Вирок постановлено під головуванням підполковника юстиції РИМАРА Є.П.
Доповідач: полковник юстиції ЛАШЕВИЧ В.М.
№ 11а-3-2009
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 лютого 2009 року місто Київ
Військовий апеляційний суд Центрального регіону України у складі: головуючого - генерал-майора юстиції КУЗЬМІНА А.С. , суддів - полковника юстиції НОВОВА C.O. та
полковника юстиції ЛАШЕВИЧА В.М. , з секретарем КУЛІЧЕНКО Н.І., з участю прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України майора юстиції ШЕВЛЯКОВА Д.В., потерпілої ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , представника військової частини 2253 ПОЛІЩУКА О.Є., засудженого ОСОБА_3 та його захисника -адвоката ОСОБА_4, розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальну справу за апеляціями засудженого ОСОБА_3 та його захисника -адвоката ОСОБА_4, а також представника військової частини 2253 ПОЛІЩУКА О.Є. на вирок військового місцевого суду Київського гарнізону від 19 листопада 2008 року, відповідно до якого колишній військовослужбовець Чернігівського прикордонного загону, водій інженерно-саперного взводу військової частини 2253 старший солдат служби за контрактом
ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Вишневе Ріпкінського району Чернігівської області, українець, громадянин України, з середньою спеціальною освітою, не одружений, раніше не судимий, призваний до Державної прикордонної служби Ріп-кінським райвійськкоматом Чернігівської області в березні 2006 року, який проживає за адресою:АДРЕСА_1, засуджений за ст. 286, ч. 2 КК України до семи років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.
Також за даним вироком повністю задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди та витрат за надану їй юридичну допомогу і присуджено до стягнення із військової частини 2253 на її користь 300000 гривень за моральну шкоду та 3000 гривень витрат за надання юридичної допомоги.
Крім того, за цим же вироком частково задоволено позов потерпілої ОСОБА_1 на суму 75000 гривень в частині відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, яка пов'язана з витратами на поховання загиблої ОСОБА_5 Зокрема, із військової частини 2253 присуджено до стягнення на користь ОСОБА_1 62118 гривень 49 коп., а в іншій частині цього позову на суму 12881 гривня 51 коп. потерпілій відмовлено.
Відмовлено цій же потерпілій і в задоволенні таких же її позовних вимог до Адміністрації Державної прикордонної служби України, а позов командира військової частини 2253 до ОСОБА_3 на суму 3267 гривень 25 копійок за відновлення пошкодженого автомобіля та за надані транспортні послуги залишено без розгляду.
Згідно з вироком, ОСОБА_3 визнаний винним в порушенні правил безпеки орожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть неповнолітньої потерпілої ОСОБА_5
Цей злочин він вчинив за обставин, викладених у вироку наступним чином.
Зокрема, ОСОБА_3 , перебуваючи у відрядженні в пункті пропуску „Нові Яриловичи" Ріпкінського району Чернігівської області, 12 червня 2008 року близько 23 години після вживання спиртних напоїв став керувати службовим вантажним автомобілем ГАЗ-3307, військовий номер НОМЕР_1, що належить військовій частині 2253. Рухаючись по вул. Центральній в селі Буянки Ріпкінського району Чернігівської області в напрямку села Вишневе того ж району, він під час переїзду мосту через річку Дулепа, в порушення вимог п. п. 1.3, 1.5, 2.1, 2.3, 2.9, 10.1, 11.3, 12.1, 12.2, 12.3 та 13.1 Правил дорожнього руху України, при відсутності перешкод на своїй смузі руху виїхав на зустрічну смугу руху, де з лівої сторони мосту в напрямку руху автомобіля біля металевого відбірника здійснив наїзд на неповнолітню громадянку ОСОБА_5 Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди потерпілій були заподіяні чисельні тілесні ушкодження, в тому числі у вигляді забійно-рваної рани правої лобно-тім'яної ділянки, багато-уламкового перелому правої лобної та тім'яної кісток, відкритої черепно-мозкової травми, від яких ОСОБА_5 померла на місці пригоди.
В апеляційних скаргах засуджений ОСОБА_3 та його захисник -адвокат ОСОБА_4, не погоджуючись з вироком суду, просять його скасувати, а щодо даної кримінальної справи, то адвокат просить направити її на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, а засуджений - на нове розслідування зі зміною йому міри запобіжного заходу на підписку про невиїзд або ж в разі прийняття рішення про доведеність його вини - зменшити строк покарання.
В обґрунтування цього засуджений ОСОБА_3 приводить наступні доводи.
