ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
31 січня 2007 р. |
№ 9/179 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
|
Полякова Б.М., -головуючого |
|
|
Катеринчук Л.Й. (доповідач) |
|
|
Ткаченко Н.Г. |
|
розглянувши касаційні скарги |
Управління Пенсійного фонду України в Городнянському районі Чернігівської області; Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»в особі Городнянського відділення |
|
на рішення |
господарського суду Чернігівської області від 16.10.2006 |
|
у справі господарського суду |
№ 9/179 Чернігівської області |
|
за позовом |
Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 (далі: «Позивач ») |
|
до |
Відкритого акціонерного товариства «Городнянський завод продтоварів » (далі: «Відповідач ») |
|
третя особа без самостійних |
вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна податкова інспекція у Городянському районі |
|
про |
визнання договору купівлі-продажу дійсним та тлумачення вказаного договору |
в судовому засіданні взяли участь представники :
|
від заявника касаційної скарги 1 |
Самійленко А.А. (дов.№243/07 від 22.01.2007) |
|
від заявника касаційної скарги 1 |
не з'явились |
|
від позивача |
ОСОБА_2 (дов. від 16.07.2006) |
|
від відповідача |
не з'явились |
|
від третьої особи |
Кузнєцов М.В. (дов. №1 від 03.04.2006) |
В С Т А Н О В И В :
У вересні 2006 суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся з позовом про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 11.02.2005, укладеного між ним та Відкритим акціонерним товариством «Городнянський завод продтоварів »та про тлумачення преамбули зазначеного договору купівлі-продажу, як такого, що укладений між суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 та відповідачем у справі.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 16.10.2006 позов задоволено повністю, визнано дійсним договір купівлі-продажу від 11.02.2005, укладений між позивачем та Відкритим акціонерним товариством «Городнянський завод продтоварів », надано тлумачення зазначеного договору, як такого, що укладений ОСОБА_1, як суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Управління Пенсійного фонду України в Городнянському районі Чернігівської області та Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України »в особі Городнянського відділення звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просили:
Управління Пенсійного фонду України в Городнянському районі Чернігівської області - скасувати зазначене рішення суду першої інстанції, аргументуючи порушенням своїх прав як кредитора на задоволення грошових вимог за рахунок майна відповідача у справі в ході провадження у справі про банкрутство, яка ведеться щодо відповідача у справі; доводили прийняття рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 220 Цивільного кодексу України, статті 22 Господарського процесуального кодексу України;
Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України »в особі Городнянського відділення -скасувати зазначене рішення суду першої інстанції, аргументуючи порушенням своїх прав, як заставодержателя спірного майна, доводили прийняття рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 220, 213, 657 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 27 Господарського процесуального кодексу України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з такого.
Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За приписами статті 107 Господарського процесуального кодексу України сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.
Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 213 Цивільного кодексу України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину; при тлумаченні змісту правочину беруться однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, загальноприйняте значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері зносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Отже, згідно статті 213 Цивільного кодексу України, для застосування правил тлумачення змісту правочину, визначених згідно частини 4 зазначеної статті, суд повинен встановити неможливість його тлумачення згідно буквального значення слів і понять, які застосовувалися в письмовому тексті правочину.
Згідно зі статтею 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Відповідно до частини 1 статті 577 Цивільного кодексу України договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, якщо предметом застави є нерухоме майно, а за частиною 2 статті 586 Цивільного кодексу України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншим особам або іншим способом розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.
За приписами статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Отже, на виконання приписів статті 220 Цивільного кодексу України суд повинен дати оцінку домовленості сторін щодо усіх істотних умов договору , перевірити правову природу такої домовленості, чи відповідає вона законодавству та чи відповідають законодавству дії сторін по виконанню спірної угоди.
При цьому, виконуючи функції визнання нотаріальної угоди дійсною, суд повинен враховувати норми законодавства, яким керуються нотаріуси при посвідченні правочинів.
