справа № 2-364/11

РІШЕННЯ

Іменем України

05.07.2011 м. Дніпродзержинськ

Заводський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області, у складі:

Головуючого, судді - Івченко Т.П.,

При секретарі – Цинській О.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Дніпродзержинську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» «про визнання кредитного договору недійсним», суд –

встановив:

ОСОБА_1 звернувся із позовом до ПАТ «КБ «Приватбанк» «про визнання кредитного договору недійсним», за яким просив: визнати недійсним з дати укладання кредитний Договір № DZЕ0GА00000043 від 25 липня 2007року, укладений між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційним Банком «ПриватБанк» в особі Дніпродзержинської філії ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі секретаря Правління Білушенко Ірини Петрівни, заступника директора - керівника роздрібного обслуговування фізичних осібДніпродзержинської філії Дніпродзержинської філії Закритого акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк» ОСОБА_2; визнати недійсним з дати укладання Договір іпотеки квартири (квартира АДРЕСА_1), посвідчений 24 липня 2007 року приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (яка є третьою особою по цивільній справі) і зареєстрованого в реєстрі за № 2126;зобов'язати сторони повернути все, що вони отримали в натурі, що вони одержали на виконання правочину, який визнано недійсним; у відповідності із статтею 22 Закону України «Про захист прав споживачі» звільнити мене від сплати Судового збору; судові витрати покласти на Відповідача.

За змістом позовних вимог, позивач ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві та поясненнях, згідно до яких посилається на те, що відповідач уклав договір з ним в порушення вимог ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», в іноземній валюті, а не в гривні, не маючі на це ліцензії, що передбачено діючим законодавством України. Крім того, вимоги банку щодо розрахунку за кредитом, змінюються відповідно до зросту курсу долару США, що погіршує стан позивача, так як на час укладання договору курс був нижчим ніж на теперішній час, в зв’язку із чим вимоги позивача є необґрунтовано збільшеними. Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час с порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України -принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду Позичальника, споживача кредитних послуг. Несправедливістю є, зокрема, умови кредитного Договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону Банк покладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на Позичальника за кредитним Договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний Договір пункт, що значно погіршує становища позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій, що дає право для Позичальника відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Таким чином, кредитний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаним недійсним.

Відповідач ОСОБА_4 акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», який є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Комерційного банку «Приватбанк», позовні вимоги позивача не визнало, та надано заперечення на позов, згідно до якого відповідач посилається на законність своїх дій та укладених договорів з позивачем на позиції добровільності, свободи вибору, та згідно до діючого законодавства, в тому числі на ст.. 99 Конституції України, ст. 192, 1054 ЦК України, Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету. Відповідач посилається також на те, що укладення кредитного договору у іноземній валюті не мало заборони і є законним на час укладання, так як відсутні прямі заборони на укладення таких договорів і відсутні нормативні умови для застосування індивідуального ліцензування відносно операцій за такими договорами. Банк мав право на односторонню зміну процентної ставки, що було передбачено діючим на час укладення договору законодавством. Зміна відсоткової ставки відбулась з дотриманням діючого на час цієї зміни законодавства відповідно до умов самого договору. Існуючий за договором порядок погашення заборгованості відповідає ст.534 ЦК України. Склад щомісячного платежу визначений у п.7.1 кредитного договору. Пунктом 7.1 кредитного договору передбачені варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги. Графік погашення заборгованості наданий словесним описом з вказівкою періоду сплати (з "20" по "25" число кожного місяця) і суми щомісячного платежу. Тобто, у договорі міститься така ж інформація що зазвичай надається при оформлені графіку у вигляді таблиці за датами і сумами сплати. Підставою для примусового списання коштів у межах сум, які підлягають сплаті Банку за кредитним договором, при настанні строків платежей, є ст.49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" і пункти 2.2.5 і 2.3.5 кредитного договору. Винагорода за проведення додаткового моніторингу по рахункам для здійснення остаточного погашення кредиту є платою за проведені банком операції на користь позичальника. Така винагорода є комісійною. Відповідно до ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. Додаткові оплатні зобов'язання щодо укладення договорів іпотеки, страхування передбачені п.2.2.7. кредитного договору, за яким у Банка є право на вимогу і обов'язок Позичальника укласти договори страхування. Страхування іпотеки прописано у ст.8 Закону України "Про Іпотеку" і є обов'язковим. Особисте страхування є добровільним. При цьому, сенс добровільності страхування полягає у добровільності укладення (приєднання) до кредитного договору. Уклавши кредитний договір Позичальник добровільно взяв на себе обов'язок відповідно до умов кредитного договору укласти договори страхування. До речі, Банк не вимагає укладати д говори страхування після укладення кредитного договору, умовами якого укладення таких д говорів не передбачено.