Зокрема, він вважає, що судом гарнізону в судовому засіданні йому та його захиснику безпідставно було відмовлено в задоволенні клопотань про допит свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а також в проведенні додаткових експертиз. Крім того, на його думку, поза увагою суду залишились покази в судовому засіданні потерпілої ОСОБА_1 про те, що під час пошуків загиблої ОСОБА_5 там їздив легковий автомобіль, номер якого ОСОБА_1 записала, оскільки він не зупинився на її прохання. Номер цього автомобіля був переданий працівникам міліції та перевірений останніми, але в матеріалах справи відомості про це відсутні.
Не звернуто, за ствердженням ОСОБА_3 , судом уваги і на покази свідка ОСОБА_10, яка, як він стверджує, пояснювала, що в ніч з 12 на 13 червня 2008 року вона бачила легковий автомобіль, який їздив по селу, і бачила ОСОБА_5 , яка вийшла з двору своєї бабусі та пішла в сторону мосту, розмовляючи по телефону, але згодом повернулася назад і сіла на лавку. Також цей же свідок, як запевняє автор апеляції, показала, що вона при слідуванні зі своєю подругою додому чула, як різко гальмує легковий автомобіль.
Крім того, засуджений скаржиться на те, що як під час досудового слідства, так і в суді поза увагою лишилися дані додаткової експертизи № 43 до акту № 956 та сам цей акт про сліди ушкоджень на трупі потерпілої, а також такі обставини, як наявність пустих пластикових пляшок поруч з трупом потерпілої ОСОБА_5 , коли її тіло перебувало ще у воді та коли було вже вийняте на берег.
Далі ОСОБА_3 посилається на відсутність у справі фотографій накладення волосся, яке було виявлено при повторному огляді автомобіля, яким він керував близько 23 години 12 червня 2008 року, на суперечливі покази свідка ОСОБА_11 та безпідставне, на його думку, визнання неправдивими показів свідка ОСОБА_12, вказуючи, що, хоча у загиблої перша група крові, а у ОСОБА_12 -друга, але суд не врахував, що і у нього, ОСОБА_3 , перша група крові.
З цього ж приводу, як вказує апелянт, він просив на досудовому слідстві провести відповідну експертизу, в чому йому було відмовлено, а суд, за його переконанням, безпідставно взяв до уваги його покази, які він дав на досудовому слідстві під тиском співробітників міліції.
Оспорює ОСОБА_3 і те, що суд неправильно вказав місце знаходження потерпілої на мосту, запевняючи, що відбійника на мосту не має, а є огорожа мосту, однак вже далі він пише, що при відтворенні обстановки та обставин події він вказував максимально приблизну відстань, на якій знаходилася потерпіла від відбійника.
На думку цього апелянта, не звернув суд уваги і на експертизу № 199. Посилаючись на висновок експерта, що потерпіла могла загинути від дії тупих твердих предметів, засуджений стверджує, що слідчий заздалегідь ставив перед експертами тільки питання, чи могла ОСОБА_5 загинути від вантажного автомобіля, а про інші транспортні засоби не згадував.
І останнє, на чому загострює увагу ОСОБА_3 , так це на тому, що у висновку експерта не вказано про ідентичність речовини, виявленої на штанах загиблої, і на автомобілі.
Захисник ОСОБА_4 в своїй апеляції вважає, що висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи, не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, і суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.
Зокрема, адвокат посилається на те, що свідків, які б бачили дорожньо-транспортну пригоду, в якій загинула неповнолітня ОСОБА_5 , не встановлено, а свідок ОСОБА_10, як стверджує захисник, на яку у вироку є посилання, дала покази, що бачила, як ОСОБА_5 в 24 години проходила до мосту і потім повернулася до лавочки повз будинок її бабусі. Судом доведено, як запевняє автор цієї апеляції, що ніхто не бачив ОСОБА_5 знов біля мосту, а ОСОБА_3 пояснював, що, рухаючись на машині, він бачив дівчину і хлопця, прізвище якого ОСОБА_9, однак останній судом допитаний не був.
Приводячи дослівно покази свідка ОСОБА_12 , на які міститься посилання у вироку, адвокат ОСОБА_4 акцентує увагу на тому, що його підзахисний перебував на час спілкування із вказаним свідком в нетверезому стані і не зміг пояснити, чому дівчина знаходиться у його, ОСОБА_3 , бабусі.
