Справа № 234/11325/14-ц

Провадження № 2/234/2395/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2015 року Краматорський міський суд Донецької області в складі:

головуючого судді Бакуменко А.В.

при секретарі Кісточки І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданню у м. Краматорську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та застосування наслідків його недійсності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Краматорського міського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та застосування наслідків його недійсності, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 31.10.2014 року він уклав з відповідачем договір фінансового лізингу № 01/14-00474, при цьому відповідач порушив його права споживача, передбачені ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», включивши до договору умови, які є несправедливими, зокрема про встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, надання можливості продавцю не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір , без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв’язку з розірванням ним договору. Згідно п. 1.4. договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов’язаннями відповідає продавець. Проте в договорі відсутні відомості про продавця товару, його місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. Таким чином п. 1.4 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності та іншого суперечить положенням ст.808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця . Пунктом 1.6 договору встановлена можливість зміни лізингодавцем вартості предмета лізингу з моменту укладання договору і до моменту купівлі., в цьому випадку передбачений обов’язок лізингоодержувача єдиноразово доплатити різницю такої вартості до вже сплаченої суми авансових платежів., водночас . споживачу не надано право в односторонньому порядку розірвати договір, що є несправедливаю умовою, яка прямо передбачена п.13 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» Пунктами 3.3.5 та 3.3.8 договору відповідач наделив себе правом розірвати договір в односторонньому порядку у випадку несплати лізингоодержавучем одного щомісячного внеску. При непогашенні заборгованості на протязі місяця лізингодавець залишає предмет лізингу у «своєму салоні» та вважає договір таким, що втратив силу та є розірваним за порушення лізингоодержувачем умов договору. Пунктами 3.4.1, 8.16 договору передбачено, що споживач має право достроково здійснити сплату всії лізингових платежів лише після спливу 12 місяців з моменту підписання акту прийому-передачі предмету лізингу., за дострокове виконання споживачем своїх договірних зобов’язань по сплаті лізингових платежів передбачений штраф в розмірі 10% від суми дострокового погашення, що є взагалі нонсенсом. Умови договору фактично не надають споживачу можливості відмовитися від зміни (збільшення ) розміру лізингових платежів в процесі виконання договору, а за таку відмову встановлена відповідальність у вигляді розірвання договору відповідачем і неповернення вже сплачених платежів. Розділом 10 договору встановлена жорстока відповідальність споживача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору, в той час як договірна відповідальність лізингодавця перед споживачем – відсутня взагалі. Споживач позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору, так як договір не містить жодної умови, яка б передбачала відповідальність лізингодавця за невиконання або порушення ним договірних умов. Фактично договір складається із односторонніх прав лізингодавця та таких саме односторонніх обов’язків та відповідальності лізингоодержувача та водночас складається фактично із несправедливих умов, це відображено у п.п. 4.1.1- 3.1.4 , п.п. 3.2.1- 3.2.16 ст.4, п.3.4.1-3.4.4 та 3.3.1 – 3.3.11 договору. Виходячи з аналізу змісту договору , очевидним є факт включення відповідачем до нього умов, конкретно визначених у п.