ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

ПОСТАНОВА

Іменем України

              09.06.06                                                                             №   3/628-АП-18/84-АП

суддя     Туркіна Л.П.

За позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Роздорівська”, с. Кінські Роздори Пологівського району Запорізької області

до відповідача: Пологівської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області, м. Пологи Запорізької області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0000452320/0/0 від 01.07.2005р. та №0000592320/0 від 04.07.2005р.

          Суддя  Туркіна Л.П.

Секретар Непомнящий Я.В.

У засіданні приймали участь представники:

     Від позивача –Буйний А.О. (дов. б/н  від 01.09.2005р.)

     Від відповідача  – Деркач Р.І. (дов. № 12455/10 від 28.11.2005р.),

                                      Лось Т.С. (дов. № 13120/10 від 07.12.2005р.)

         У судовому засіданні оголошено  вступну та резолютивну частини постанови.

          Подано позов про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0000452320/0/0 від 01.07.2005р. та №0000592320/0 від 04.07.2005р.

          Позивач  обґрунтовує  позовні  вимоги наступним :

Податкова безпідставно вказує в  п. 2.1.4.1  Акту  на  те , що витрати  на придбання  продуктів  харчування, одіял,  подушок  і  шпагату, а  також витрати по  виготовленню  державних  актів  на право  приватної  власності , які  належать  орендодавцям (фізичним особам), - не використовувалися в господарській діяльності товариства, а тому не відносяться до валових витрат виробництва і неправомірно включені до складу податкового кредиту.

При цьому відповідачем не наводиться жодних обґрунтувань, за якими вищевказані витрати не використовувалися в господарській діяльності.

Підпунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(надалі - Закону про оподаткування) визначено, що «господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу у грошовій, матеріальній або не матеріальній формах». Тому відповідач мав би довести та викласти в Акті, що операції по придбанню вищевказаних товарів та послуг виявилися збитковими. Без цього такі твердження відповідача не мають правового підґрунтя.

 Окрім цього п.5.3-5.7 ст.5 Закону про оподаткування встановлено вичерпний перелік витрат, які не включаються до складу валових. П. 5.11 цієї ж статті вказує, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

 Відповідачем не вказано, відповідно до якого підпункту статті 5 Закону про оподаткування встановлено обмеження щодо включення вказаних в Акті витрат до складу валових.

           Відносно виготовлення державних актів, відповідач вважає, що оскільки витрати здійснені по об'єктам, які не є власністю товариства, то такі витрати не можуть бути включені до складу валових витрат виробництва. Звертаючи уваг} на предмет договору, за яким виготовлялися державні акти, відповідач залишає поза увагою п.8 Перехідних положень Земельно Кодексу України від 21.10.2001р.. на підставі якого і з метою збереження орендованих площ землі, було здійснено відповідні витрати. Придбання продуктів харчування та одіял, подушок і шпагат), було необхідно для забезпечення організації процесу виробництва сільськогосподарської продукції (харчування працівників, забезпечення умов праці охоронців). Тому зазначені витрати в розумінні п.5.2.1. ст.5 Закону про оподаткування включаються до складу валових.

            Відповідач  проти позову заперечує , посилаючись  на  наступне :

Віднесення  сум, витрачених  підприємством  на  придбання  одіял, подушок, продуктів харчування  та  у  зв’язку із  оплатою робіт по виготовленню  державних  актів на право  земле власності  орендодавців позивача  не можуть бути  віднесені  до складу валових  витрат  підприємства, а відповідно  і  до складу  податкового  кредиту згідно приписів  п. 1.32  ст. 1 Закону “Про оподаткування  прибутку  підприємств”,  у якому зазначено,  “господарська діяльність -  будь-яка  діяльність  особи, направлена  на  отримання  доходу  в  грошовій,  матеріальній  або нематеріальній формах”,  але товариство в позовній заяві обґрунтовує свої заперечення на підпункті 1.32 Закону України (Про оподаткування прибутку підприємств", в якому визначено, "господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, що направлена на отримання доходу у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі", але отримання доходу в будь-якій формі тягне за собою визначення податкових зобов'язань з ПДВ, але при перевірці встановлено придбання зазначених продуктів харчування, одіял, подушок, шпагату, які не пов’язані з виробництвом сільськогосподарської продукції і товариством не надано підтвердження про використання зазначених витрат в господарській діяльності.

