ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

31 січня 2007 р.

№ 44/241

       Вищий господарський суд України у складі колегії  суддів:

Божок В.С.- головуючого,

Костенко Т.Ф., Коробенко Г.П.

розглянувши матеріали касаційної скарги

Державного підприємства “Донецька залізниця”

на постанову

Донецького апеляційного господарського суду від 09.10.2006

у справі

господарського суду Донецької області

за позовом

Державного підприємства “Донецька залізниця”

до	Відкритого акціонерного товариства “Донецький металургійний завод”

про	відшкодування плати за користування вагонами інших держав у жовтні 2003 року в сумі 70022, 76 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:

не з’явилися

від відповідача:

не з’явилися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням від 04.09.2006 господарського суду Донецької області у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою від 09.10.2006 Донецького апеляційного господарського суду рішення від 04.09.2006 господарського суду Донецької області залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідно до ст. 137 Статуту залізниць України, позови залізниць до вантажоодержувачів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом шестимісячного терміну з дня настання події, що стала підставою для подання позову. Оскільки, ВАТ “Донецький металургійний завод” є вантажоодержувачем, а позов виник на підставі ст. 119 Статуту залізниць України, то позовна давність залізниць до вантажоодержувачів щодо позовів які випливають із Статуту залізниць України, відповідно до ст. 137 Статуту залізниць України встановлена протягом 6 місяців.

Не погоджуючись з судовими рішеннями ДП “Донецька залізниця” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати, посилаючись на те, що судами порушені норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 257, 258 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст.ст. 73, 119, 137 Статуту залізниць України, п.п. 1, 2, 4 Правил користування вагонами і контейнерами, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ст. 73 Статуту залізниць України відповідальність перед залізницею за користування вагонами контрагентом несе підприємство, якому належить залізнична під’їзна колія.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Відповідно до ст. 119 Статуту залізниць України вантажовласники, порти відшкодовують залізницям плату за користування вагонами інших держав від часу прийому цих вагонів від залізниці до повернення їх після виконання вантажних операцій у порядку, визначеному Укрзалізницею відповідно до міжнародних договорів України з цих питань.

Правилами експлуатації, пономерного обліку та розрахунків за користування вантажними вагонами інших держав, затвердженими на раді уповноважених представників залізничних адміністрацій від 24.05.1996 у відповідності з Рішенням 15-го засідання Ради з залізничного транспорту від 05.04.1996, передбачено, що саме залізниця, а не вантажовласники та порти, - є користувачем спірних вагонів інших держав.

Норми Закону України “Про податок на додану вартість” не передбачають у якості бази оподаткування суми, що підлягають відшкодуванню через неналежне виконання господарських зобов'язань, а як встановлено господарськими судами - залізницею не доведено, що іноземні залізниці отримали від позивача плату за користування вагонами інших держав з урахуванням податку на додану вартість, сплаченого згідно приписів українського національного законодавства.

Таким чином, господарські суди правомірно дійшли висновку, що нарахування до відшкодування ВАТ “Донецький металургійний завод” суми плати за користування вагонами інших держав у розмірі 39760, 30 грн., що нарахована за користування вагонами, є неправомірними, оскільки згідно вищенаведеної норми статті 119 Статуту залізниць України, відшкодування залізниці плати за користування вагонами іноземних держав мають провадити саме вантажовласники, а не власники під'їзних колій.

Господарськими судами також обґрунтовано не прийнято до уваги посилання позивача на норми статті 73 Статуту залізниць України, за
змістом яких відповідальність перед залізницею за користування вагонами
контрагентом, збереження вантажів та вагонів несе ВАТ “Донецький
металургійний завод”, якому належить залізнична під'їзна колія, оскільки за змістом статті 73 Статуту залізниць України приписи останньої стосуються вагонів, власником якої є Укрзалізниця, а не іноземні залізниці.

Відносно вимог залізниці, щодо відшкодування ВАТ “Донецький металургійний завод” плати 18592,02 грн. за користування в жовтні 2003 року вагонами інших держав, в яких (вагонах) містилися вантажі, що належали ВАТ “Донецький металургійний завод”, господарські суди встановили, що вони відповідають умовам договору та приписам частини 4 статті 119 Статуту залізниць України.

Відповідно до ст. 137 Статуту залізниць України, позови залізниць до вантажоодержувачів, що випливають із Статуту залізниць України, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом шестимісячного терміну з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Частиною 1 ст. 223 Господарського кодексу України передбачено, що при реалізації у судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом. Згідно з ч. 5 ст. 315 Господарського кодексу України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Оскільки, ВАТ “Донецький металургійний завод” є вантажоодержувачем, а позов виник на підставі ст. 119 Статуту залізниць України, то до спірних  відносин, має бути застосований шестимісячний термін позовної давності.

Відповідно до ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України  сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові, якщо відсутні правові підстави для поновлення строку позовної давності.

Господарськими судами обґрунтовано відмовлено позивачеві у позовних вимогах про відшкодування ВАТ “Донецький металургійний завод” плати 18592,02 грн. за користування в жовтні 2003 року вагонами інших держав, в яких (вагонах) містилися вантажі, що належали ВАТ “Донецький металургійний завод”, оскільки з моменту, коли позивач дізнався про безакцептне списання коштів Центром (11.02.04 року та 11.03.04 року) до моменту пред'явлення до суду позову минуло майже 28 місяців.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що  господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають  чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх  скасування  немає.

На підставі  викладеного, керуючись ст. 1115, п.1 ст. 1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 09.10.2006 Донецького апеляційного господарського суду  зі  справи № 44/241 залишити без змін.

Головуючий                                                 В.С. Божок

          Судді                                                                Т.Ф. Костенко

                                                                                     Г.П. Коробенко