ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
ПОСТАНОВА
Іменем України
27.06.06 № 18/254/06-АП
суддя Туркіна Л.П.
За позовом : Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Бердянськ, вул. К.Маркса, 51/15
До відповідача : Бердянської об'єднаної державної податкової інспекції у Запорізькій області , м. Бердянськ, пр. Праці, 20
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1.
Суддя Туркіна Л.П.
Секретар Младенов О.П.
У засіданні приймали участь представники:
Від позивача - ОСОБА_2 (дов. № НОМЕР_2),
ОСОБА_3 (дов. № НОМЕР_3)
Від відповідача - Михалакій Р.Я. (дов. №54/10/10 від 06.05.2006р.),
Шумський В.А. (дов. №413/10/10 від 15.05.2006р.)
У засіданні, відкритому 21.06.2006р., оголошено перерву. Засідання завершено 27.06.2006р.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Подано позов про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1. , яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по прибутковому податку з підприємницької діяльності.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги наступним :
Спірним податковим повідомленням-рішенням донараховані податкові зобов'язання за порушення позивачем п.1 ст.19 Декрету КМ України „Про прибутковий податок з громадян", пп.5.2.1 ст.5 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб". Як вказано в акті перевірки „ПП ОСОБА_1 на протязі 2003 - 2004 рр. безпідставно включав до складу валових витрат транспортні послуги, які отримав від ПП „Юм-Плюс" на підставі податкових накладних, які були оформлені з порушенням податкового законодавства та признані місцевим судом Ленінського району м. Кіровограда недійсними”.
Відповідно до ст.13 Декрету оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.
Витрати по отриманим від ПП „Юм-Плюс" транспортним послугам підтверджені платіжними дорученнями та квитанціями прибуткових касових ордерів.
Саме ці документи враховувались позивачем при визначенні оподатковуваного доходу, а не податкові накладні, які взагалі не можуть підтверджувати витрати, і які, до речі, недійсними судом не визнавались.
Таким чином, умови, передбачені Декретом, позивачем виконані, і ніяких законних підстав для неврахування цих витрат у відповідача не було.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на наступне :
ПП ОСОБА_1 на протязі 2003-2004 рр. безпідставно включив до складу валових витрат у транспортні послуги, які отримав від ПП „ЮМ Плюс" на підставі податкових накладних, які були оформлені з порушенням податкового законодавства.
Позивач стверджує, що витрати підтверджуються платіжними дорученнями та квитанціями до прибуткових касових ордерів, а податкові накладні не можуть підтвердити витрати.
Однак, як зазначено вище податкові накладні та квитанції до прибуткових касових ордерів не оформлялись особою яка мала на те відповідні повноваження, а заповнені невстановленою особою.
Крім того, згідно пп. 7.2.3 ст. 7 Закону України „Про ПДВ" встановлено, що Податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів. Податкова накладна є звітним документом і одночасно розрахунковим документом.
В свою чергу пунктом 5.2.1. ст. 5 Закону України „Про ПДВ" встановлено, що до складу податкового кредиту включаються фактично понесені витрати, підтверджені платником податку документально, а саме: фіскальним або товарним чеком, касовим ордером, товарною накладною, іншими розрахунковими документами або договором, які ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) та визначають суму таких витрат.
Абзацом 2 ст. 13 Декрету КМУ „Про прибутковий податок з громадян" встановлено, що оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між; валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.
Таким чином, податкові накладні в повній мірі можуть підтверджувати витрати платника податків, якщо вони складені без порушень податкового законодавства.
Відповідач також зазначає, що в порушення ч. 2, ч.3 ст. 13 Декрету КМУ “Про прибутковий податок з громадян” , п. 5.1 ст. 5 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств”, а також Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, витрати позивача, пов'язані із оплатою послуг з перевезення вантажів, не підтверджено товарно-транспортними накладними.
У засіданні з'ясовано, що Бердянську МДПІ Запорізької області реорганізовано шляхом створення Бердянської ОДПІ Запорізької області та ДПІ у Приморському районі Запорізької області, затвердженого наказом ДПА в Запорізькій області №4 від 10.01.2006р. та наказом № 53 від 21.02.2006р., установлено, що новоутворені інспекції є правонаступниками реорганізованих державних податкових інспекцій відповідно до зони обслуговування.
Таким чином, відповідачем у справі вважається Бердянська ОДПІ Запорізької області.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення позивача, суддя
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 зареєстрований у якості фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності рішенням Бердянського міськвиконкому від ІНФОРМАЦІЯ_1.