По своїм якостям одіяла та подушки використовуються для відпочинку, а продукти харчування - для споживання, але на балансі підприємства немає їдальні.

В своїх запереченнях позивач стверджує, що придбання продуктів харчування та одіял, подушок шпагату було необхідно для забезпечення організації процесу виробництва с/г продукції, тому зазначені витрати в розумінні п.5.2.1 ст.5 Закону про оподаткування включаються до складу валових витрат. Але наскільки товариство знаходиться на спеціальному режимі оподаткування ПДВ як виробник с/г продукції, то відповідно з п. 11.29 ст. 11 Закону № 168/97-ВР ПДВ належний до сплати в бюджет по операціям по продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, який відображений в декларації № 2 в бюджет не сплачує, а перераховує на спеціальний рахунок.

Якщо ж зазначені витрати будуть включені  до  собівартості виробленої продукції,  то зобов'язання ПДВ з продажу такої продукції будуть відображені в декларації № 2, по якій суми ПДВ до бюджету не сплачені, а суми ПДВ до відшкодування зазначені в декларації № 3.

При складанні сільгоспвиробниками відповідної декларації суми ПДВ, сплачені (нараховані) по придбаним ТМЦ, повинні відображатися в тій формі податкової декларації, в якій відображені (будуть відображені) податкові зобов'язання по операціям з продажу товарів (робіт, послуг), в вартість яких віднесена вартість відповідних ТМЦ. В даному випадку придбані ТМЦ та відшкодована сума ПДВ в бюджетній декларації, по яким не буде зобов'язань, пов'язаних з продажем та вартість яких не буде включена до собівартості виробленої продукції, тому сума ПДВ повинна бути відшкодована за рахунок відповідних джерел, як передбачено п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.97.

Цей порядок відшкодування ПДВ стосується витрат по виготовленню державних актів на право власності, які належать орендодавцям (фізичним особам).  

          Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення позивача,  суддя

                                                  В С Т А Н О В И В:

          ТОВ «Агрофірма «Роздорівська»є юридичною особою, суб’єктом підприємницької  діяльності, платником ПДВ.

          Основними видами діяльності  агрофірми є  :

21110 вирощування  зернових  культур,

21160 вирощування олійних  культур,

21210 м’ясне  та  молочне  скотарство,

71130  оптова торгівля  недержавних  організацій, крім споживчої  кооперації,

19211  борошномельна промисловість,

71250 роздрібна торгівля  недержавних  організацій, крім споживчої  кооперації,  що підтверджується статутом та  довідкою статистики №24/3059.

          Як свідчить  текст  п. 2.3  Статуту, до предмету  діяльності  агрофірми також  відноситься  громадське харчування.

          У період  з 15.06.2004р.  по  30.06.2005р.  посадовими особами відповідача було  проведено  комплексну  документальну  перевірку  позивача,  за  результатами якої  складено  акт від 30.06.2005р. № 42/232/23-121/31522809 “Про результати  комплексної  документальної  перевірки дотримання вимог податкового та  валютного  законодавства товариства з  обмеженою  відповідальністю “Агрофірма “Роздорівська”,  31522809 за  період  з 01.01.2004р.  по  31.12.2004р.”

          На підставі  акту перевірки  прийнято  податкове повідомлення-рішення №0000592320/0 від 04.07.2005р.  про зменшення  суми бюджетного  відшкодування з ПДВ  у  розмірі 3344,00 грн.  та застосування  штрафних  санкцій у  розмірі 1672,00 грн., а також  податкове  повідомлення-рішення від 04.07.2005р.  № 0000452320/0/0 про донарахування  податку  на  додану вартість 3971 грн. -  основний  платіж  та  1985 грн. -  штрафні санкції.

          Доказів скасування  зазначених  податкових  повідомлень-рішень у  адміністративному  чи судовому порядку  сторонами не  надано.

