АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
МСП - 01601, м.Київ-601, вул. Володимирська, 15
Справа №22-к-1527/07
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2007 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі :
Головуючого : Качан В.Я.,
Суддів : Білич І.М.,
Панченко М.М.,
Шахової О.В.,
Вовченко В.М.
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 червня 2005 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , представництва Фонду держмайна України в м. Донецьку
про визнання недійсним свідоцтва про приватизацію. ,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, посилаючись на те, що у 1998 році він будучи інвалідом і потребуючим догляду, прописав до своєї квартири розташованої за адресою : АДРЕСА_1 ОСОБА_1 Незважаючи на відсутність договору довічного утримання , остання прийняла на себе зобов'язання здійснювати за ним догляд і допомагати йому матеріально. Оскільки, відповідачка не виконала прийняті на себе зобов'язання , у жовтні 2004 року він вирішив прописати до себе дочку. При цьому , йому стало відомо , що у 1999 році ОСОБА_2 без його відома і дозволу приватизувала спірну квартиру і являється її власником. Просив визнати приватизацію недійсною та стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду у розмірі 5 000 гривень.
Рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 25 лютого 2005 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково . Свідоцтво про право власності на АДРЕСА_1 від 22 січня 1999 року видане Представництвом Фонду держмайна України у м. Донецьку визнано недійсним . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 23 червня 2005 року, рішення суду першої інстанції скасовано. ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.
В касаційній скарзі поданій до Верховного Суду України ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 червня 2005 року . Просить рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 25 лютого 2005
року залишити в силі. Мотивуючи свою вимогу тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним , суд першої інстанції виходив з того , що відповідно до довіреності від 06 жовтня 1998 року ОСОБА_1 доручив ОСОБА_2 приватизувати спірну квартиру на нього одного. Отримавши таку довіреність ОСОБА_2 зареєструвалася у спірній квартирі 21 жовтня 1998 року , не як член сім'ї наймача, тому не набула права на жилу площу.
Проте , не можна погодитися з рішенням суду першої інстанції , оскільки вирішуючи спір, суд не врахував положення статей 4,5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду " від 19 червня 1992 року № 2482-Х11. У відповідності до яких , право на приватизацію квартир (будинків ) житлового фонду з використанням житлових чеків одержують , громадяни України , які постійно проживають у цих квартирах ( будинках ) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до набуття чинності цим Законом.
Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове , апеляційний суд керувався тим , що ОСОБА_2 на момент приватизації була зареєстрована у спірній квартирі у якості члена сім'ї ОСОБА_1 та постійно там проживала. Сам позивач надав доручення їй на проведення приватизації. Після отримання свідоцтва, право власності її не оспорював. Доказів , які б підтверджували той факт , що ОСОБА_2 приватизувала спірну квартиру без його відома до суду не надав.
Однак , при цьому судом не була дана оцінка доказів на які посилався позивач як на підтвердження своїх вимог.
Кожен громадянин має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.
Звертаючись до суду з позовом , ОСОБА_1 , зазначав що 06 жовтня 1998 року на ім'я ОСОБА_2 він видав доручення на приватизацію АДРЕСА_1 в якому зазначив своє бажання - приватизувати квартиру на себе. Наміру здійснити приватизацію квартири разом з ОСОБА_2 він не мав. Згоду на її реєстрацію дав лише за
умови, що остання буде здійснювати догляд за ним.
Як вбачається із матеріалів справи на момент видачі ОСОБА_1 доручення на приватизацію квартири , ОСОБА_2 не була зареєстрована в ній. її реєстрація відбулася 21 жовтня 1998 року , при цьому судами не було з'ясовано на підставі яких документів вона була зареєстрована, чи малася відповідна згода на це наймача.
Стверджуючи у постановлених рішеннях , що ОСОБА_2 була поселена у якості члена сім'ї наймача , суди не перевірили цей факт: У довідці про склад сім'ї поданій до відділу приватизації ОСОБА_2 зазначена як дружина .В матеріалах справи такі докази відсутні.
Зазначені обставини суди належним чином не перевірили , не з'ясували які правовідносини сторін випливають з цих обставин , їх характер. Які права позивача
порушені. Хоча перевірка та з'ясування цих обставин має істотне значення для правильного вирішення спору.
У відповідності до вимог ст.. 335 ч.3 ЦПК України , суд не обмежений доводами касаційної скарги , якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права , які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
За таких обставин судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими , підлягає скасуванню. А справа направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.
Керуючись статтями 335, 336, 338 ЦПК України та Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ» від 22 лютого 2007 року № 697 та глави 2 розділу V ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва, -
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 25 лютого 2005 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 23 червня 2005 року скасувати , справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвала оскарженню не підлягає.