Справа - № 22ц-1062/09                          Головуючий в 1й інстанції - Грищенко В.М.,

Категорія -5                                                Доповідач - Сіромашенко Н.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2009 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду

Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Сіромашенко Н.В.,

суддів - Котушенко С.П., Максюти Ж.І.,

при секретарі - Шило С.Ю.,

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в  залі  суду  в  м.  Дніпропетровську  апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Будівельно-монтажної фірми  «Дніпроважбуд» на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 26 грудня 2008 року по цивільній справі за позовом відкритого акціонерного товариства

«Будівельно-монтажна фірма «Дніпроважбуд» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, 3-я особа: відділ громадянства, імміграції та реєстрації

фізичних осіб Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області про

усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні власником своїм майном

шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, просив виселити останніх з кімнати АДРЕСА_1, без надання їм іншого житла (а.с.4).

У подальшому позивач доповнив позовні вимоги (а.с.44-46), просив також зобов'язати ВГІРФО Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області зняти з реєстрації ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за вказаною адресою.

В судовому засіданні, 2 жовтня 2008 року, позивачем були уточнені позовні вимоги (а.с. 165-168), відповідно до яких він просив усунути перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном шляхом зобов'язання ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, звільнити жиле приміщення кімнати №20 гуртожитку ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд» за адресою: АДРЕСА_1, та зобов'язати зняти з реєстрації відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 за даною адресою.

В обгрунтування своїх позовних вимог ВАТ «Будівельно-монтажна фірма «Дніпроважбуд» посилався на те, що договір найму житла між сторонами не укладався, була досягнута домовленість лише про строк проживання, який закінчився після припинення трудових відносин ОСОБА_1 з аптекою №177, тому згідно зі ст.127 ЖК України відповідачі, у зв'язку з закінченням строку договору повинні звільнити житлове приміщення, а позивач у порядку ст.391, ч.1 ст.509 ЦК України має право вимагати від них виконання умов договору та усунення перешкод власнику в користуванні та розпорядженні належним йому майном. При цьому вважає, що положення ч.2 ст.132 ЖК України про неможливість виселення без надання іншої житлової площі особи, яка припинила трудові відносини за власним бажанням з поважних причин, не може бути застосовано до правовідносин, виниклих між сторонами.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2008 року в задоволенні позовних вимог ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд» було відмовлено, допущено поворот виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2007 року: вселено ОСОБА_1, ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в кімнату №20 гуртожитку ВАТ «БМФ «Дніроважбуд» за адресою: АДРЕСА_1;

зобов'язано ВГІРФО Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області поновити реєстрацію ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за зазначеною адресою.

В апеляційній скарзі ВАТ «Будівельно-монтажна фірма «Дніпроважбуд» ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення уточнених позовних вимог та стягнення з відповідачів на його користь понесених судових витрат, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, а, отже, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Прийшовши до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, суд 1-ї інстанції виходив з того, що подружжя ОСОБА_1 вселилося в гуртожиток на підставі ордеру, виданого ОСОБА_1 адміністрацією тресту «Дніпроважбуд», і на підставі якого фактично був укладений договір найму житлової кімнати №20, відкрито особовий рахунок на неї. При цьому ордер на проживання в гуртожитку ОСОБА_1 був виданий не у зв'язку з роботою в тресті «Дніпроважбуд», а як працівнику соціальної сфери обслуговування. Вона не була тимчасовим, сезонним працівником позивача, строковий трудовий договір з нею не укладався, тому виселенню з підстав ч.1 ст.132 ЖК України сім'я ОСОБА_1 не підлягає. З аптеки №177 ОСОБА_1 була звільнена 21 серпня 1995 року за власним бажанням, у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцятилітнього віку, що відноситься до поважних причин звільнення, а тому ОСОБА_1 та членів її сім'ї може бути виселено з гуртожитку лише з наданням їм іншого жилого приміщення. Відповідачка ОСОБА_1 набула право на проживання в гуртожитку на законних підстав, яке нею не втрачено і на сьогоднішній день, житлове законодавство не містить положення про можливість її виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення, тому вона та члени її сімї не можуть бути позбавлені права на житло шляхом усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, оскільки відповідно до ч.3 ст. 47 Конституції України ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

7 вересня 2005 року право власності на нерухоме майно на вищевказаний гуртожиток був зареєстрований за позивачем. В той же час відповідно до ст. 814 ЦК України сама по собі зміна власника житла не припиняє існуючий договір найму, права та обов'язки наймодавця переходять до нового власника.

Оскільки не підлягає задоволенню основний позов про зобов'язання відповідачів звільнити житлове приміщення, то не підлягає задоволенню позов в частині зобов'язання ВГІРФО Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області зняти відповідачів з реєстрації за даною адресою.

При вирішенні спору судом було також враховано те, що позовні вимоги позивачем заявлені з пропущенням строку позовної давності, що є підставою для відмови в позові.

Виходячи з того, що рішення Індустріального райсуду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2007 року після його виконання було скасовано ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 вересня 2008 року, а при новому розгляді суд прийшов до висновку про відмову в позові, то ухвалюючи нове рішення, суд вирішив питання про поворот виконання рішення шляхом вселення сім'ї ОСОБА_1 в кімнату АДРЕСА_1 та покладення зобов'язання на ВГІРФО Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області щодо поновлення реєстрації відповідачів за вказаною адресою.

