ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

         

06 лютого 2007 р.

№ 16/388

 

      

Вищий господарський  суд  України у складі колегії суддів :

головуючого судді

Овечкіна В.Е.,

 

суддів

Чернова Є.В.,

 

Цвігун В.Л.,

 

розглянув касаційну скаргу

 

ЗАТ “Криворізьке”

 

на постанову

від 23.11.06 Луганського апеляційного господарського суду

 

у справі

№ 16/388 господарського суду Луганської області

 

за позовом

СПД ОСОБА_1

 

до	ЗАТ “Криворізьке”

 

про	стягнення 44700 грн.

у справі взяли участь представники

позивача: не з'явилися

відповідача: Жидков Л.В., довір. №973 від 20.12.06

                                                     ВСТАНОВИВ:

 

Рішенням господарського суду Луганської області від 13.10.2006 позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором на обслуговування автомобільним транспортом задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 41000 грн. заборгованості. Відмовлено у зміні позову в частині заявлених до стягнення 26200 грн. за договором від 31.12.2003. В решті позовних вимог провадження у справі припинено. Рішення мотивоване тим, що відповідач не сплатив у повному обсязі вартість виконаних робіт по перевезенню за договором від 31.12.2004 за період з 01.01.2005 по 01.07.2006. В збільшенні суми позову на 26200 грн. відмовлено у зв'язку з тим,  що позивач змінив підстави позову. Цей борг пред'явлений по договору від 31.12.2003, який не був підставою позову спочатку.

В частині стягнення суми боргу в розмірі 24000 грн. за договором від 31.12.2002 за період з 31.12.2002 по 01.05.2006 провадження у справі припинено, оскільки вже є рішення господарського суду Луганської області від 23.09.2004 по справі № 21/320 за позовом приватного підприємця ОСОБА_1 до ЗАТ “Криворізьке” про стягнення боргу в сумі 30000 грн. за договором від 31.12.2002 за період з грудня 2002 року по 01.09.2004, а конкретного періоду виникнення боргу за договором від 31.12.2002 позивачем в даній справі не визначено (суддя Р. Шеліхіна).

 

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2006 року рішення місцевого суду змінено. Замість 41000 грн. боргу на користь позивача стягнуто 38000 грн. боргу, а також 380 грн. держмита, 103 грн. за інформаційно-технічне забезпечення процесу.

В решті рішення суду залишено без змін.

Зміна рішення мотивована тим, що суд помилково не прийняв до уваги платіжне доручення НОМЕР_1 від 03.03.2006 про перерахування відповідачем 3000 грн. за автопослуги (колегія суддів: С. Єжова, Т. Парамонова, І. Семендяєва).

 

В поданій касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду від 13.10.2006 частково: пункти 2 і 3 повністю, а постанову суду від 23.11.2006 по п.2, 3, 5 повністю і прийняти нове рішення -залишити позов по пунктам 2, 3, 5 без задоволення. Вважає, що суд неправильно застосував ст. 49 Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.  Апеляційною інстанцією надана неправильна юридична оцінка договору сторін. Скаржник вважає, що договір сторін є договором перевезення і повинна була застосовуватися позовна давність один рік. Судом не додержано вимог ст. 34 та 43 Господарського процесуального кодексу України: в постанові від 23.11.2006 не вказано якими конкретно допустимими доказами підтверджуються вимоги позивача, а також не надана оцінка доводам відповідача.

 

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст.111⁵ Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню  з наступних підстав.

 

Відповідно ст. 111⁷ Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

 

Суди попередніх інстанцій встановили наступне.

 

Відповідно до умов договору НОМЕР_2 від 31.12.2004 позивач надавав відповідачу послуги з перевезення робітників підприємства.

Відповідач не надав належних доказів невиконання позивачем зобов'язань по договору.

 

Апеляційним судом встановлено, що місцевим судом помилково не прийняте до уваги платіжне доручення НОМЕР_1 від 03.03.2006 про перерахування відповідачем 3000 грн. за автопослуги по рахунку НОМЕР_3 від 03.03.2006 у зв'язку з чим сума заборгованості позивачу складає 38000 грн.

 

Доводи скаржника про неправильну оцінку договору та доказів у справі касаційною інстанцією до уваги не приймаються, оскільки ГПК України не відносить до компетенції касаційного суду можливість перевіряти достовірність встановлених обставин справи і додатково перевіряти і оцінювати докази (ст. 111⁷ ГПК України). З матеріалів справи вбачається, що судами досліджувалися умови розрахунку за послуги, вказані в договорі, рух коштів на рахунку позивача в АКБ “Укрсоцбанк”, розрахунок заборгованості, копії платіжних документів. Для даного виду спору ці докази у відповідності з вимогами ст. 34 Господарського процесуального кодексу України є допустимими.

Змістом тексту постанови апеляційної інстанції спростовуються доводи відповідача про те, що суд не надав оцінки доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Заслуговують на увагу доводи скаржника про неправильний розподіл порушення вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України щодо розподілу витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В статті 49 ГПК України вказано, що сума, яка підлягає сплаті покладається при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З відповідача підлягає стягненню 100 грн. 31 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Зазначене порушення не призвело до прийняття невірного по суті рішення суду.

 

Керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

 

                                           ПОСТАНОВИВ:

 

Касаційну скаргу ЗАТ “Криворізьке” відхилити.

Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 23.11.2006 у справі № 13/388 залишити без змін.

Усунути арифметичну помилку в підрахунку розподілу витрат на інформаційно-технічне забезпечення процесу, стягнув 100 грн.31 коп. (замість 103 грн.).

Доручити господарському суду Луганської області видати відповідний наказ.

 

Головуючий, суддя                     В.Овечкін

 

Судді                    Є.Чернов

 

                                                                                          В.Цвігун