ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 січня 2007 р. | № 23/299 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: | Добролюбової Т.В. |
Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В. |
розглянувши матеріали касаційної скарги | Виробничо-технічного підприємства “Квант” |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 19.10.2006 року |
у справі | № 23/299 |
за позовом | Першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України |
до | 1) Державного підприємства Міністерства оборони України “Ліси оборони” 2) Виробничо-технічного підприємства “Квант” |
про | визнання недійсними угод №2 від 14.02.06 та №3 від 17.03.06 |
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Шкльода О.В. –за дов. від 21.12.06 №10/14
від відповідача 1: Манко Е.М.- за дов. від 24.10.06 №21/06
від відповідача2: Толстоухова Н.С.-за дов. від 10.08.06 №719
від прокуратури: Кривоклуб Т.В.-за дов. від 12.01.07
Першим заступником військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України у червні 2006 року заявлений позов про визнання недійсними додаткових угод №2 від 14.02.06 та №3 від 17.03.06 до договору №5/2004 від 23.12.03 про будівництво житла в порядку пайової участі, укладеного між Державним підприємством “Ліси оборони” і Виробничо-технічним підприємством
Доповідач: Добролюбова Т.В.
“Квант” з метою забезпечення житлом військовослужбовців Міністерства оборони України. Позивач зазначав, що спірні додаткові угоди, котрими розірвано основний договір, суперечать приписам частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, якими передбачено визнання недійсним повністю або в частині господарського зобов’язання, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому, позивач вказував на порушення відповідачем –1 пункту 2.3 та підпункту 3.1.1 пункту 3.1 названого договору щодо оформлення відповідачем-1 до 31.12.04 документів на передачу житла позивачеві. Разом з цим позивач стверджував, що розірвання договору №5/2004, унеможливлює виконання договору №2/2004 від 27.05.04, укладеного між ним і Державним підприємством Міністерства оборони України “Ліси оборони” та суперечить інтересам держави щодо виконання функцій із забезпечення житлом військовослужбовців.
Рішенням господарського суду міста Києва від 31.08.06, ухваленим суддею Демидовою А.М., позовні вимоги задоволені повністю. Визнано недійсними додаткові угоди № 2 від 14.02.06 та №3 від 17.03.06 до договору №5/2004 від 23.12.03 на будівництво житла в порядку пайової участі, які укладені між Державним підприємством “Ліси оборони” і Виробничо-технічним підприємством “Квант”. Стягнуто з ДП МОУ “Ліси оборони” в доход державного бюджету 85,00 грн. державного мита. Вмотивовуючи рішення суд зазначив про те, що договори №5/2004 від 23.12.03 та №2/2004 від 27.05.04 пов’язані між собою, а відтак, укладені додаткові угоди, унеможливлюють виконання відповідачем –1 своїх зобов’язань за договором №2/2004 та виконання позивачем своїх основних обов’язків із забезпечення розквартирування військ держави. Отже судом встановлено, що вказані додаткові угоди суперечать інтересам держави через необхідність залучення додаткових зусиль та коштів на будівництво іншої житлової площі.
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Кошіля В.В.. - головуючого, Моторного О.А., Алданової О.В., постановою від 19.10.06 перевірене рішення у справі залишив без змін з тих же підстав, а апеляційну скаргу Виробничо-технічного підприємства “Квант” - без задоволення.
Виробничо-технічне підприємство “Квант” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати, як прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що договір №2/2004 було укладено між відповідачем-1 та Центральним спеціалізованим будівельним управлінням Міністерства оборони України з кодом ЄДРПОУ 24969409. Однак, позов у даній справі був заявлений прокурором в особі Центрального спеціалізованого будівельного управління з кодом ЄДРПОУ 32200555, тобто в інтересах іншої юридичної особи, яка не є стороною цього договору. Заявник зауважує, що доказів підтверджуючих правонаступництво, судові надано не було, а посилання на директиву Міністра оборони від 20.11.04 №Д-312/1/027, згідно якої Центральному спеціалізованому будівельному управлінню надано ідентифікаційний код 32200555, а код 24969409 анульовано, не може вважатися належним доказом припинення юридичної особи. При цьому, Виробничо-технічне підприємство “Квант” стверджує, що на час розгляду спору існують дві юридичні особи з однаковою назвою, різними формами власності і різними кодами. Таким чином, скаржник вказує на невірний висновок суду щодо пов’язаності договорів №2/2005 і 5/2004 між собою. Виробничо-технічне підприємство “Квант” посилається на порушення судом приписів статті 207 Цивільного кодексу України, оскільки до правовідносин, які виникли між сторонами за договором №5/2004 не може бути застосовано вказану норму права. Окрім цього, скаржник вважає, що порушена частина 1 пункту 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що у разі підписання позовної заяви особою, яка не має права підписувати її, господарський суд залишає позов без розгляду. При цьому заявник зазначає, що прокурор має право на звернення до суду в інтересах органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, проте, Центральне спеціалізоване будівельне управління Міністерства оборони України таких ознак не має.