Відмічаючи в апеляції те, що хоча висновком судово-медичного експерта-імунолога встановлено, що в зіскобах з лівого борту автомобіля ГАЗ, військовий номер НОМЕР_1, виявлена кров людини, яка могла походити від потерпілої ОСОБА_5 , однак, як зауважує захисник, в суді свідок ОСОБА_12 показав, що напередодні він з ОСОБА_3 розвантажували сіно і він поранив собі руку, а тому виявлена кров могла походити і від нього, так як у нього теж друга група крові. Суд же відмовив в клопотанні про проведення біологічної експертизи, вважаючи, що у загиблої перша група крові і тому вона не може належати ОСОБА_12.
Також захисник вважає, що у справі необхідно провести комплексну медико-автотехнічну експертизу для з'ясування питання, вказаного експертом у висновку № 43, чи могли бути спричинені ушкодження, виявлені на трупі ОСОБА_5 , в результаті травмуючої дії автомобіля ГАЗ-3307, військовий номер 01-33, та якими саме частинами. Суд гарнізону в задоволенні клопотання про проведення такої експертизи відмовив, а щодо волосся, знайденого на борту цього ж автомобіля, то адвокат звертає увагу, що автомобіль неодноразово оглядався працівниками міліції і прокуратури та до нього мали доступ, на його думку, сторонні особи.
Не згоден з вироком суду у даній справі і представник військової частини 2253, який в своїй апеляції ставить питання про його скасування в частині задоволення позовних вимог потерпілої ОСОБА_1 та в частині відмови у розгляді позову Чернігівського прикордонного загону про відшкодування шкоди, яку завдав ОСОБА_3 пошкодженням автомобіля.
Одночасно він просить порушити відносно ОСОБА_3 кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 289, ч. 1 КК України.
В обґрунтування своїх доводів цей апелянт з посиланням на ст. 1187 ЦК України стверджує, що злочин було вчинено ОСОБА_3 у позаслужбовий час шляхом незаконного заволодіння транспортним засобом, а тому обов'язок відшкодувати моральну та матеріальну шкоду, як запевняє автор апеляції, законодавством покладено саме на ОСОБА_3 , тобто представник наполягає, що автомобіль, як джерело підвищеної небезпеки, незаконно вибув з володіння військової частини 2253 внаслідок протиправних дій іншої особи і інше, на його думку, не спростовано ні органами досудового слідства, ні судом. Це, в свою чергу, як він переконаний, свідчить про неправильне застосування судом ст. 242 КПК України, а саме представник вказує, що суд неправильно провів розпорядче засідання, не з'ясувавши, чи правильно кваліфіковані дії обвинуваченого за статтями кримінального закону. Крім того, він зауважує, що, незважаючи на його клопотання, заявлене в судовому засіданні 5 листопада 2008 року, про порушення відносно ОСОБА_3 кримінальної справи за ст. 289, ч. 1 КПК України і про неповноту досудового слідства, що, на його думку, є підставою у відповідності до ст. 281 КПК України направити справу на додаткове розслідування, суд відхилив з незрозумілих мотивів дане клопотання, причому, як він стверджує, без винесення в порушення вимог ст. 296, ч.3 КПК України мотивованої ухвали. Такі дії призвели, на його думку, до уникнення ОСОБА_3 відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом та до незаконного рішення про покладення на військову частину 2253 обов'язку по відшкодуванню завданої потерпілій шкоди.
Щодо відшкодування моральної шкоди, то представник частини в апеляції з посиланням на постанову Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року вказує, що обов'язок по відшкодуванню такої шкоди покладається на організацію лише тоді, коли вона завдана працівником організації під час виконання службових обов'язків. Тут же апелянт запевняє, що матеріалами справи встановлено заподіяння шкоди ОСОБА_3 в позаслужбовий час. При цьому він приводить наявні в матеріалах справи документи, які перераховані в т. 6 на а. с. 214-215, а саме журнал реєстрації виходу та повернення машин Чернігівського прикордонного загону, книгу інструктажу та контролю за рухом машин та інші документи, які, на його думку, суд з невідомих причин не врахував, хоча в жодному з них не визначено перебування та рух автомобіля під керуванням ОСОБА_3 до села Буянки і, до того ж, останній туди ніким із посадових осіб загону не направлявся. Більш того, як відмічає автор апеляції, військовослужбовці Чернігівського прикордонного загону, згідно розпорядку дня військової частини 2253, виконують службові обов'язки до 17 години 45 хвилин, що також, за його переконанням, не прийнято судом до уваги, але це все свідчить про самочинне використання ОСОБА_3 службового транспортного засобу в особистих цілях.