Так, відповідно до статей 5,7 Закону України «Про нотаріат »та пунктів 6, 31 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої Наказом Мін'юсту України 03.03.2004 № 20/5 (далі: «Інструкції ») в редакції, чинній на момент укладення спірного договору нотаріуси та інші посадові особи які вчиняють нотаріальні дії у своїй діяльності керуються законами України та вправі відмовляти у вчиненні нотаріальних дій в разі їх невідповідності законодавству України.
За приписами пунктів 14, 27, 38, 41, 47, 61- 64 Інструкції визначено основні вимоги, яких повинні дотримуватися нотаріуси при посвідченні правочинів відчуження нерухомості : з'ясовується обсяг цивільної дієздатності фізичних та юридичних осіб; документи, на підставі яких вчинено нотаріальну дію долучаються до примірника правочину; нотаріуси не приймають для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам закону; договори про відчуження та заставу (іпотеку) майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, та в передбачених законодавством випадках державну реєстрацію прав на це майно, такі документи нотаріус приймає лише за наявності відмітки (штампа) про реєстрацію відповідних прав та витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, що є невід'ємною частиною правовстановлювального документа; крім правовстановлювального документа на житловий будинок, садибу та інше нерухоме майно (за винятком земельної ділянки), якщо воно підлягає реєстрації, нотаріус вимагає документи, передбачені наказом Міністерства юстиції України «Про надання витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно та оформлення свідоцтв про право власності на нерухоме майно на спеціальних бланках »від 20 вересня 2002 року № 84/5 (0773-02), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20 вересня 2002 року № 773/7061 (із змінами і доповненнями, унесеними наказом Міністерства юстиції України від 23 жовтня 2002 року № 92/5 (0846-02), а в сільській місцевості, де інвентаризація не проведена, - довідку відповідного органу місцевого самоврядування; якщо з поданих нотаріусу документів випливає, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно збудоване (або будується) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуження житлового будинку та іншого нерухомого майна; нотаріусом перевіряється заборона відчуження майна згідно офіційних реєстрів заборон.
За приписами частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. А згідно з частиною 3 статі 216 зазначеного кодексу, вимога про застосування наслідків нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Системний аналіз наведених норм цивільного законодавства дозволяє зробити висновок, що непосвідчення нотаріально угоди купівлі-продажу нерухомого майна визначає такий правочин нікчемним, і в силу його нікчемності будь-яка особа, права якої порушено таким правочином, може поставити вимогу про застосування наслідків недійсності такого правочину (наприклад, повернення майна). Відтак, подання вимоги про визнання дійсним непосвідченого нотаріально (нікчемного) правочину зобов'язує суд встановити коло осіб, чиї права та інтереси можуть бути порушені таким визнанням та притягнути їх до участі в справі, оскільки такі особи вправі заявити вимоги про визнання наслідків нікчемного правочину. Зокрема, такими особами можуть бути заставодержателі майна, яке було предметом договору купівлі-продажу, кредитори продавця у справі про його банкрутство, які відповідно до законодавства про банкрутство мають право на задоволення своїх грошових вимог за рахунок майна боржника (продавця за спірною угодою).
Як встановлено судом першої інстанції, 27.01.2005 між ОСОБА_1 та відповідачем було укладено угоду про наміри, у якій сторони дійшли згоди про те, що позивач для ліквідації скрутного фінансового становища боржника сплатить борг останнього на користь третьої особи по цій справі -Державної податкової інспекції у Городнянському районі, а також сторони укладуть договір купівлі-продажу визначеного попереднім договором майна (а.с.21).
11.02.2005 ОСОБА_1 та відповідач в особі директора Шестоперова Г.М. уклали договір купівлі-продажу б/н (а.с.17-18) без зазначення реквізитів ОСОБА_1, як суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи, згідно якого позивач мав за попередньою домовленістю перерахувати грошові кошти у сумі 135000 грн. на рахунок третьої особи (податкового органу), а відповідач мав передати позивачу у власність майно, визначене додатком НОМЕР_1(а.с.23) до цього договору та яке визначалось додатком НОМЕР_1(а.с.22) до угоди про наміри від 27.01.2005.
Матеріалами справи підтверджується перерахування третій особі ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 135000 грн. (квитанції: від 01.03.2005 -3100 грн., від 26.02.2005 НОМЕР_4 -45000 грн., від 26.02.2005 НОМЕР_4- 30000 грн., від 28.02.2005 НОМЕР_5 -49000грн., від 28.02.2005 НОМЕР_6 -7900грн.) (а.с.25-27, 31-32).
Судом також встановлено, що 02.03.2005 між ОСОБА_1 та Шестоперовим Г.М. було підписано акт прийому передачі майна, за яким відповідач передав позивачу, а позивач прийняв вказане у додатку НОМЕР_1 до угоди про наміри та додатку НОМЕР_1 до договору купівлі-продажу майно (цех кондитерський, цех ковбасний недобудований, цех консервний, автомобіль КАМАЗ, загальною вартістю 134993грн., а.с.24).
Рішенням суду підтверджується огляд в судовому засіданні оригіналу спірного договору, внаслідок якого встановлено, що договір нотаріально не посвідчувався, підпис покупця на ньому засвідчено печаткою суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 Разом з тим, звертаючись з даним позовом до суду у вересні 2006, ОСОБА_1 долучив до матеріалів справи та засвідчив власноручно копію договору, на якому підпис його, як покупця, не засвідчувався печаткою суб'єкта підприємницької діяльності. Суд не дав оцінки наведеним обставинам справи на предмет встановлення моменту поставлення печатки суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на оригіналі договору.
Матеріалами справи підтверджується, що провадження у справі про банкрутство відповідача (справа № 9/86б) було порушено 26.01.2005 Господарським судом Чернігівської області, а 31.05.2005 його визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру (а.с.30). Отже, відчуження майна за спірною угодою мало місце у процедурі розпорядження майном боржника, під час дії мораторію на задоволення вимог боржника, введеного відповідно до статті 12 Закону, яким заборонялося задоволення конкурсних вимог кредиторів, зокрема вимог податкового органу, що було метою відчуження майна за спірною угодою.
Суду належало дати оцінку спірному договору на предмет його відповідності спеціальним нормам законодавства про банкрутство, які визначають порядок та умови реалізації активів боржника у процедурах банкрутства, зокрема статті 12, пункту 13 статті 13 Закону, перевірити вжиття заходів на забезпечення вимог кредиторів у справі про банкрутство відповідача № 9/86б, однак в рішенні суду першої інстанції відсутній такий аналіз.
Здійснюючи тлумачення преамбули спірного договору суд не провів аналізу буквального значення слів та понять вжитих в преамбулі спірного договору та не встановив неможливість його тлумачення згідно буквального значення слів і понять, в порушення частин 2, 3 статті 213 Цивільного кодексу України суд не дослідив як діяв у подальшому ОСОБА_1, виконуючи умови договору , зокрема в якості фізичної особи чи суб'єкта підприємницької діяльності він підписав акт приймання-передачі майна, оплатив органу ДПІ заборгованість відповідача по податках і зборах.
Відповідно до статті 5.3.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами »платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.
Здійснюючи оцінку домовленості сторін щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та вчинення дій на його виконання, судом не дано оцінки відповідності такої домовленості приписам спеціальних норм права, зокрема законодавства про банкрутство та податкового законодавства, які визначають спеціальний порядок продажу активів боржника у процедурах банкрутства та спеціальну процедуру погашення конкурсних грошових вимог платників податків у процедурах банкрутства.
В обґрунтування правового статусу суб'єкта підприємництва ОСОБА_1 подано Свідоцтво про державну реєстрацію підприємницької діяльності НОМЕР_2 від 08.06.2001. В матеріалах справи відсутні докази на обґрунтування правового статусу позивача, як суб'єкта підприємництва, на момент звернення з позовом до суду. В порушення вимог статті 1 ГПК України судом не дано оцінки правового статусу ОСОБА_1, як суб'єкта підприємницької діяльності на момент звернення з позовом до суду.
