ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2007 р. | № 07/149-06 |
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів: | Грейц К.В. –головуючого, Муравйова О.В., Бакуліної С.В., |
розглянувши касаційну скаргу | ВАТ “Укртранснафта” в особі Госпрозрахункового підрозділу “Кленовий лист” філії “Придніпровські магістральні нафтопроводи” |
на постанову | від 01.11.2006 |
Харківського апеляційного господарського суду |
у справі господарського суду Харківської області № 07/149-06 |
за позовом | ВАТ “Укртранснафта” в особі Госпрозрахункового підрозділу “Кленовий лист” філії “Придніпровські магістральні нафтопроводи” |
до | ТОВ “Спеціалізоване підприємство “Кленовий лист” |
про | стягнення 10784,41 грн. |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Харківської області від 15.08.2006 у справі № 07/149-06 (суддя Інте Т.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.11.2006 (колегія суддів у складі головуючого судді Гагіна М.В., суддів Бухана А.І., Шевель О.В.), відмовлено в задоволенні позовних вимог ВАТ “Укртранснафта” в особі госпрозрахункового підрозділу “Кленовий лист” філії “Придніпровські магістральні нафтопроводи” до ТОВ “Спеціалізоване підприємство “Кленовий лист” про стягнення 10784,41 грн. заборгованості за договором від 06.06.2001 № 15-Д.
Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що в порушення вимог ст. 33 ГПК України позивачем не доведені належними і допустимими доказами позовні вимоги, оскільки наданими в обґрунтування позову документами не підтверджені повноваження осіб, які отримали для реалізації продукцію за накладними № М-0258 від 13.09.2001 на суму 879,31 грн., № К-0561 від 13.09.2001 на суму 1888,26 грн., № М-0272 від 27.09.2001 на суму 2937,68 грн., № К-0590 від 27.09.2001 на суму 2379,29 грн. та № М-0292 від 11.10.2001 на суму 2957,71 грн., всього на суму 11042,25 грн., підписи цих осіб на накладних не засвідчені печатками підприємства –отримувача, а за накладною № П-127 від 13.09.2001 товар взагалі відпущений без довіреності невідомій особі. Крім того, позивачем не доведене виконання умов п. 3.1 договору щодо виставлення рахунків на оплату отриманої продукції, а надані копії рахунків не підтверджують їх надсилання (вручення) відповідачеві.
ВАТ “Укртранснафта” в особі госпрозрахункового підрозділу “Кленовий лист” філії “Придніпровські магістральні нафтопроводи”, не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи. На думку скаржника, суди безпідставно не взяли до уваги, що відповідно до п. 3.2 договору остаточний розрахунок за отриману продукцію відповідач мав здійснити на протязі 5 банківських днів після її отримання, отже, фактичні дії відповідача з часткового погашення боргу свідчить про визнання ним заборгованості.
Представники сторін своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались.
Склад колегії суддів, якою згідно ухвали від 09.01.2007 прийнята до провадження касаційна скарга у справі, змінено розпорядженням В.о. Голови судової палати Вищого господарського суду України від 25.01.2007 № 02-12.2/15.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 06.06.2001 між сторонами у справі укладений договір № 15-Д, за умовами якого позивач (виробник) виготовляє, а відповідач (реалізатор) отримує право реалізації на території України і Російської Федерації виробів із металопластика і дерева (продукції). При цьому, виставлення виробником рахунків на оплату та проведення реалізатором 50% попередньої оплати здійснюється після отримання замовлення-заявки від реалізатора (п. 3.1 договору), кінцевий розрахунок за продукцію реалізатор здійснює на протязі 5 банківських днів після отримання продукції, передача продукції здійснюється на складі виробника згідно з накладною, чергова заявка приймається виробником тільки за умови відсутності заборгованості реалізатора (п. 3.2 договору), оплата за продукцію здійснюється на підставі виставлених виробником рахунків (п. 3.3 договору).
Позовні вимоги ґрунтуються на положеннях вищезазначеного договору, на виконання якого позивач, як виробник, в період з 05.06.2001 по 29.10.2001 відпустив відповідачеві, як реалізатору, продукцію на загальну суму 126431,42 грн., що підтверджується накладними та довіреностями на отримання продукції, однак, розрахунки за неї відповідач здійснив лише частково, заборгувавши 10784,41 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вимоги позивача позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства у зв’язку з ненаданням належних доказів в підтвердження обставин, викладених у позові.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Судами попередніх інстанцій встановлена відсутність підстав для задоволення позовних вимог з-за їх недоведеності, оскільки як в накладних, так у довіреностях відсутнє посилання, як на підставу отримання товару, на договір № 15-Д від 06.06.2001, зазначені накладні не підтверджують факт отримання відповідачем по справі вказаного у них товару, відсутні докази направлення чи вручення відповідачеві рахунків, як підстави для оплати продукції, відсутній докладний і обґрунтований розрахунок позовних вимог, не зазначено на підставі яких саме накладних виникла заборгованість, відсутні докази проведення відповідачем часткової оплати та інші докази, які вимагались судом, в т.ч. докази пред’явлення відповідачеві вимоги на оплату.
Колегія суддів зазначає, що порушенням зобов’язання, яке тягне за собою правові наслідки у вигляді цивільно-правової відповідальності, згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є неналежне виконання зобов’язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Відповідно до ст. ст. 655, 692 ЦК України за договором купівлі-продажу продавець зобов’язаний передати товар покупцеві, а покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття, а в разі прострочення оплати продавець має право вимагати оплати товару.
Таким чином, за приписами зазначених норм умовою для пред’явлення вимоги про оплату товару є виконання продавцем зобов’язання з передачі товару покупцеві і, відповідно, невиконання останнім свого обов’язку з його оплати, тобто, виникнення порушення зобов’язання, що його позивач мав довести згідно вимог ст. 33 ГПК України.
Однак, позивач в порушення цих норм не надав, в т.ч. на вимоги суду, належних і допустимих доказів, які б підтверджували передачу відповідачеві і прийняття ним товару на спірну суму, а, отже, і виникнення у останнього зобов’язання з його оплати у певний строк, тобто, порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу, якими встановлений порядок і строки розрахунків. Крім того, згідно розділу 3 договору № 15-Д від 06.06.2001 умовою для поставки позивачем товару є надання відповідачем замовлення-заявки на товар, його попередня оплата в розмірі 50% та відсутність заборгованості відповідача, що унеможливлювало здійснення наступної поставки за відсутності попередньої оплати та/або заборгованості, адже будь-яких доказів існування інших умов поставки і оплати товару, в т.ч. замовлень-заявок на поставку товару, позивачем також не надано.
За таких обставин, посилання скаржника на порушення відповідачем передбаченого умовами договору терміну остаточного розрахунку за товар і фактичне здійснення ним часткових розрахунків не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і фактично є доводами про переоцінку встановлених судами обставин, на прийняття яких до уваги касаційна інстанція позбавлена повноважень і які не є підставою для будь-якого іншого правового висновку, а, отже, і підставою для скасування або зміни ухвалених у справі судових актів.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.11.2006 у справі № 07/149-06 господарського суду Харківської області залишити без змін.
Касаційну скаргу ВАТ “Укртранснафта” в особі Госпрозрахункового підрозділу “Кленовий лист” філії “Придніпровські магістральні нафтопроводи” залишити без задоволення.
Головуючий К.В.Грейц
Судді О.В.Муравйов
С.В.Бакуліна