п. 1.4, 1.6, 2.5, 3.3.1, 3.3.2, 3.3.5, 3.3.8-3.3.10, 3.4.1, 5.4, 7.3, 8.16, 8.17, розділ 10, які підпадають як під загальне визначення несправедливих умов, передбачених ч.2 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» так і під пункти ч.3( п.п.3.4,7, 13) ст.. 18 цього закону, які встановлюють конкретно визначені законом несправедливі умови. Крім цього відповідач включив до договірних умов під виглядом лізингових платежів , не передбачені переліком, встановленим у ч.1 ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» та не пов’язані із користуванням предметом лізингу, чим вийшов за межі, передбачені законом для діяльності фінансового лізингу, такими платежами є комісія за організацію (п.п.в) п.8.2.1 ст.8 договору, яка взагалі не передбачена законодавством про фінансовий лізинг та аванс ціни предмета лізингу (п.п.б) п.8.2.1 ст.8 договору) , який відповідач презентує як лізинговий платіж, що відшкодовує частину вартості предмета лізингу, однак фактично таким не є. Про цьому , «комісію за організацію» не можна віднести ні до конкретно визначених лізингових платежів, передбачених ч.2 ст.16 ЗУ «Про фінансовий лізинг» ні до інших витрат лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу, так як у договорі зазначений платіж прямо визначається як плата за організаційні заходи, пов’язані з підготовкою та укладання договору, а не із його виконання. Крім того, комісійна винагорода не є витратами виходячи із змісту цих понять. Законом передбачений лише один вид лізингового платежу, що є винагородою – за передачу у лізинг майна, і така винагорода окремо передбачена договірною умовою у складі першого лізингового платежу у вигляді «комісійної винагороди лізингодацю за передачу предмета лізингу» ( п.п.в) п.8.2.1 ст. 8 договору), а тому « комісію за організацію» не можна віднести і до цього виду винагороди. Таким чином зазначений платіж не передбачений законом і не є лізинговим платежем у розумінні ЗУ «Про фінансовий лізинг», у зв’язку з чим не має під собою правових підстав. Договірне визначення «авансу» в якості відшкодування вартості предмета лізингу суперечить п. а) ч.2 ст.16 ЗУ «Про фінансовий лізинг», так як аванс не є відшкодуванням , а зміст поняття «відшкодування» передбачає розрахунок за вже придбане майно з його власником, на придбання якого останнім сплачені певні кошті, які і відшкодовуються. Отже, включення до змісту договірних умов платежів, не передбачених ЗУ «Про фінансовий лізинг» суперечить цьому закону та є підставою недійсності укладеного договору. Крім того, передбачене договірними умовами авансування цини предмета лізингу, причому , на користь лізингодавця, в той час як до його придбання предмет лізингу є власністю продавця, що з одного боку, не передбачено законом та свідчить про безпідставність отримання відшкодування вартості товару, який не придбано, а з іншого – з залученням коштів позивача на придбання предмету лізингу. Однак, таке залучення коштів у правовідносинах лізингу із фізичними особами можливе лише за умови наявності відповідної ліцензії. Однак відповідач, не маючи статусу фінансової установи та надаючи фінансову послугу, що пов’язана із залученням фінансових активів від фізичних осіб, уклало з позивачем договір, не маючи на це ліцензії. На виконанні договору їм було сплачено на користь відповідача комісію за організацію у сумі 8700 грн., та авансовий платіж у сумі 43500 грн. та комісійний сбір банку 522 грн. , а всього 52 722 грн., які підлягають поверненню. Враховуючи те, що умови договору прямим чином порушують ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав люди мини та основоположних свобод, ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послу», ЗУ «про фінансовий лізинг», ЦК України він змушений звертатися до суду за захистом свого порушенного права. Просив визнати недійсним договір № 01/14-00474 фінансового лізингу від 31.10.2014 року , укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та стягнути з відповідача на його користь сплачені на виконання договору 52 722 грн.

В судове засідання позивач не з’явився , але надав суду заяву з якої вбачається, що він просить справу розглянути за його відсутності та наполягає на задоволенні заявлених вимогах. Був не проти винесення по справі заочного рішення.

Представник відповідача в судове засідання не з’явися, надали клопотання про розгляд справи за їх відсутності, просили суд відмовити в задоволені заявленого позову. Суд, дослідивши надані докази , вважає, що позов підлягає задоволенню.

Правовідносини муж сторонами регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансовий лізинг», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», умовами укладеного між ними договору.

Суд встановив, що 31.10.2014 року між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія» Автофінанс» був укладений договір фінансового лізингу № 01/14-00474.

Як вбачається з досліджених в судовому засіданні квитанцій ОСОБА_1 на рахунок отримувача ТОВ «Лізингова компанія» Автофінанс» було сплачено 31.10.2014 року комісія з платника в сумі 522, 00 грн., а також оплата згідно з договором 01/14-00474 в сумі 52200 ,00 грн., всього на суму 52722,00 грн. (а.с.24)

Згідно ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини , що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж,поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг віднесено до фінансових послуг.

Відповідно до п.п. 3,17,19, 22 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» діяльність з надання послуг фінансового лізингу в частині надання цих послуг фізичним особам, які є споживачами, підпадає під дію Закону України «Про захист прав споживачів»

Згідно до ч.1,2,3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець( виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Як вбачається з п.1.4 договору , лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов’язаннями відповідає продавець.

Згідно ч.1 ст.808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця(постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець(постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов’язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця(постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність по зобов’язанням щодо продажу ( поставки) предмета договору лізингу.

Таким чином, п.1.4. договору суперечить положенням ст.808 ЦК України щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця, і водночас обмежує права споживача на захист і отримання відшкодування у передбачених законом випадках.

Як вбачається з п.3 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця

Згідно п.2.5 договору з моменту одержання письмового повідомлення від лізингодавця про розірвання цього договору у зв’язку з невиконанням лізингоодержувачем умов даного договору, експлуатація предмета лізингу не допускається ні лізингоодержувачем, ні уповноваженою ним особою.

Згідно п.3.3.8 договору розірвати даний договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем умов договору(зокрема п.3.2. даного договору) При цьому, Лізингодавець не зобов’язаний завчасно повідомляти лізингоодержувача про розірвання даного договору.

Згідно ч.1 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором.

Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця , що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Як вбачається з вищенаведеної норми перелік лізингових платежів є вичерпаним, у зв’язку з чим , договірні умови можуть містити лише платежі, передбачені переліком, встановленим законом, сплата яких здійснюється у порядку, встановленому договором. Однак, відповідач включив до договірних умов такі договірні платежі як комісія за організацію( п.п.в) п.8.2.1 ст.8 договору, яка не передбачена законодавством про фінансовий лізинг та аванс ціни предмета лізингу (п.п.б) п.8.2.1 ст.8 договору, який відповідач вказав як лізинговий платіж, що відшкодовує частину вартості предмета лізингу, фактично не є таким. Таким чином, зазначені платежі не мають під собою правових підстав, оскільки не передбачені законом.

Згідно до ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу( ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю . У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Як встановлено у судовому засіданні на виконання договору позивачем було сплачено на користь відповідача комісію за організацію у сумі 8700 грн., та авансовий платіж у сумі 43500 грн. та комісійний сбір банку в сумі 522 грн., а всього 52 722 грн.

ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» не довела, що має статус фінансової установи, надаючи фінансову послугу, що пов’язана із залученням фінансових активів від фізичних осіб, тому договір з позивачем був укладений відповідачем не маючи на це ліцензії.

На підставі наведеного, позивач обґрунтовано вимагає визнання недійсним договору №№ 01/14-00474, укладеного між ним та відповідачем та стягнення з ТОВ «Лізингова компанія»Автофінанс» сплачені на виконання недійсного договору 52 722 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс»на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 527,22 грн.

Керуючись ст.ст.8,14,15,215 ЦПК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінасові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» , Законгом України «Про фінансовий лізинг» ст.ст. 227, 627,808 ЦК України суд –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та застосування наслідків його недійсності , задовольнити .

Визнати недійсним договір № 01/14-00474 від 31.10.2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс».

Стягнути з ТОВ «Лізингова компанія»Автофінанс» (п/р № 26006379153 в ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3»ЄДРПОУ 38104479, МФО 380805) на користь ОСОБА_1 суму оплати, згідно договору № 01/14-00474 від 31.10.2014 року в розмірі 52 722 грн(п’ятдесят дві тисячі сімсот двадцять дві грн.

Стягнути з ТОВ «Лізингова компанія»Автофінанс» (п/р № 26006379153 в ПАТ «ОСОБА_2 ОСОБА_3»ЄДРПОУ 38104479, МФО 380805) на користь держави судовий збір в сумі 527 грн.22 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в Апеляційний суд Донецької області через Краматорський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення ухвалено та надруковано у нарадчій кімнаті в єдиному екземплярі.

Суддя ОСОБА_3