Матеріалами справи підтверджується визнання та включення до реєстру вимог кредиторів відповідача у справі про його банкрутство № 9/86б грошових вимог скаржників у справі: Управління пенсійного фонду у Городнянському районі та Чернігівського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк »(а.с.30).
Відтак, відповідно до абзаців 2, 6 статті 1 Закону, частини 4 статті 205 Господарського кодексу України скаржники, як конкурсні кредитори боржника , мають право на задоволення своїх грошових вимог за рахунок майна боржника (відповідача у справі). А відчуження майна боржника у процедурі розпорядження майном з порушенням приписів спеціального законодавства про банкрутство може порушити їх права на отримання задоволення своїх грошових вимог.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами скаржників про можливість порушення їх прав прийнятим у справі судовим рішенням та необхідність розгляду їх касаційних скарг по суті.
Колегія суддів вищого господарського суду України погоджується з доводами скаржника ВАТ «Державний ощадний банк»в особі Городнянського відділення про необхідність дослідження та врахування, як преюдиційних фактів відповідно до статті 35 ГПК України, обставин визнання Чернігівського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк»кредитором відповідача першої черги згідно ухвали господарського суду Чернігівської області від 18.05.2005 у справі про банкрутство № 9/86б, рішення Городнянського районного суду Чернігівської області у справі № 2-236/2006 та Постанови апеляційного суду Чернігівської області 09.11.2006 в тій же справі про визнання дійсним договору застави від 12.02.2002, укладеного між ВАТ «Городнянський завод продтоварів»та Городнянським відділенням №3259 ВАТ «Державний ощадний банк».
Відтак, в порушення приписів статей 35, 38 Господарського процесуального кодексу України судом не досліджено дійсності спірного договору відчуження на предмет дотримання приписів частини 2 статті 586 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 31 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом »про першочергове задоволення за рахунок заставного майна грошових вимог, забезпечених заставою, не витребувано у продавця належних правовстановлюючих документів про його право власності на спірне майно, не перевірено правоздатність продавця на відчуження майна за спірною угодою з врахуванням порушенням щодо продавця справи про банкрутство № 9/86б та обмеження правоздатності керівника відповідача на відчуження майна в процедурах банкрутства, не витребувано та не перевірено належних документів, які подаються нотаріусу для посвідчення правочину відчуження нерухомого майна.
Згідно пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 «Про судове рішення»рішення суду є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких виходив суд при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Доводи ОСОБА_1 про повне дослідження судом обставин справи, а також відсутність порушення прав скаржників судовим рішенням 16.10.2006, колегією суддів відхиляються з огляду на наведене.
Доводи ОСОБА_1 про некомпетентність подання касаційної скарги Городнянським відділенням ВАТ «Державний банк України »в особі Чернігівського обласного управління в інтересах кредитора у справі про банкрутство, який є заставодержателем відчуженого майна спростовуються копією доданого до касаційної скарги нотаріально посвідченого доручення 25.05.2006, зареєстрованого по реєстру НОМЕР_3 приватним нотаріусом ОСОБА_3, від імені начальника філії - Чернігівського обласного управління ВАТ «Державний ощадний банк», якого уповноважено діяти від імені названої юридичної особи та який в межах своєї компетенції уповноважив керуючу філії Городнянського відділення ВАТ «Державний Ощадний банк України » Панасевич В.М. представляти інтереси ВАТ «Ощадбанк»в господарських судах з усіма процесуальними правами сторони.
З огляду на викладене, Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскаржуваний судовий акт не відповідає вимогам до судового рішення, у зв'язку з чим його слід скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115,,1117,1119,11111 ГПК України Вищий господарський суд України -
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційні скарги управління Пенсійного фонду України в Городнянському районі Чернігівської області та відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»в особі Городнянського відділення задовольнити.
2. Рішення господарського суду Чернігівської області від 16.10.2006 скасувати, справу № 9/179 направити на новий судовий розгляд до господарського суду Чернігівської області.
Головуючий Б. Поляков
Судді Л. Катеринчук
Н. Ткаченко