ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
31 січня 2007 р. |
№ 46/300 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого |
Кравчука Г.А., |
|
суддів: |
Мачульського Г.М., Шаргала В.І., |
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу |
Міністерства юстиції України |
|
на рішення |
господарського суду м. Києва від 25.09.2006 р. |
|
у справі |
№ 46/300 |
|
за позовом |
Компанії “AVIS Autovermietung GmbH” |
|
до |
Міністерства юстиції України |
|
про |
усунення перешкод у здійсненні права власності |
в судовому засіданні взяли участь представники:
|
позивача: |
- не з'явились; |
|
відповідача: |
Воронов-Лапицький М.А., дов. № 29-30/281 від 17.11.2006 р.; |
В С Т А Н О В И В:
У липні 2006 р. Компанія “AVIS Autovermietung GmbH” (далі -Компанія) звернулась до господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просила зобов'язати Міністерство юстиції України (далі -Міністерство) усунути перешкоди у здійсненні нею права власності на автомобіль Renault Espace, кузов VF1JKOHA628286081, 2003 р. (далі -автомобіль Renault) та повернути його їй (в особі уповноваженого представника Решка Стефана Стефановича) у власність.
Позовні вимоги Компанія обґрунтовувала тим, що вона є власником автомобіля Renault, і відповідно до рішення Ужгородського міськрайонного суду від 20.12.2004 р. Київське обласне управління юстиції повинно було повернути їй вказаний автомобіль, проте, в порушення вказаного рішення, Київське обласне управління юстиції 10.01.2006 р. передало зазначений автомобіль на баланс Міністерства юстиції України, яке його експлуатує понад два роки, чим завдає матеріальну шкоду у вигляді зниження оціночної вартості автомобіля та у вигляді не отриманого доходу, що є підставою для його повернення на підставі норм ЦК України та Закону України “Про власність”.
Рішенням господарського суду м. Києва від 25.09.2006 р. (суддя Шабунін С.В.) позовні вимоги Компанії задоволено з мотивів, викладених у позовній заяві.
Міністерство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення господарського суду м. Києва від 25.09.2006 р., у якій просить його скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Компанії. Вимоги, викладені у касаційній скарзі, Міністерство обґрунтовує тим, що місцевим господарським судом при вирішенні спору неправильно застосовано п. 7 частини першої ст. 34 Закону України “Про виконавче провадження” та не застосовано п. 8 частини першої ст. 37 вказаного Закону, не враховано чинну постанову Ужгородського районного суду від 04.11.2003 р., якою автомобіль Renault конфісковано на користь держави.
Крім того, у касаційній скарзі Міністерство просить Вищий господарський суд України зупинити виконання оскаржуваного рішення до закінчення його перегляду в порядку касації.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вказане клопотання підлягає відхиленню, оскільки не містить будь-якого обґрунтування.
Компанія не скористалась правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу Міністерства не надіслала, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, який оскаржується.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Міністерства підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Місцевим господарським судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:
- Компанія є власником автомобіля Renault;
- постановою Ужгородського міськрайонного суду від 04.11.2003 р. по справі № 3-2770/03 автомобіль Renault конфісковано на користь держави;
- на виконання вказаної постанови Відділом Державної виконавчої служби Ужгородського району було відкрито виконавче провадження, у ході якого накладено арешт на автомобіль Renault;
- представник Компанії 16.10.2004 р. звернувся з позовом до Ужгородського міськрайонного суду з позовом про виключення автомобіля Renault з-під арешту та його повернення, яким 20.12.2004 р. було прийнято рішення про задоволення позовних вимог;
Згідно з частиною першою ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження” особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.
З вказаної норми вбачається, що особа, яка не є боржником та яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту лише за умови, що зазначене майно на момент звернення з вказаним позовом знаходиться під арештом та є нереалізованим.
Таким чином, виходячи з того, що у даному випадку виконавче провадження полягало лише у конфіскації автомобіля Renault, для вирішення спору необхідним є встановлення факту знаходження або незнаходження автомобіля Renault під арештом на момент звернення представника Компанії до Ужгородського міськрайонного суду з позовом про виключення автомобіля Renault з-під арешту та його повернення.
Проте, в порушення ст. 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, господарський суд першої інстанції вказаних обставин справи не з'ясував, та передчасно дійшов до висновку про порушення Відділом Державної виконавчої служби Ужгородського району та Міністерством п. 7 частини першої ст. 34 Закону України “Про виконавче провадження”, відповідно до якого виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадках подання до суду позову про виключення майна з акта опису й арешту.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що для правильного вирішення спору місцевий господарський суд повинен також встановити чи є чинною постанова Ужгородського міськрайонного суду від 04.11.2003 р. по справі № 3-2770/03, якою автомобіль Renault конфісковано на користь держави.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовід носин.
Відповідно до частини першої ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Оскільки передбачені процесуальним законом (ст. 1117 ГПК України) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішува ти питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних дока зів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 25.09.2006 р. підлягає скасуванню як таке, що прийнято з порушенням ст. 43 ГПК України, а справа -передачі на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.
Рішення господарського суду м. Києва від 25.09.2006 р. у справі № 46/300 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало