ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
17 січня 2007 р. |
№ 8/159 (1/205-1/210) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого |
Кравчука Г.А., |
|
суддів: |
Мачульського Г.М., Шаргала В.І., |
|
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу |
суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 |
|
на постанову |
Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2006 р. |
|
у справі |
№ 8/159 (1/205-1/210) |
|
господарського суду |
Чернігівської області |
|
за позовом |
суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 |
|
до |
Дочірнього підприємства “Хімпром” Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівхімпром” |
|
третя особа на стороні позивача: |
Товариство з обмеженою відповідальністю “Тріо-Транс” |
|
про |
стягнення 15 700,11 грн. |
|
та за зустрічним позовом |
Дочірнього підприємства “Хімпром” Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівхімпром” |
|
до |
суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 |
|
про |
стягнення 12 721,18 грн. |
в судовому засіданні взяли участь представники:
|
позивача: |
- не з'явились; |
|
відповідача: |
- не з'явились; |
|
третьої особи: |
- не з'явились; |
За розпорядженням в. о. Голови судової палати від 17.01.2007 р. справу передано для розгляду колегії суддів Вищого господарського суду України у складі Кравчука Г.А. -головуючого, Мачульського Г.М. та Шаргала В.І.
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2005 р. суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 (далі -Підприємець) звернувся до господарського суду Чернігівської області з позовом до Дочірнього підприємства “Хімпром” Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернігівхімпром” (далі -Підприємство) про стягнення з останнього вартості вантажного перевезення і вартості замитнення, а також судових витрат, всього у загальній сумі 15 700,11 грн. (з урахуванням пені).
Позовні вимоги Підприємець обґрунтовував тим, що він як експедитор виконав зобов'язання перед Підприємством по перевезенню вантажу за договором НОМЕР_1 від 10.06.2005 р. (далі -Договір НОМЕР_1) та замовленням від 30.06.2005 р., яке є невід'ємною частиною вказаного договору, проте Підприємство зобов'язання перед ним по оплаті послуги не виконало, що є порушенням умов вказаного договору та норм ЦК України.
Після порушення провадження за вищезазначеним позовом і під час його розгляду Підприємство звернулось з зустрічним позовом до Підприємця про стягнення з останнього 12 721,18 грн. вартості зіпсованої продукції, 662,40 грн. -вартості експертизи та 881,40 грн. -вартості послуг адвоката.
Позовні вимоги Підприємство обґрунтовувало тим, що Підприємець неналежним чином виконав свої зобов'язання за Договором НОМЕР_1 та замовленням від 30.06.2005 р., яке є невід'ємною частиною вказаного договору, внаслідок чого було пошкоджено частину вантажу, який перевозився, чим спричинено збитки.
Ухвалою від 27.10.2005 р. господарський суд Чернігівської області порушив провадження за вищевказаним зустрічним позовом Підприємства, а також задовольнив клопотання Підприємця і Товариства з обмеженою відповідальністю “Тріо-Транс” (далі -Товариство) про залучення Товариства до участі у справі у якості третьої особи на стороні Підприємця без самостійних вимог на предмет спору, яке було перевізником вантажу.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 24.11.2005 р. первісний позов задоволено у повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Рішення господарського суду мотивовано тим, що:
- Підприємець належним чином виконав зобов'язання за Договором НОМЕР_1 та замовленням від 30.06.2005 р., яке є невід'ємною частиною вказаного договору, що, відповідно до норм ЦК України та ГК України, є підставою для задоволення його позовних вимог;
- Підприємець за Договором НОМЕР_1, який є договором транспортного експедирування, мав лише організувати перевезення, а тому, виходячи зі ст. 314 ГК України, відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу має нести перевізник, якщо не доведе, що вони стались не з його вини, однак перевізник за зустрічним позовом не є відповідачем по справі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2006 р. рішення господарського суду Чернігівської області від 24.11.2005 р. змінено: позовні вимоги Підприємця задоволено частково на суму 15 390,22 грн., в т.ч. 15 247,50 грн. -основний борг, 142,72 грн. -пеня, і судові витрати, в решті частини позову відмовлено; в задоволенні зустрічного позову Підприємству відмовлено повністю.
Постанова у частині часткового задоволення позовних вимог Підприємця мотивована доводами господарського суду Чернігівської області, проте у ній зазначено, що наявність обов'язку Підприємства сплатити Підприємцю вартість замитнення у розмірі 50 Євро за курсом Національного банку України матеріалами справи не підтверджена. В частині відмови у задоволенні вимог Підприємства постанова мотивована тим, що матеріалами справи не підтверджено порушення перевізником або неналежне виконання зобов'язань експедитора за Договором НОМЕР_1, не доведено порушення обов'язків за цим договором безпосередньо експедитором, які б спричинили пошкодження та псування вантажу, і, крім того, не доведено розмір збитків.
Також Київський апеляційний господарський суд у постанові від 02.03.2006 р. зазначив, що норми Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів у даному випадку не можуть бути застосовані, оскільки ця Конвенція не ратифікована Україною.
Постановою Вищого господарського суду України від 24.05.2006 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2006 р. та рішення господарського суду Чернігівської області від 24.11.2005 р. в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд, а в іншій частині (щодо первісного позову) вказані судові акти залишено без змін.
Під час нового розгляду справи Підприємство звернулось до господарського суду Чернігівської області з клопотанням про зменшення позовних вимог, у якому просило стягнути з Підприємця 3 410,56 грн. збитків у вигляді вартості зіпсованого товару, 662,40 грн. вартості експертизи та 881,40 грн. вартості послуг адвоката.
Рішенням господарського суду Чернігівської області від 30.08.2006 р. (суддя Оленич Т.Г.), яке, на виконання постанови Вищого господарського суду України від 24.05.2006 р., було прийнято лише стосовно зустрічних позовних вимог Підприємства, останні задоволені частково: з Підприємця на користь Підприємства стягнуто 2 180,29 грн. збитків, 113,53 грн. вартості експертизи, 881,40 грн. витрат на послуги адвоката.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2006 р. (колегія суддів: Отрюх Б.В., Верховець А.А., Тищенко А.І.) рішення господарського суду Чернігівської області від 30.08.2006 р. залишено без змін.
Вказані судові акти мотивовані тим, що відносини, які виникли між Підприємством та Підприємцем, є відносинами транспортного експедирування, а тому при вирішення спору мають застосовуватись норми відповідного законодавства, а саме - ст. 316 ГК України, Глава 65 ЦК України, Закон України “Про транспортно-експедиторську діяльність”, Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів, згідно з якими саме Підприємець має нести відповідальність за зіпсування (незбереження) вантажу під час транспортування, про яке зазначено у міжнародних товарно-транспортних накладних №№ НОМЕР_2 та НОМЕР_3. При цьому господарські суди зазначили, що посилання Підприємства на акт експертизи № И-9 від 15.07.2005 р. не може бути прийнято до уваги, оскільки вказаний акт не є доказом зіпсування частини вантажу саме протягом його транспортування.
Підприємець звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2006 р. та рішення господарського суду Чернігівської області від 30.08.2006 р., у якій просить вказані судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог Підприємства. Вимоги, викладені у касаційній скарзі, Підприємець обґрунтовує тим, що прийняті по справі рішення не відповідають обставинам справи, при їх прийнятті не взято до уваги умови Договору НОМЕР_1, порушено норми матеріального права (проте не зазначено, які саме і у чому конкретно полягає їх порушення), та безпідставно стягнуто витрати за проведення експертизи та вартість адвокатських послуг.
Підприємство та Товариство не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзивів на касаційну скаргу Підприємця не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових рішень, які оскаржуються.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та доводи Підприємця, викладені у касаційній скарзі, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті ними рішень, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємця не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:
-між Підприємцем та Підприємством укладено Договір НОМЕР_1, згідно якого замовник (Підприємство) зобов'язався надавити експедитору (Підприємцю) вантажі для перевезення у міжнародному сполученні, а останній зобов'язався здійснити перевезення вантажу шляхом надання транспортних засобів, які відповідають вимогам перевезення вантажів, а перевезення вантажів здійснюється на підставі заявки замовника, яка є невід'ємною частиною вказаного договору;
- 30.06.2005 р. від Підприємства до Підприємця надійшла заявка на здійснення перевезення з Італії 500 кг бензоїну та 10 тон сульфату барію, яка була прийнята останнім до виконання та виконана своєчасно;
- при прийнятті Підприємством 14.07.2005 р. доставленого на його адресу відповідного вантажу виявлено, що мішки з сульфатом барію розкладені по кузову, а не знаходяться на палетах, чотири мішки розірвані, хімічна речовина розсипана по кузову, про що представником Підприємства зроблена відмітка на товарно-транспортній накладних №№ НОМЕР_2 та НОМЕР_3;
- пошкодження вказаного вантажу відбулось саме під час його перевезення;
- матеріальна відповідальність Підприємця за збереження вантажу передбачена п. 2.13 Договору НОМЕР_1;
Виходячи з викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про те, що відносини, які виникли між Підприємством та Підприємцем, є відносинами транспортного експедирування, а тому при вирішення даного спору мають застосовуватись норми відповідного законодавства, а саме -ст. 316 ГК України, Глава 65 ЦК України “ТРАНСПОРТНЕ ЕКСПЕДИРУВАННЯ”, Закон України “Про транспортно-експедиторську діяльність”, Конвенція про договір міжнародного перевезення вантажів.
Відповідно до ст. 934 ЦК України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.
Згідно з п. 4 частини першої ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
П. 1 частини другої ст. 22 ЦК України встановлює, що збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі.
Відповідно до частини третьої ст. 14 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії. Аналогічна за змістом норма міститься у частині другій ст. 932 ЦК України: у разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Враховуючи зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає обґрунтованими висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки пошкодження частини товару, яке призвело до виникнення у Підприємства збитків у вигляді вартості зіпсованого товару (вантажу), виникло протягом транспортування вантажу перевізником (Товариством), який був залучений Підприємцем до виконання Договору НОМЕР_1, саме Підприємець несе відповідальність за незбереження товару (вантажу).
Витрати, понесені Підприємством у зв'язку з оплатою експертизи, відносяться до складу витрат, пов'язаних із захистом його порушених прав, а тому вони, виходячи зі змісту ст. 22 ЦК України, за своєю суттю є збитками, і, відповідно, як про це обґрунтовано зазначив місцевий господарський суд, підлягають відшкодуванню.
Витрати, понесені Підприємством у зв'язку з оплатою послуг адвоката, підтверджуються матеріалами справи, а саме -платіжними дорученнями НОМЕР_4 та НОМЕР_5 від 18.10.2005 р. (Т. 1, а. с. 131-132), Договором НОМЕР_6 щодо надання юридичних послуг (Т. 1, а. с. 128), рахунком НОМЕР_7 від 17.10.2005 р. (Т. 1, а. с. 130), а тому підлягають стягненню з Підприємця на підставі ст. ст. 48 та 49 ГПК України.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2006 р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Підприємця не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2006 р. у справі № 8/159 (1/205-1/210) господарського суду Чернігівської області -без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало