ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
06 лютого 2007 р. |
№ 13/404н |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Луганськ (далі - територіальне відділення АМК)
на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 27.10.2006
зі справи № 13/404н
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, м. Ровеньки Луганської області (далі - СПД ОСОБА_1)
до територіального відділення АМК
про визнання незаконним рішення.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача -не з'яв.,
відповідача -Зав'ялової Т.В.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов було подано про скасування рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 31.03.2006 № 01-29/4 (далі - оспорюване рішення).
Рішенням господарського суду Луганської області від 23.08.2006 (суддя Яресько Б.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю. У прийнятті зазначеного рішення суд з посиланням на статтю 3 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”, статті 50, 52 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, статті 43, 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) виходив з того, що: позивачем не подано належних доказів тих обставин, на які він посилається у позовній заяві; оспорюване рішення прийнято відповідно до закону та є обґрунтованим.
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 27.10.2006 (колегія суддів у складі: Парамонова Т.Ф. -головуючий, судді Бойченко К.І. і Семендяєва І.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано; позов задоволено; оспорюване рішення визнано недійсним; на територіальне відділення АМК віднесено судові витрати зі справи. У прийнятті зазначеної постанови суд з посиланням, зокрема, на статтю 34 ГПК України виходив з недоведеності відповідачем обставин, на які він посилався в оспорюваному рішенні та в обґрунтування своїх заперечень проти позову.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України територіальне відділення АМК просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін з віднесенням судових витрат на позивача. Скаргу мотивовано порушенням апеляційним господарським судом норм процесуального права, в тому числі статей 42, 43, 47, 32-35, 38, 43 ГПК України.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до приписів статті 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.
У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2-2005 також зазначено: “Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)”.
Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами ГПК України.
Перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи і правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з урахуванням такого.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- згідно з рішенням адміністративної колегії територіального відділення АМК від 17.11.2005 зі справи НОМЕР_1 “Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції”:
визнано, що дії СПД ОСОБА_1 стосовно здійснення перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування “с. Ясенівський - Ровеньки АС - с. Дзержинське” без договору із замовником перевезень з приїздом на зупинки та забиранням пасажирів за декілька хвилин до відправлення автобусу перевізників, які працюють на цьому маршруті, виконуючи основні вимоги законодавства про захист економічної конкуренції, кваліфікуються за статтею 15 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” як недобросовісна конкуренція щодо іншого господарюючого суб'єкта (підприємця);
СПД ОСОБА_1 зобов'язано припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції протягом 1 дня з дня отримання оспорюваного рішення; останнє одержане СПД ОСОБА_1 22.11.2005 і нею не оскаржувалося;
- актами перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 14.12.2005 було зафіксовано невиконання рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 17.11.2005 НОМЕР_2, а саме -здійснення перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування “с. Ясенівський - Ровеньки АС - с. Джержинське”, знаходження на зупинці кв. Гагаріна;
- 23.03.2006 на адресу СПД ОСОБА_1 було направлено копію подання від 17.03.2006 НОМЕР_3 “Про результати розгляду справи НОМЕР_4 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції”;
- 31.03.2005 адміністративною колегією прийнято оспорюване рішення, згідно з яким:
визнано, що СПД ОСОБА_1 своїми діями щодо невиконання рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 17.11.2005 НОМЕР_2 шляхом неприпинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції у встановлений в цьому рішенні строк вчинила порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке кваліфікується за пунктом 4 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції” у вигляді невиконання рішення органу Антимонопольного комітету України;
на підставі пункту 1 частини п'ятої статті 52 названого Закону за вчинене порушення на СПД ОСОБА_1 накладено штраф у сумі 17 000 грн.;
- СПД ОСОБА_1 до прийняття оспорюваного рішення було відомо про існування актів перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажу автомобільним транспортом від 14.12.2005, оскільки 23.03.2006 нею було одержано копію подання від 17.03.2006 НОМЕР_3 “Про результати розгляду справи НОМЕР_4 щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції”; оспорюване рішення приймалося з урахуванням доводів і заперечень СПД ОСОБА_1, це рішення містить посилання на доводи СПД ОСОБА_1, викладені в її відповіді на зазначене подання від 17.03.2006.
Судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що:
- у згаданих актах перевірки від 14.12.2005:
зафіксовано наявність на автомобілі трафарету “кв. Гагаріна - п. Ясенівський” та відсутність дозволу на цей маршрут (акт перевірки автомобіля НОМЕР_5);
зафіксовано відсутність трудового договору, розкладу руху, дозволу, відміток автостанції (акт перевірки автомобіля НОМЕР_6);
встановлено наявність трафарету “с. Ясенівський через Лобовські копі”, а також відсутність дозволу з печатками й підписами, відміток автостанції, бокового трафарету (акт перевірки автомобіля НОМЕР_7);
місцем перевірки зазначено: кв. Гагаріна м. Ровеньки; в актах не вказано, чи знаходилися автомобілі саме на зупинці, чи взагалі на кв. Гагаріна, наявність пасажирів тощо, причому проведення перевірки “протягом маршруту” документально не підтверджено;
- подані територіальним відділенням АМК додаткові матеріали (інформація Луганського регіонального управління автобусних станцій, лист Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Луганській області, протокол від 24.08.2005) стосуються рішення адміністративної колегії названого територіального відділення від 17.11.2005 НОМЕР_2, яке не є предметом розгляду в даній справі;
- лист Управління транспорту та зв'язку від 30.12.2005 № 01-16-6т-1/1086 свідчить “про відсутність договору на маршруті “кв. Гагаріна -с. Ясенівський”;
- надана копія листа Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Луганській області від 23.10.2006 № 5590 не береться до уваги, оскільки інформація, викладена в цьому листі та поясненнях, відсутня в актах перевірки від 14.12.2005;
- відповідні акти та зафіксована в них наявність на автомобілях трафаретів “с. Ясенівський через Лобовські копі” і “кв. Гагаріна - с. Ясенівський” не свідчать про здійснення автотранспортом СПД ОСОБА_1 перевезення пасажирів за маршрутом “с. Ясенівський - Ровеньки АС - с. Дзержинське”, про який ідеться у рішенні адміністративної колегії територіального відділення АМК від 17.11.2005 НОМЕР_2, тобто неприпинення суб'єктом підприємницької діяльності порушення законодавства про захист економічної конкуренції не знаходить підтвердження за матеріалами даної справи.
Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення” та роз'ясненням президії Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 № 02-5/422 з тією ж назвою рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні правовідносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення з даної справи не повною мірою відповідає зазначеним вимогам щодо його законності та обґрунтованості з огляду на таке.
У пункті 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів” зазначено, зокрема, що підставами для визнання акта державного чи іншого органу недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Оскаржуваною постановою жодним чином не визначено, яким вимогам якого акта законодавства не відповідає, на думку апеляційного господарського суду, оспорюване рішення, і взагалі в цій постанові відсутні посилання на будь-яку норму (норми) матеріального права.
Відтак судом не виконано належним чином вимоги пункту 3 частини першої статті 84 ГПК України щодо зазначення в рішенні, зокрема, законодавства, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.
Апеляційним господарським судом не прийнято як доказ у справі копію листа Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Луганській області від 23.10.2006 № 5590, подану територіальним відділенням АМК, як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування її відзиву на апеляційну скаргу, що узгоджується зі змістом абзацу третього пункту 9 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 № 04-5/366 “Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України”. Таке неприйняття мотивоване посиланням на те, що інформація, викладена в “листі та поясненнях, відсутня у актах перевірки”, а також посиланням на припис частини другої статті 34 ГПК України. З відповідним мотивуванням погодитися не можна. Відсутність тієї чи іншої інформації в одному із джерел доказування (“у актах перевірки”) аж ніяк не унеможливлює з'ясування фактичних обставин справи іншими засобами доказування, в тому числі за допомогою згаданого листа, інших документів та матеріалів. Із зазначеної норми ГПК України (так само як і з інших законодавчих приписів) не випливає, що здійснення перевезень пасажирів за певним маршрутом має бути доведено тільки і виключно актами перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт; відтак воно може доводитися й іншими фактичними даними.
Отже, суд апеляційної інстанції припустився неправильного застосування статті 34 ГПК України, а в безпосередньому зв'язку з цим -й вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, здійснити належним чином оцінку доказів зі справи, у тому числі поданих додатково, встановити усі обставини, що складають фактичну основу спірних правовідносин, і на основі встановленого правильно застосувати норми матеріального і процесуального права та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України задовольнити частково.
2. Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 27.10.2006 зі справи № 13/404н скасувати.
Справу передати на новий розгляд до Луганського апеляційного господарського суду.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов