Справа - №22ц-520/09 Головуючий в 1 -й інстанції - Черновськой Г.В.,
Категорія - 32 Доповідач - Сіромашенко Н.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2009 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Сіромашенко Н.В.,
суддів - Котушенко С.П., Максюти Ж.І.,
при секретарі - Шило С.Ю., розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 13 жовтня 2008 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до дочірнього підприємства відкритого акціонерного товариства «Дніпробуд механізація» управління механізації будівництва №1, 3-я особа: ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2008 року вищевказаний позов задоволений частково; стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди 5364 грн. 23 коп.; 1608 грн. 43 коп. - витрати, пов'язані з оплатою медичних препаратів; 426 грн. - витрати, пов'язані з проведенням товарознавчої експертизи; 740 грн. 55 коп. - витрати, пов'язані з проведенням судово-медичної експертизи, компенсації заробітної плати у розмірі 1394 грн. та додаткові витрати у розмірі 75 грн. 35 коп., а всього 9608 грн. 47 коп., у відшкодування моральної шкоди - 13000 грн., в іншій частині позову відмовлено.
В апеляційні скарзі ОСОБА_1 порушив питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Прийшовши до висновку про часткове задоволення позовних вимог, суд 1-ї інстанції виходив з того, що відповідно до висновку автотоварознавчого дослідження НОМЕР_1 від 29 березня 2005 року матеріальний збиток, завданий власникові транспортного засобу «Тойота-Каріна» державний номер НОМЕР_2 в результаті його пошкодження при ДТП, складає 5364 грн. 23 коп., а тому саме дана сума підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування матеріальної шкоди, а не 28610 грн. 74 коп., як то він просив стягнути на поновлення транспортного засобу. Окрім того, судом була визначена сума в порядку відшкодування моральної шкоди в розмірі 13000 грн. з урахуванням характеру та тривалості заподіяних позивачеві страждань, переживань та незручностей, а також характеру дій відповідача. При цьому судом стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачені ним 426 грн. за проведення судової автотехнічної експертизи, 740 грн. 55 коп. - за проведення судово-медичної експертизи та підтверджені документально витрати, пов'язані з оплатою медичних препаратів в сумі 1608 грн. 34 коп., 1394 грн. у вигляді втрати заробітної плати і додаткові витрати в сумі 75 грн. 35 коп. В іншій частині позову відмовлено, у зв'язку з їх недоказаністю.
Апеляційний суд вважає, що суд 1-ї інстанції повно, всебічно дослідив надані сторонами докази, доводи, належно їх оцінив і дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Ст. 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У відповідності до ч.1 ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Відповідно до ч.2 ст.213 ЦПК України, п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року №11 «Про судове рішення» рішення є законним, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Згідно з ч.3 ст. 213 ЦПК України та п.1 зазначеної вище постанови обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд встановив, що 26 січня 2005 року близько 17 год. 15 хв. 3-я особа - ОСОБА_2, який працював машиністом автокрану у відповідача, керуючи технічно справним автомобілем МАЗ-5337 д/н НОМЕР_3, який належить відповідачу в даній справі - ДП ВАТ «Дніпробудмеханізація» управління механізації будівництва №1, рухався по Селянському спуску з боку вул. Сімферопольська в напрямку вул. Набережна Перемоги в м. Дніпропетровську, в дорозі, грубо порушуючи правила безпеки руху, здійснив наїзд на стоячого на проїзній частині пішохода ОСОБА_1, після чого продовжив рух і здійснив наїзд на стоячий автомобіль «Тойота-Каріна» д/н НОМЕР_2, який належить на праві власності останньому. В результаті цього позивачу були заподіяні середньої тяжкості тілесні ушкодження та пошкоджений належний йому транспортний засіб, чим йому завдано матеріальної шкоди в розмірі 5364 грн.23 коп. Провадження в кримінальній справа за обвинуваченням ОСОБА_2 за ст.286 ч.1 КК України було закрито на підставі п. «б» ст.1 ЗУ «Про амністію» від 31 травня 2005 року, що набрав чинності 23 червня 2005 року. Дані обставини підтверджуються матеріалами цивільної справи, а саме: висновком судово-медичної експертизи від 22-23 липня 2007 року (а.с. 134-144), висновком судової автотехнічної експертизи від 12 вересня 2006 року (а.с.113-115), а також матеріалами кримінальної справи №1-244/05 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ст.286 ч.1 КК України, в тому числі свідоцтвом про реєстрацію МАЗ 5337 д/н НОМЕР_3 (а.с.73), путьовим листом вантажного автомобілю №990160 за період 17-31 січня 2005 року, виданого відповідачем ОСОБА_2 (а.с.74); характеристикою ОСОБА_2 з місця роботи ( а.с.75), висновком судово-медичної експертизи №1200-е від 23 березня 2005 року (а.с.36-37), висновком автотоварознавчої експертизи НОМЕР_1 від 29 березня 2005 року (а.с.50-61), висновком автотехнічної експертизи №70/27-136 від 24 березня 2005 року (а.с.69), постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 червня 2005 року.