Однак, колегія суддів вважає, що висновки суду 1-ї інстанції є безпідставними та необгрунтованими.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 була вселена в кімнату АДРЕСА_1 разом зі своїм чоловіком - ОСОБА_2, на підставі ордеру на житлову площу в гуртожитку (а.с.5), виданого трестом «Дніпроважбуд» 19 червня 1992 року, на період її роботи в аптеці №177. У подальшому, в спірній кімнаті почав проживати син подружжя ОСОБА_1 - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується довідкою від 14 вересня 2006 року, виданою ВАТ «БМФ «Дніпроважбуд» (а.с.6).

На вказану кімнату жилою площею 18 кв.м, загальною - 25, 5 кв.м був відкритий особистий рахунок на ім'я ОСОБА_1 (а.с.8). Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були зареєстровані за вказаною адресою, що не заперечувалося сторонами в судовому засіданні.

21 серпня 1995 року ОСОБА_1 була звільнена з посади фармацевта відділу готових форм аптеки №177 за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України по догляду за дитиною на підставі наказу №26, що підтверджується трудовою книжкою на її ім'я (а.с. 190).

Гуртожиток №3 (інвентарний №151) за адресою: АДРЕСА_1, був переданий у власність ВАТ БМФ «Дніпроважбуд», створеному шляхом корпоратизації згідно з наказом комітету економіки виконкому Дніпропетровської обласної Ради народних депутатів від 27 січня 1995 року №114 на підставі Указу Президента України від 15 червня 1993 року №210 «Про корпоратизацію підприємств» та Положення про корпоратизацію підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів №508 від 05 липня 1993 року. Дані обставини підтверджуються довідкою №12/11-1540 від 13 березня 2007 року, виданою регіональним відділенням по Дніпропетровській області Фонду державного майна України (а.с.3З), наказом управління майном області Дніпропетровської обласної державної адміністрації №2-В від 10 вересня 1999 року «Про надання переліку нерухомого майна (а.с.66), переліком переданого у власність позивача майна (а.с.67-68), витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого 8 вересня 2005 року КП «ДМБТІ» за №8279062 (а.с.47).

Відповідно до ч.1 ст. 317, ч.1 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, яким він володіє, користується, розпоряджається на власний розсуд.

У відповідності до положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги те, що спірна жила площа в гуртожитку була надана відповідачці на склад сім'ї на період її роботи в аптеці №177, який був фактично припинений в 1995 році, у зв'язку з її звільненням, а також положення ст. 127 ЖК України, якою передбачено, що гуртожитки використовуються, зокрема, для проживання робітників та службовців у період їх роботи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що позивач на цілком законних підставах вимагає усунення перешкод в користуванні та розпорядженні ним своєю власністю шляхом зобов'язання відповідачів звільнити спірне жиле приміщення.

При цьому апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 не є суб'єктом правовідносин, передбачених ст. 132 ЖК України, а тому вимоги вказаної статті не можуть розповсюджуватися на неї.

Таким чином, є юридично обґрунтованими доводи апеляційної скарги в вищенаведеній частині.

Колегія суддів погоджується також з доводами апеляційної скарги щодо того, що реєстрація місця проживання у гуртожитку не є підставою постійного проживання в ньому, оскільки, дійсно, згідно зі ст.3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» це лише відомості, які вносяться до паспортного документа про місце проживання або перебування особи, окрім того, реєстрація місця проживання,

як то передбачено ч.2 ст. 2 даного закону, не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Заслуговує на увагу колегії суддів посилання апелянта на невірне застосування судом строку позовної давності. Однак, при цьому позивач вказує на те, що довідався про звільнення ОСОБА_1 в 1995 році з роботи в аптеці тільки під час розгляду спору в судовому засіданні в суді 1-ї інстанції і доказів зворотного останньою відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України надано не було, а тому у відповідності з вимогами ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається саме з цього моменту, який свідчить про те, що строк для звернення до суду за захистом його порушеного права не сплив. Проте апеляційний суд вважає, що в даному разі предметом захисту є право, не обмежене в часі, тому згідно з ч.2 ст. 268 ЦК України позовна давність на заявлені позовні вимоги не поширюється.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду було ухвалене при невідповідності висновків суду обставинам справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права, що у відповідності до п.п. З, 4 ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду. За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позов задовольнити.

Оскільки рішення суду, ухвалене судом 1-ї інстанції підлягає скасуванню, і апеляційний суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову, то не може бути допущений поворот виконання рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2008 року щодо вселення відповідачів на спірну житлову площу та поновлення їх реєстрації за даною адресою.

В той же час колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що не впливає на суть вирішення справи посилання відповідачів в своїх запереченнях на те, що позивачем не враховані норми ст.ст. 1, 19 ЗУ «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» №500-VI від 4 вересня 2008 року, який набрав чинності 1 січня 2009 року, оскільки дія даного закону не поширюється на гуртожитки, що на законних підставах знаходяться у приватній власності, у тому числі ті, що передані територіальним громадам у постійне чи тимчасове користування, що передбачено ч.4 ст. 1 цього Закону.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Будівельно-монтажної фірми «Дніпроважбуд» задовольнити.

Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 26 грудня 2008 року скасувати.

Усунути перешкоди у здійсненні відкритим акціонерним товариством «Будівельно-монтажної фірми «Дніпроважбуд» права користування та розпорядження своїм майном шляхом зобов'язання ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнити жиле приміщення кімнати №20 гуртожитку відкритого акціонерного товариства «Будівельно-монтажної фірми «Дніпроважбуд» за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов'язати ВГІРФО Індустріального РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області зняти з реєстрації ОСОБА_1, ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору в сумі 8 гривень 50 копійок, у вигляді витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 7 гривень 50 копійок.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.