У Х В А Л А

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні 21 вересня 2006 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Вінницької області на постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 4 травня 2006 року, якою

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше 6 разів судимого, останній раз

11 червня 1993 року за ст. 17 ч. 4  ст. 81 КК України

на 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна,

закрито кримінальну справу за ч. 2 ст. 185 КК України за відсутністю в діянні складу злочину.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

Органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він, будучи неодноразово судимим за вчинення крадіжок, 17 жовтня 2000 року у м. Вінниці намагався таємно викрасти дві каналізаційні решітки вартістю 352 грн., але свій злочин не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі.

У касаційному поданні прокурор просить скасувати вказану постанову, а справу направити на новий судовий розгляд. Посилається на те, що вартість майна, яке ОСОБА_1 намагався викрасти, на той час була достатньою для притягнення його до кримінальної відповідальності. У зв'язку з цим судом неправильно застосовано вимоги кримінального закону та безпідставно закрито кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за відсутністю в його діянні складу злочину.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про задоволення касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог Закону України від 2 червня 2005 року ”Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення” викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент учинення правопорушення не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 

В 2000 р. кримінальна відповідальність за крадіжку наставала у випадках, коли вартість викраденого майна перевищувала 51 грн., оскільки неоподатковуваний мінімум доходів складав 17 грн.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 17 жовтня 2000 року намагався таємно викрасти дві каналізаційні решітки вартістю 352 грн., тобто вартість цього майна перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у 2000 році. 

Звільняючи ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, суд на обґрунтування свого рішення послався у постанові на зворотну дію закону, яким скасовується кримінальна відповідальність, у зв'язку з тим, що на момент розгляду справи у суді у 2006 році вартість викраденого ОСОБА_1 майна не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 

Проте,  суд мав узяти до уваги, що відповідно до вимог  Закону України від 2 червня 2005 року ”Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення” враховується неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент учинення правопорушення, а не на момент розгляду справи у суді.

Тому застосування ст. 5 КК України у даному випадку є необґрунтованим.

Крім того, суд не дослідів усіх обставин учинення злочину й у постанові помилково зазначив, що ОСОБА_1 учинив закінчений злочин - крадіжку каналізаційних решіток, проте як ОСОБА_1 лише намагався їх викрасти, але свій злочин не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, тобто вчинив замах на крадіжку.

Таким чином, суд допустив неправильне застосування кримінального закону.

За таких обставин касаційне подання прокурора підлягає задоволенню.

Колегія суддів вважає за необхідне на підставі ст. 398  КПК України скасувати постанову місцевого суду про закриття справи щодо ОСОБА_1 у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону з направленням справи на новий судовий розгляд.

Керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

касаційне подання прокурора задовольнити.

Постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 4 травня 2006 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

С у д д і :

Верещак В.М.                            Лавренюк М.Ю.                      Мороз М.А.