У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, виростання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч.1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Згідно з п.1 ч.2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок джерела підвищеної небезпеки.
Таким чином, в даному разі матеріальна та моральна шкоди, спричинена внаслідок ДТП, повинна відшкодовуватися відповідачем, з яким ОСОБА_2 знаходився в трудових відносинах.
Заслухавши пояснення позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позбавлені юридичного обґрунтування.
Так, виходячи з положень Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх
транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна від 24 листопада 2003 року №142/5/2092 та зареєстрованої в цьому Міністерстві 24 листопада 2003 року за №1074/8395, відповідно до яких у разі, якщо вартість відновлювального ремонту транспортного засобу не менше його ринкової (дійсної) вартості, то величина шкоди, завданої володільцю транспортного засобу, приймається рівною дійсній вартості ТС на момент пошкодження, т.я. відновлювати такий транспортний засіб економічно недоцільно, і, таким чином, із визначеного вказаним вище висновком автотоварознавчої експертизи розміру матеріальної шкоди, спричиненої володільцю автомобіля Тойота Каріна д/н НОМЕР_2, в сумі 5364 грн. 23 коп., колегія суддів вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення саме зазначеної суми.
Доводи апеляційної скарги в частині того, що суд безпідставно відмовив йому стягненні витрат на додаткове харчування в сумі 1500 грн. та вартості санаторно-курортного лікування за період 2005-2008 року також не заслуговують на увагу.
Ч.1 ст. 1195 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі зобов'язана відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Як вбачається з ч.2 ст. 1202 ЦК України стягнення додаткових витрат, передбачених ч.1 ст. 1195 цього кодексу, може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна (придбання путівки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів тощо).
В той же час ОСОБА_1 не були надані суду належні, допустимі докази відносно понесених ним фактичних витрат на додаткове харчування у період його знаходження на стаціонарному лікуванні, відносно яких він посилається на висновок судово-медичної експертизи №112 від 22-23 липня 2007 року. В той же час ним не було надано суду будь-яких доказів про необхідність додаткового харчування в період амбулаторного лікування та в період його реабілітації. До того ж з тексту позовної заяви вбачається (а.с.2-4, 44-45, 150-152), що дані витрати були понесені членами його сім'ї, що також було підтверджено ним особисто в судовому засіданні.
З п.п. «д» п.19 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» слідує, що при стягненні сум витрат на протезування, придбання путівки на санаторно-курортне лікування, автомобіля суд повинен зазначити в рішенні, що присуджені суми підлягають перерахуванню відповідній організації, яка має надати ці послуги потерпілому. Однак, всупереч наведеному позивач обмежився наданням суду тільки довідок про вартість санаторно-курортного лікування за спірні періоди, а саме: 2005-2008 р.р.(а.с. 155, 156, 157). Окрім того, відповідно до положень зазначених норм матеріального права стягнення цих додаткових витрат може бути проведено на майбутній час у межах строків, зазначених у висновку МСЕК або судово-медичної експертизи, але рішення суду 1-ї інстанції було ухвалене 13 жовтня 2008 року, розгляд справи в апеляційному суді відбувається в 2009 році, тому суд позбавлений за таких обставин можливості задоволення позовних вимог в цій частині на майбутнє, оскільки відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог фізичними та юридичними особами.
Колегія суддів не може погодитися з посиланнями апелянта на те, що сума, яка була стягнута судом 1-ї інстанції у відшкодування моральної шкоди є занадто малою. Дійсно, ОСОБА_1 внаслідок ДТП дістав тілесних ушкоджень, зазнав фізичної болі, у зв'язку з цим моральних страждань і переживань, а також, у зв'язку з пошкодженням автомобіля, вимушений був захищати свої права порушені права в суді, витрачати на це свій час. Але з урахуванням тривалості та характеру вказаних переживань, ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги в цій частині є завищеними, а тому погоджується з розміром суми відшкодування, визначеної судом 1-ї інстанції, вважає, що стягненням цієї суми завдана моральна шкода буде відшкодована.
Колегією суддів не може бути прийнятий, як доказ понесених витрат на правову допомогу, наданий ОСОБА_1 правочин від 19 квітня 2006 року, укладений між ним та
ОСОБА_3 (а.с. 179), оскільки до складу таких витрат включаються лише фактично сплачені витрати, стягнення ж суми у рахунок майбутньої їх оплати у вигляді судових витрат, чинним законодавством не передбачено.
Підсумовуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду 1-ї інстанції є законним і обгрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
Керуючись ст. ст. 303, 307-308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 13 жовтня 2008 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.