          Як свідчить акт перевірки та пояснення сторін, позивач, який є  сільськогосподарським  товаровиробником,   відповідно до п. 4  Порядку, затвердженого  постановою КМУ №271 та  абз. 5 п. 15 Порядку, затвердженого  постановою КМУ  №805  подавав до Пологівської  МДПІ три податкові  декларації по  ПДВ :

-          Декларація№1 –спеціальна  або  окрема по ПДВ ,в якій  відображаються  податкові  зобов’язання і  податковий  кредит  по операціях  з  продажу  молока, худоби, в якій  підприємство  відображає  операції  з  продажу  молока та м’яса  в неживій  вазі.,

-          Декларація №2 - спеціальна  або  окрема по ПДВ ,в якій  відображаються  податкові  зобов’язання і  податковий  кредит  по операціях  з  продажу  продукції,  товарів (робіт,  послуг) власного виробництва (крім  молока, худоби,  птиці, вовни),  у т.ч.  продукції,  виготовленої  на давальницьких  умовах із  власної  с/г  сировини,  крім  підакцизної  продукції.,

-          Декларація №3 –в цій декларації відображаються податкові  зобов’язання і  податковий  кредит  по операціях  з  продажу  підакцизної  продукції та продукції не власного виробництва.

          При перевірці показників та сум податкових зобов’язань платника, зазначених  підприємством у  декларації №3,  податковою  встановлено наступне :

          У 2004р.  ТОВ “Агрофірма “Роздорівська”  віднесло до  податкового  кредиту  суми  ПДВ по витратам, які  не використовувались в  господарській  діяльності товариства, що порушує  п.п. 7.4.4 ст. 7 Закону  України “Про податок  на додану вартість”, яким передбачено,  що “у  разі,  коли   платник податку   придбаває  товари (роботи, послуги), вартість  яких не відноситься до складу валових  витрат виробництва (обігу) і  не  підлягає  амортизації,  податки,  що сплачені у зв’язку з таким придбанням,  відшкодовуються за рахунок  відповідних  джерелі до складу податкового кредиту не включається...” такими витратами  в  перевіряємо му  періоді було  придбання  продуктів  харчування  та  одіял, подушок і  шпагату.

          До складу податкового  кредиту  віднесено  витрати по виготовленню  державних  актів на право  власності , які  належать  орендодавцям (фізичним особам), які  виготовив  відповідно  з договором №305 від 09.12.2003р. ДП “Запорізький науково-дослідний та проектний інститут  землеустрою”. Предмет договору -  передача земельних паїв з виготовленням державних  актів на  право власності. Уведення  земельно-кадастрової  інформації  на магнітні  носії. Зазначені  витрати здійснені  по об’єктам, які не є власністю  товариства , що порушує  п.п. 7.4.4 ст. 7  Закону “Про податок на додану вартість”, “у  разі,  коли   платник податку   придбаває  товари (роботи, послуги), вартість  яких не відноситься до складу валових  витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв’язку з таким придбанням,  відшкодовуються за рахунок відповідних джерелі до складу податкового кредиту не включається...” В даному випадку до складу валових витрат відноситься орендна плата  за  користування земельними паями. Таким чином по результатам перевірки встановлено безпідставне віднесення  до податкового  кредиту загальної  декларації  податкових  накладних.

          На підставі  зазначених  правопорушень  податкова дійшла  висновку про необхідність  зменшення  податкового  кредиту по декларації  №3 за 2004р.  на загальну суму 7315 грн. внаслідок  чого  зменшено  від’ємне  значення  ПДВ по декларації №3 за 2004р.  на суму 3344 грн.

          З урахуванням сум, отриманих позивачем у  якості бюджетного відшкодування, донараховано т податкове зобов’язання з ПДВ у  сумі 3971 грн.

Факти,  викладені  податковою  у акті перевірки,  позивач  не оспорює,  однак,  вважає, що віднесення  відповідних  витрат до складу  валових,  а також формування  податкового  кредиту  у  декларації № 3 за 2004р.  ним здійснено  правомірно.

          Суд вважає, що висновки та вимоги позивача є обґрунтованими відносно  сум  витрат,  понесених у зв’язку з придбанням продуктів  харчування. Висновки суду  базуються  на наступному :

          Як зазначено вище, статутом позивача передбачено такий вид діяльності, як  громадське  харчування. Як свідчать матеріали  перевірки та  пояснення  сторін, у 2004р. позивач придбавав у сторонніх  осіб продукти харчування (олію, цукор, макарони), вартість яких частково  включив до  складу  податкового  кредиту 2004р.

