінки.
Більш того, як передбачено ст. 150 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу, крім обставин, зазначених у ст. 148 цього ж Кодексу, суд повинен врахувати не тільки тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа, а й його вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що характеризують обвинуваченого.
Задовольняючи подання слідчого та обираючи відносно обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді взяття під варту, суд, хоча і послався у постанові на наявність в матеріалах справи достатніх даних, що вказують на вчинення тяжких злочинів саме ОСОБА_2, про наявність даних про те, що ОСОБА_2 в ході досудового слідства мав телефонну розмову зі свідком ОСОБА_3, висловлюючи бажання зустрітися для розмови, що не виключало можливості перешкоджання з боку обвинуваченого встановленню істини по даній справі, шляхом відповідного впливу як на цього, так і на інших свідків, але не вжив достатніх заходів для належної перевірки тих
обставин, які були зазначені в поданні, і з якими закон пов'язує можливість застосування такого запобіжного заходу, як взяття під варту.
Між тим, з матеріалів справи вбачається, що вказаний факт, як і відсутність ОСОБА_2 при проведенні обшуку (з відповідними поясненнями дружини про невідомість його місця знаходження), мали місце в самому початку досудового слідства і не потягнули за собою будь яких реальних негативних наслідків. Зокрема, як вбачається з показів свідка ОСОБА_3, в ході телефонної розмови він зразу ж відмовився від зустрічі з ОСОБА_2 (а.с. 73 т.6) і останній не наполягав на зустрічі. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на протязі всього досудового слідства, тобто більш 5 місяців ОСОБА_2 не приховувався від органів слідства і жодного разу не порушував двічі обрану відносно нього в якості міри запобіжного заходу - підписку про невиїзд, а саме, передбачених цією мірою правил та обмежень.
Таким чином, аналіз наданих суду апеляційної інстанції матеріалів свідчить про те, що крім формального повторення тих обставин, з якими закон пов'язує можливість обрання такого запобіжного заходу, як взяття під варту, суд першої інстанції фактично не встановив безспірних і об'єктивно підтверджених даних, які б стали підставою вважати, що ОСОБА_2 має наміри ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі або продовжувати злочинну діяльність, і тим більше знищити речові докази з метою уникнення кримінальної відповідальності або впливати на перебіг слідства.
Крім цього, приймаючи рішення про обрання ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд першої інстанції не приділив належної уваги обставинам, які відносяться до особи обвинуваченого, його сімейного стану та іншим обставинам, що характеризують останнього і недостатньо врахував їх при обранні запобіжного заходу.
За таких обставин, військовий апеляційний суд вважає необхідним змінити постанову суду від 21 лютого 2009 року про обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та обрати відносно останнього інший запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, який здатний забезпечити його належну поведінку та виконання процесуальних рішень по справі, а саме підписку про невиїзд.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 148-151, 362, 366, 377 і 382 КПК України, військовий апеляційний суд Центрального регіону, -
УХВАЛИВ:
Апеляцію захисника - адвоката ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову військового місцевого суду Київського гарнізону від 21 лютого 2009 року про обрання обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді взяття під варту змінити.
Обрати відносно ОСОБА_2 інший запобіжний захід, не пов'язаний із триманням його під вартою, у вигляді підписки про невиїзд.
Копію ухвали направити начальнику слідчого ізолятору №13 м. Києва Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань для негайного звільнення ОСОБА_2 з під варти.