У період з 11.01.2005р. по 10.02.2005р. посадовими особами відповідача здійснено позапланову документальну перевірку з окремих питань дотримання вимог податкового законодавства ПП ОСОБА_1 ідентифікаційний номер № НОМЕР_4 за період з 01.08.2003р. по 01.12.2004р., про що складено акт № НОМЕР_5.
На підставі зазначеного акту відповідачем винесено спірне податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1.
Доказів скасування податкового повідомлення-рішення у судовому чи адміністративному порядку сторонами не надано.
Як свідчать матеріали справи, у період, що перевірявся, порядок нарахування та плати податку з доходів фізичних осіб, у т.ч. суб'єктів підприємницької діяльності, визначався Декретом КМУ “Про прибутковий податок з громадян” та Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб”.
Як свідчить текст податкового повідомлення-рішення, суму податкових зобов'язань визначено ПП ОСОБА_1 відповідно до ст. 19 Декрету КМУ “Про прибутковий податок з громадян” та п.п. 5. 2.1 ст. 5 Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб”.
Як пояснили представники відповідача у засіданні, податкові зобов'язання, нараховані на підставі п.п. 5. 2.1 ст. 5 Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб” склали 21150,00 грн. за 2004р.
Як свідчить текст ст. 5 названого Закону, вона регулює питання, пов'язані із податковим кредитом. Поняття податкового кредиту визначено у п. 1.16 ст. 1 Закону, де зазначено податковий кредит - сума (вартість) витрат, понесених платником податку - резидентом у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів - фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року, у випадках, визначених цим Законом.
Системний аналіз п. 1.16 ст. 1 та ст. 5 Закону “Про податок з доходів фізичних осіб” дозволяє дійти висновку, що норми, які стосуються податкового кредиту не є нормами, пов'язаними із підприємницькою діяльністю та визначенням розміру доходу від її здійснення, а визначають суму зменшення загального річного оподатковуваного доходу, який включає доходи за місцем роботи, доходи цивільно-правового характеру , доходи від підприємницької діяльності, одержані за кордоном, тощо.
Як свідчать надані суду Декларації про доходи, одержані ОСОБА_1 у 2004р., податковий кредит названою особою не визначався.
Відомості про включення будь-яких сум до складу податкового кредиту відсутні також у акті перевірки. За таких обставин слід визнати, що донарахування податкових зобов'язань у зв'язку із порушенням п. 5.2.1 ст. 5 Закону “Про податок з доходів фізичних осіб” є не обґрунтованим.
Що стосується п. 1 ст. 19 Декрету КМУ “Про прибутковий податок з громадян”, то її застосовано обґрунтовано, про що свідчить наступне :
Відповідно до п.п. г п. 1 ст. 19 громадяни, доходи яких підлягають оподаткуванню відповідно до цього декрету, зобов'язані своєчасно та у повному обсязі сплачувати до бюджету належні до сплати суми податку. Як зазначено вище, ст. 19 Декрету була чинною до 01.01.2004р.
Акт перевірки свідчить, що у 3 та 4 кварталах 2003р. ПП ОСОБА_1 було визначено оподатковуваним дохід у сумі 2520 грн., тоді як він повинен складати 268493 грн.
Невірне визначення ПП ОСОБА_1 оподатковуваного доходу від підприємницької діяльності потягло за собою неналежне визначення податкового зобов'язання та розміру суми, що підлягає сплаті до бюджету, тобто порушення вимог п. 1 ст. 19 Декрету.
Факт неналежного визначення ОСОБА_1 розміру оподатковуваного доходу підтверджується матеріалами справи та поясненнями сторін, які свідчать про наступне :
Пунктом 1.9 акту зазначено перелік документів, які було надано та використано при перевірці, а саме:
- Книги продажу та придбання товарів (робіт, послуг) за період з 01.08.2003р. по 01.12.2004р.;
- Податкові накладні на продажу та на придбання товарів за період з 01.08.2003р. по 01.12.2004р.;
- Декларації по ПДВ та про доходи за період з 01.08.2003р. по 01.12.2004р.;
- Банківські документи за період з 01.08.2003р. по 01.12.2004р.;
- Угоди за період з 01.08.2003р. по 01.12.2004р.
Інших документів ПП ОСОБА_1 не надав ні перевіряючим, ні суду.
Як свідчать документи перевірки та пояснення сторін, у т.ч. позивача, протягом 2003р. ОСОБА_1 включав до складу валових витрат суми, сплачені у зв'язку із отриманням транспортних послуг від ПП “Юм- Плюс”, м. Кіровоград.
Включення зазначених сум здійснювалось на підставі податкових накладних ПП “Юм-Плюс” та платіжних документів позивача , що є необґрунтованим, виходячи з такого :
Частиною 2 ст. 13 Декрету КМУ „Про прибутковий податок з громадян" встановлено, що оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.
Відповідно ч. З ст. 13 зазначеного Декрету КМУ до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств ".
В свою чергу, згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно абзацу четвертому п. 5.3.9 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
В даному випадку позивач отримував послуги по перевезенню автотранспортом від ПП „Юм-Плюс". Тому ці правовідносини мають регулюватись Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджено Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363 (далі - Правила).
Статтею 11 Правил визначені Правила оформлення документів на перевезення.
Пунктом 11.1. названої статті встановлено, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.
Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.
П. 11.2. Товарно-транспортні накладні і дорожні листи вантажного автомобіля належать до документів суворої звітності, які виготовляються друкарським способом з обліковою серією та номером.
П. 11.3. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.
11.7. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.
Відповідно п. 14.4. ст. 14 Правил остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадиться Замовником на підставі рахунку Перевізника, який має бути виписаний не пізніше трьох днів після виконання перевезень з доданням товарно-транспортних накладних.
Рахунок за виконані перевезення виписується на підставі належним чином оформлених дорожніх листів разом з товарно-транспортними накладними, а при користуванні автомобілями, робота яких оплачується виходячи з часу роботи автомобіля у Замовника, - тільки дорожніх листів.
Статтею 1 Правил встановлено, що Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також: для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Таким чином, витрати понесені платником податків на оплату послуг з перевезення автомобільним транспортом мають бути підтверджені товарно-транспортними накладними, обов'язкова наявність яких встановлена зазначеними вище нормативними актами.
Доказів наявності товарно-транспортних накладних при правовідносинах із ПП “Юм-Плюс” позивач не надав, чим підтвердив неналежне визначення валових витрат, оподатковуваного доходу та податкових зобов'язань, а, отже, порушення вимог п. 1 ст. 19 Декрету КМУ „Про прибутковий податок з громадян" .
Розрахунки сум, зазначених у акті та податковому повідомленні-рішенні, позивач не оспорює.
За таких обставин, слід визнати, що нарахування податкових зобов'язань за час дії Декрету КМУ „Про прибутковий податок з громадян" у сумі 108738 грн. є обґрунтованим.
Посилання позивача на ту обставину, що податкові зобов'язання визначено ПП ОСОБА_1 у відповідності до діючого законодавства, а акт не містить посилання на порушені норми, не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з наступного :
- факт невірного визначення зобов'язання, а, отже, порушення ст. 19 Декрету КМУ „Про прибутковий податок з громадян", підтверджено матеріалами справи та зафіксовано у акті перевірки;
- та обставина, що податкове повідомлення-рішення не містить переліку усіх норм законодавства, на підставі яких перевіряючий дійшов висновку про порушення ст. 19 Декрету КМУ, не може бути підставою для скасування спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки зміст виявлених порушень та їх правове обґрунтування викладено у акті.
Посилання відповідача на ту обставину, що у 2004р. з боку ПП ОСОБА_1 також мало місце порушення ч.1 ст. 19 Декрету КМУ „Про прибутковий податок з громадян" не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зазначена стаття витратила чинність з 01.01.2004р. відповідно до п.п. 22.1 , 22.10 ст. 22 Закону “Про податок з доходів фізичних осіб”.
На підставі викладеного, податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1. слід визнати протиправним в частині визначення податкових зобов'язань у сумі 21 150,00 грн.
Позивачем заявлено вимоги щодо визнання податкового повідомлення-рішення нечинним. Однак, суд вважає, що спосіб захисту порушеного права повинен обиратися особою відповідно до норм матеріального права, що регулюють спірні відносини.
У разі визнання рішення таким, що не відповідає чинному законодавству, воно підлягає скасуванню.
За загальним правилом суд розглядає адміністративні спори не інакше, як за позовною заявою, і не може виходити за межі позовних вимог.
Однак, відповідно до п. 2 ст. 11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
У даному випадку суд вважає за необхідне, застосувати принцип верховенства права, передбачений ст. 8 КАС України, а також користуючись правом суду, передбаченим п. 2 ст. 11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати противоправними, а також скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1. в частині визначення податкових зобов'язань у сумі 21 150,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог підлягають присудженню на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 94, 158, 160, 162, 163, 167 КАС України, суддя
П О С Т А Н О В И В :
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1. в частині визначення податкових зобов'язань у сумі 21 150,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Присудити на користь позивача за рахунок Державного бюджету України 0 грн. 50 коп. судових витрат.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про
що постановляється ухвала.
Постанову підписано 14.07.2006р.
Суддя Туркіна Л.П.