Вивчив матеріали справи, дослідив докази надані сторонами, суд приходить до наступного:

Як встановлено в судовому засіданні, між 25 липня 2007 року ОСОБА_1 уклав кредитний договір № DZЕ0GА00000043 від 25 липня 2007 року із закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» в особі Дніпродзержинської філії ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі секретаря Правління Білушенко Ірини Петрівни, заступника директора - керівника роздрібного обслуговування фізичних осіб Дніпродзержинської філії Дніпродзержинської філії Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» ОСОБА_2 (а.с. 9-10).

За умовами цього кредитного договору відповідач зобов'язався надати позивачеві кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 24 липня 2007 року по 23 липня 2017 року включно, у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 27530,00 доларів США (п.7.1. кредитного договору), зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в Період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредитку, відсотків за дострокове погашення кредитку згідно з п. 3.11 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2. даного Договору.

Згідно до п. 7.3. Кредитного договору № DZЕ0GА00000043 від 25 липня 2007року (а.с. 9-10), забезпеченням виконання Позичальником зобов’язань за даним Договором виступає іпотека квартири, розташованого за адресою АДРЕСА_2.

Як встановлено в судовому засіданні, між відповідачем та позивачем було на виконання забезпечення кредитного договору № DZЕ0GА00000043 від 25 липня 2007року, відповідно до п. 7.3., укладено договір іпотеки (а.с. 11-13), за яким предметом іпотеки є нерухоме майно -квартира, розташована за адресою АДРЕСА_2, яка за договором купівлі-продажу посвідченого нотаріусом Дніпродзержинського нотаріального округу ОСОБА_5 від 27.05.2007 року, належить позивачеві – ОСОБА_1 на праві приватної власності, п. 33.3 Договору іпотеки (а.с. 13).

Як встановлено в судовому засіданні, позивачем ОСОБА_1 особисто підписані як кредитний договір № DZЕ0GА00000043 від 25 липня 2007року, так і договір іпотеки (а.с. 11-13), кредитні кошти отримані позивачем у повному обсязі, та позивачем ОСОБА_1 виконувалися умови кредитного договору, що підтверджено квитанціями наданими позивачем (а.с. 15-23).

Так, відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 статі 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно до ст.. 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Стаття 192 ЦК України визначає, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Факт отримання грошових коштів (кредиту) ОСОБА_1 від відповідача за кредитним договором № DZЕ0GА00000043 від 25 липня 2007 року ніким не оспорюється, і підтверджується як з боку позивача так і з боку відповідача.

За змістом ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р., за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Наявність яких підтверджена відповідачем (а.с. 31-32, 74-75).

Враховуючи, що вимоги п "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, відповідно до листа НБУ від 29.05.2001р. на час укладання кредитного договору № DZЕ0GА00000043 від 25 липня 2007 року сторонами, не мали визначеності обмеження щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або наданих резидентами України, та враховуючи що згідно до п. "г" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, що стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, з врахування чого, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Отже, у випадку наявності у ПриватБанку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення банком кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що порушень вимог ч. 1 ст. 203, ст.. 228 ЦК України, при укладенні сторонами як кредитного договору, так і договору іпотеки, не встановлено, а тому позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі вище зазначеного та керуючись вимогами ст.. 192, ч. 1 ст. 203, ст. 215, ст.. 228, ст.. 1054 ЦК України, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України про операції з валютними цінностями, п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р., п.п. "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, відповідно до листа НБУ від 29.05.2001р., п.п. "г" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, ст.ст. 11, 59-61, 209, 212-215, суд –

вирішив:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» «про визнання кредитного договору недійсним», - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Дніпропетровської області через районний суд шляхом подачі в 10денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Івченко Т. П.