Отже, як підсумовує в апеляції дане питання представник частини, суд гарнізону не в повному обсязі встановив всі обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права, а саме ст. 1172 ЦК України та ст. 24 Закону України „Про військовий обов'язок і військову службу", в якій визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира.
Крім того, цей же автор апеляції вважає і незаконним рішення суду в частині залишення без розгляду позову військової частини до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди за відновлення пошкодженого автомобіля та транспортні послуги, причому, без скасування постанови органів досудового слідства про визнання військової частини 2253 цивільним позивачем у справі та без усунення під час розпорядчого засідання порушень ст. 64, п. 4 КПК України, а саме не зобов'язавши досудове слідство встановити обставини завдання шкоди військовій частині 2253.
Заслухавши доповідача, виступи засудженого, його захисника та представника військової частини 2253 в підтримку апеляцій, заперечення на них потерпілої та її представника, думку прокурора, який вважав необхідним вирок по даній справі залишити без зміни, а апеляції засудженого, його захисника та представника військової частини 2253 без задоволення, перевіривши матеріали справи та обміркувавши доводи кожної із апеляцій, військовий апеляційний суд регіону вважає, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції достатньо повно, об'єктивно та всебічно дослідив обставини даної справи, проаналізував зібрані у справі докази з позиції їх достовірності та, всупереч доводів засудженого та його представника, прийшов до правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні злочину, за який його засуджено. При цьому суд гарнізону ретельно перевірив всі обставини, що підлягали доказуванню у даній справі, та дав правильну оцінку у вироку показам ОСОБА_3 , які він давав як під час досудового слідства, так і в судовому засіданні. Зокрема, хоча ОСОБА_3 не визнавав своєї вини у інкримінованому йому злочині, але всі його покази щодо обставин даної справи в сукупності з іншими, зібраними у справі доказами, безперечно свідчать про те, що тільки автомобілем під його керуванням було вчинено дорожньо-транспортну пригоду, під час якої загинула неповнолітня ОСОБА_5 , і така пригода сталася лише внаслідок допущених ним порушень Правил безпеки дорожнього руху. Так, в судовому засіданні ОСОБА_3 пояснював, що 12 червня 2008 року він зі співслужбовцями приблизно з 12-ї до 22-ї години знаходився в барі біля пункту пропуску „Нові Яриловичи", де вони вживали спиртні напої. Після цього він пішов на пункт пропуску, де взяв закріплений за ним вантажний автомобіль ГАЗ-3307, військовий номер НОМЕР_1, та поїхав в село Буянки. В'їхавши в цей населений пункт, зачепив під час розвороту бетонну електроопору, а коли переїжджав міст через річку Дулепа в цьому ж селі, то побачив на мосту з лівої сторони по ходу руху автомобіля дівчину. Із-за того, що перебував в стані алкогольного сп'яніння, виїхав на зустрічну смугу руху і, проїжджаючи дуже близько біля дівчини, вдарив автомобілем в бетонний бордюр на мосту зліва. Коли автомобіль почав тертися колесом по бордюру, а потім по металевому відбійнику, він зупинив автомобіль і, подивившись в дзеркала заднього виду, дівчини не побачив. Подумавши, що об'їхав її, продовжив рух автомобілем і поки доїхав до будинку своєї матері, зламав ще автомобілем дерев'яну огорожу та два бетонні стовпчики, а також зачепив в'їздні ворота до свого двору. Під час же досудового слідства він в своїх поясненнях вказував, що коли, проїжджаючи по мосту, наблизився до дівчини, то почув удар або об дзеркало, або об борт машини з того боку, де проходила дівчина. Після цього різко загальмував, але з машини не виходив, а подивився в дзеркала заднього виду і дівчини не побачив. У нього виникла думка, що збив її, але цього робити не збирався, так як, на його думку, дотримувався безпечного інтервалу. Як вона могла потрапити під автомобіль йому не відомо (т. 1, а. с. 185 - 186). Такі ж покази ОСОБА_3 давав і в послідуючому під час досудового слідства, в тому числі і в присутності його захисників - адвокатів та при відтворенні обстановки і обставин події з його участю (т. 2, а. с 115 - 120; т. 5, 225 - 238, 152 - 224). Покази ОСОБА_3 , які він давав як під час досудового слідства, так і в суді щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, в якій загинула ОСОБА_5 , були ретельно перевірені судом першої інстанції і, хоча сам ОСОБА_3 категорично заперечує можливість здійснення ним наїзду автомобілем на потерпілу, а безпосередніх очевидців того, як була збита автомобілем ОСОБА_5 , не встановлено, однак суд гарнізону, проаналізувавши вищевикладені покази ОСОБА_3 в сукупності з висновками експертиз, показами свідків, що стосуються інших обставин справи, та об'єктивними даними, належним чином мотивував у вироку свій висновок про доведеність вини ОСОБА_3 у заподіянні смерті ОСОБА_5 під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди. При цьому суд гарнізону з достатньою повнотою проаналізував кожний із висновків експертів щодо механізму спричинення потерпілій тілесних
ушкоджень та слідів зіткнення автомобіля з потерпілою, на підставі чого обґрунтовано відхилив доводи ОСОБА_3 про можливість заподіяння смерті потерпілій будь-яким іншим джерелом, крім автомобіля під керуванням останнього.