Від Першого заступника військового прокурора Центрального регіону України та Державного підприємства Міністерства оборони України “Ліси оборони” відзиви на касаційну скаргу судом не отримано.
Від Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому управління просить залишити рішення та постанову у справі без змін, з підстав в них зазначених.
Вищий господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В.,
заслухавши пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 27.05.04 між Центральним спеціалізованим будівельним управлінням Міністерства оборони України –“пайовиком” і Державним підприємством Міністерства оборони України “Енергія-МО” –“замовником” укладено договір №2/2004 предметом якого є участь управління у будівництві 30-кваритирного житлового будинку у смт. Решетиловка, вул. Жовтнева,8. Згідно наказу Міністерства оборони України від 13.08.04 №348 Державне підприємство Міністерства оборони України “Енергія-МО” перейменовано у Державне підприємство Міністерства Оборони України “Ліси оборони”. Відповідно до пункту 1.2 вказаного договору пайовик зобов’язався внести суму пайового внеску грошовими коштами на рахунок замовника із розрахунку будівництва 1513,40 кв. м загальної площі житла, згідно адресного переліку, не пізніше 31.12.04, та доручає замовникові збудувати, за рахунок сплачених йому коштів, і передати пайовику документи на оформлення права власності з відповідно профінансованої частки житла. За умовами пункту 2.1 укладеного договору загальна сума внесків пайовика складає 1 944 386,05 грн. Згідно пункту 2.3 цього договору розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування пайовиком грошових коштів у розмірі 100% на розрахунковий рахунок замовника. Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 вказаного договору встановлено зобов’язання замовника, який до 31.12.04 повинен передати пайовику документи щодо оформлення права власності на житло загальною площею 1513,40 кв. м. Водночас, судами встановлено, що на виконання зобов’язань за вказаним договором позивачем 08.06.04 перераховано на розрахунковий рахунок відповідача-1 грошові кошти у розмірі 1944386,05 грн., і це підтверджується платіжним дорученням №787. Відповідач-1 своїх зобов’язань з передачі позивачеві документів на оформлення права власності у визначений договором строк не виконав, оскільки таких документів відповідач-1 не отримав за договором №5/2004 від відповідача-2. Як встановлено судами попередніх інстанцій 23.12.03 між Виробничо-технічним підприємством “Квант” –“замовником” та Державним підприємством Міністерства оборони України “Енергія - МО” –“пайовиком”, у цих відносинах, укладено договір №5/2004 на будівництво житла в порядку пайової участі, предметом якого є участь відповідача - 1 у будівництві 30- ти квартирного житлового будинку, розташованого у смт. Решетиловка, на вул. Жовтнева,8. Відповідно до пункту 1.2 вказаного договору пайовик зобов’язався внести суму пайового внеску грошовими коштами на рахунок відповідача-2 із розрахунку будівництва 1513,40 кв. м загальної площі житла не пізніше 31.12.04, та доручає замовнику збудувати, за рахунок сплачених йому коштів і передати відповідачу –1 документи з оформлення права власності на профінансовану частку житла. Відповідно до пункту 2.1 цього договору загальна сума внесків пайовика складає 1 905 491,67 грн. Згідно пункту 2.3 укладеного договору розрахунки між сторонами здійснюватимуться шляхом перерахування пайовиком грошових коштів у розмірі 100% на розрахунковий рахунок замовника. Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 вказаного договору передбачено, що замовник зобов’язується до 31.12.04 передати пайовику документи з оформлення права власності на житло загальною площею 1513,40 кв. м. Судами також встановлено, що відповідач –1 свої зобов’язання за укладеним договором перед відповідачем –2 виконав шляхом перерахування останньому 1874386,05 грн., і це підтверджується випискою банку з його особового рахунку №2600531221101 від 08.06.04. Проте, відповідачем –2 умови договору із забудівлі житлового будинку та передачі документів на оформлення права власності до 31.12.04 не виконані. При цьому, додатковою угодою №1 від 31.12.04 строк виконання умов договору №5/2004 продовжено до 31.08.05. Додатковою угодою №2 від 14.02.06 сторони цієї угоди домовились розірвати договір №5/2004 з 01.05.06., грошові кошти у розмірі 1905491,67 грн. отримані відповідачем-2 від відповідача-1, повернути на розрахунковий рахунок відповідача-1 в повному обсязі до 01.05.06. Додатковою угодою №3 від 17.03.06 сторони домовилися розірвати договір №5/2004 з 17.03.06, а грошові кошти отримані відповідачем-2 від відповідача-1, повернути на розрахунковий рахунок відповідача-1 лише у розмірі 854996,61 грн. до 01.05.06. Решту коштів пайового внеску, що становить 1050495,06 грн. домовились зарахувати в рахунок погашення заборгованості відповідача-1 перед відповідачем-2 згідно акта звірки від 01.03.06 та відповідно до умов угоди про припинення зобов’язань шляхом взаємозаліку від 16.03.06. Предметом спору у даній справі є вимога Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України визнати недійсними додаткові угоди №2 від 14.02.06 та №3 від 17.03.06 до договору №5/2004, які укладені між Державним підприємством Міністерства оборони України “Ліси оборони” та Виробничо-технічним підприємством “Квант”, оскільки їх підписання суперечить інтересам держави. Задовольняючи позовні вимоги суди послались на приписи статті 207 Господарського кодексу України, котрими встановлено, що господарське зобов’язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. При цьому судами обох інстанцій визнано, що виконання умов договору №2/2004 від 27.05.04, залежало від повного виконання зобов’язань за договором №5/2004 від 23.12.03, оскільки вони пов’язані між собою предметом, фінансуванням, формою оплати, строком забудівлі та строком, до 31.12.04, передачі документів з оформлення права власності на житлову площу. Суди зазначили, що розірвання договору №5/2004 від 23.12.03 призвело до неможливості виконання відповідачем –1 своїх зобов’язань за договором №2/2004 від 27.05.04, оскільки унеможливлює виконання позивачем своїх основних обов’язків з розквартирування військ держави, визначених Положенням про Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове), що завдає шкоди інтересам держави. Проте, колегія суддів вважає такий висновок господарських судів передчасним, з огляду на наступне. При вирішенні спору суди не взяли до уваги приписи статті 604 Цивільного кодексу України, які встановлюють можливість припинення зобов’язань за домовленістю сторін, коли сторони не приступили до виконання зобов’язання або виконали його частково. Отже договір, як домовленість може бути підставою для виникнення зобов’язання і припинення зобов’язання. Різновидом припинення зобов’язання за домовленістю сторін є новація, тобто заміна зобов’язання новим між тими самими сторонами. Якщо первісне зобов’язання визнається недійсним, це тягне недійсність зобов’язання, яке його замінило. Спірними додатковими угодами сторони досягли згоди про розірвання угоди. За приписами статті 653 Цивільного кодексу України правовим наслідком розірвання договору є припинення зобов’язань сторін за договором. Приписами статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов’язання, яке виникає між суб’єктом господарювання та іншими учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. З огляду на приписи статті 207 Господарського кодексу України з вимогою про визнання недійсним господарського зобов’язання може звернутися одна із сторін або відповідний орган державної влади. При цьому суди визначили, що Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України є державною госпрозрахунковою установою квартирно - будівельного комплексу Збройних Сил України, яка заснована на державній власності, підзвітна і підконтрольна Міністерству оборони України її основним завданням є участь у реалізації державної політики у галузі будівництва, розробка проектів поточних й перспективних програм капітального будівництва у Збройних Силах України, забезпечення належного розквартирування військ з метою підтримання їх у стані високої бойової та мобілізаційної готовності. Однак господарські суди попередніх інстанцій визначивши недійсними додаткові угоди №2, 3 до договору №5/2004, оскільки вони унеможливлюють виконання договору №2/2004 чим завідомо суперечать інтересам держави в особі Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України не встановили чи є останній органом державної влади, який може заявити вимоги про визнання спірного зобов’язання недійсним на підставі приписів частини 1 статті 207 Господарського кодексу України. Разом з цим, згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, до таких підстав відносяться позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини 3 цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Як зазначено в пункті 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № З-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13, 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого
самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Отже, суди встановили, що прокурор мав право звернутися з позовом в інтересах держави в особі Центрального спецбудуправління, тобто це управління набуло статусу позивача. Питання, чи може цей позивач вимагати визнання недійсною угоди, не будучи учасником угоди, судами не з’ясовано. Окрім того, визнання недійсними додаткових угод №2, 3 спірного договору, не впливає на відповідальність відповідача –1 перед позивачем за договором №2/2004, отже, судами не досліджено та не надано належної правової оцінки обраному позивачем способу захисту права. Разом з цим, залишився не спростованим довід ВТП “Квант” про існування двох юридичних осіб з назвою Центральне спеціалізоване будівельне управління при Міністерстві Оборони України, різної форми власності і різними кодами. Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Переглянуті судові акти цим вимогам не відповідають, тому постанова і рішення у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Керуючись статтею 1117, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду міста Києва від 31.08.06 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.06 у справі №23/299 скасувати. Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду міста Києва.
Касаційну скаргу Виробничо-технічного підприємства “Квант” задовольнити частково.
Головуючий суддя Т.Добролюбова
С у д д і Т.Гоголь
Л.Продаєвич