Отже, всі доводи засудженого та його захисника про безпідставність відхилення судом першої інстанції їх клопотань щодо допиту в суді свідків та призначення біологічної і комплексної медико-автотехнічної експертиз, про не звернення судом гарнізону уваги на висновки проведених у справі експертиз та покази допитаних в судовому засіданні свідків, а також інші їх доводи щодо неповноти досудового і судового слідства та невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, слід визнати непереконливими.
Дії ОСОБА_3 за ст. 286, ч. 2 КК України судом першої інстанції кваліфіковані правильно.
Що стосується вирішення цивільних позовів як потерпілої ОСОБА_1 , так і командира військової частини 2253, то, всупереч доводам представника військової частини 2253, вони вирішені правильно.
Зокрема, посилання представника частини на порушення судом гарнізону ст. 242 КПК України є безпідставним, оскільки дана стаття була виключена із кримінально-процесуального законодавства ще в червні 2001 року. Що ж стосується його доводів щодо незаконного заволодіння ОСОБА_3 належним військовій частині транспортним засобом та вчиненням ним злочину у позаслужбовий час, то всі вони є надуманими, оскільки матеріалами справи безперечно встановлено, що ОСОБА_3 вчинив злочин, перебуваючи у службовому відрядженні на закріпленому за ним у встановленому порядку автомобілі. До того ж, в матеріалах кримінальної справи міститься не скасована
постанова старшого помічника військового прокурора Чернігівського гарнізону від 29 серпня 2008 року про відмову в порушенні кримінальної справи, в тому числі і по факту самовільного використання ОСОБА_3 службового вантажного автомобіля ГАЗ-3307, військовий номер НОМЕР_1, за якою у порушенні кримінальної справи відносно останнього за ст. 289, ч. 1 КК України відмовлено за відсутністю в цих діях ОСОБА_3 складу вказаного злочину. У відповідності ж до ст. 6, ч. 1, п. 11 КПК України, кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю, якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є не скасована постанова органу дізнання, слідчого чи прокурора. Отже, всі дії суду гарнізону, пов'язані з призначенням даної справи до судового розгляду та її судовим розглядом, були вчинені у відповідності до діючого законодавства. Згідно з законом вирішені судом першої інстанції і питання про визнання належним відповідачем у справі саме військової частини 2253 та стягнення з неї на користь потерпілої визначених судом грошових сум. Крім того, суд правильно залишив без розгляду позов командира військової частини 2253, оскільки в діях ОСОБА_3 , пов'язаних із самовільним використанням службового автомобіля, складу злочину не встановлено. В даному випадку військова частина вправі вирішувати питання про відшкодування завданих їй збитків за пошкодження автомобіля та транспортні послуги в порядку цивільного судочинства.
При призначенні покарання ОСОБА_3 суд гарнізону врахував, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності та під час служби характеризується позитивно. Разом з тим, ОСОБА_3 вчинив злочин в стані алкогольного сп'яніння, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав обставиною, що обтяжує його відповідальність, а також належним чином врахував характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним злочину. Саме тяжкість вчиненого ОСОБА_3 злочину та його наслідки в сукупності з встановленими судом обставинами даної справи привели суд до переконання про необхідність призначення ОСОБА_3 міри покарання, близької до максимальної, яка передбачена санкцією ст. 286, ч. 2 КК України. Призначена ОСОБА_3 міра покарання є законною і, на думку апеляційного суду регіону, справедливою. Підстав для пом'якшення йому цієї міри покарання апеляційний суд регіону не вбачає.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 362, 365, 366, 377 та 379 КПК України, військовий апеляційний суд регіону, -
УХВАЛИВ:
Вирок військового місцевого суду Київського гарнізону від 19 листопада 2008 року відносно ОСОБА_3 залишити без зміни, а апеляції засудженого, його захисника - адвоката та представника військової частини 2253 - без задоволення.