          Матеріалами справи  доведено, що  продукти харчування,  вартість яких  включено до складу   податкового  кредиту, використовувались  агрофірмою  під  час  здійснення  такого  виду  діяльності, як громадське  харчування.

          Факт здійснення діяльності підтверджується : наказом про призначення завідуючого їдальнею,  розрахунковими документами,  що підтверджують внесення  до центральної  каси підприємства особою,  призначеною завідуючою їдальнею,  грошових  коштів , які  визначені як “выручка за питание”.

          Факт внесення  грошових  коштів та отримання доходу підтверджується документами первинного бухгалтерського  обліку  позивача та  документами  аналітичного  бухгалтерського  обліку. Фактів надання  неналежних  документів або  неналежного  ведення  аналітичного  бухгалтерського  обліку під час  проведення перевірки не встановлено,  про що  свідчить відповідний  акт перевірки.

          Доказів відносно  того, що під час здійснення  діяльності у  сфері  громадського  харчування позивач  не використовував спірні  продукти  харчування  податковою  також  не  надано.

Посилання податкової  на відсутність  на території  позивача підприємств громадського  харчування  (у т.ч. дочірніх) не можуть бути прийняті  до уваги, оскільки статут передбачає  можливість ведення  такої  діяльності самою “Агрофірмою “Роздорівська” , у т.ч.  на  площах  інших осіб.

          Посилання податкової  на ту обставину,  що  позивач, здійснюючи  приймання від  робітників грошових  коштів за харчування,  не застосовував РРО,  не можуть бути  прийняті до уваги, оскільки відповідальність за незастосування  РРО є окремим видом адміністративно-господарських  санкцій,  не  пов’язаних  із  оподаткуванням.

          Отже, суд вважає доведеним факт здійснення позивачем господарської  діяльності у  сфері  громадського  харчування  та використання  під час такої  діяльності таких  видів  продуктів харчування, як  олія,  цукор,  макарони.

Відповідно до п. 1.32. ст. 1 Закону  “Про оподаткування  прибутку  підприємств”,  “Господарська діяльність -  будь-яка  діяльність  особи, направлена  на  отримання  доходу  в  грошовій, матеріальній  або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.”

Відповідно  до п. п. 7.4.1  ст. 7 Закону “Про податок  на  додану  вартість”,  “податковий кредит звітного періоду складається із сум податків,  нарахованих  (сплачених)  платником податку за ставкою, встановленою  пунктом  6.1  статті  6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з  придбанням або  виготовленням  товарів  (у  тому числі при їх імпорті)  та  послуг  з  метою  їх   подальшого   використання   в оподатковуваних   операціях   у   межах  господарської  діяльності платника податку”.

Як свідчать пояснення  податкової  та матеріали перевірки,  бюджетне  відшкодування у  зв’язку із  придбанням продуктів харчування  зменшено на 392 грн.,  податкове зобов’язання донараховано у  сумі 624 грн.,  застосовано  штрафні  санкції : у  податковому повідомленні-рішенні №0000592320/0 від 04.07.2005р.  у  сумі 196 грн., у податковому повідомленні-рішенні №0000452320/0 від 01.07.2005р.  у сумі 312 грн. (січень – 77 грн.,  лютий –40 грн., квітень 142 грн., травень –67 грн., червень –66 грн.).

На підставі зазначеного  вище суд  вважає, що зменшення бюджетного  відшкодування та  нарахування  податкових  зобов’язань, а також  штрафних  санкцій у  зазначених  сумах  є протиправним, оскільки факти,  встановлені  під час  розгляду  справи,  спростовують висновки  податкової про  порушення позивачем норм  п. 1.32  ст.1 Закону “Про оподаткування прибутку  підприємств”, п.п. 7.4.1,  п.п. 7.4.4  ст. 7 Закону “Про податок на додану  вартість”.

Відповідно  до ст.2  КАС України, суд  перевіряє обґрунтованість рішень суб’єктів владних  повноважень. У разі  необґрунтованості,  відповідні  рішення  податкової  визнаються протиправними та  підлягають скасуванню, оскільки  саме  такий захист порушеного права передбачено  Законом “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед  бюджетами та  державними цільовими фондами”.

          Позивачем заявлено вимоги щодо визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0000452320/0/0 від 01.07.2005р. та №0000592320/0 від 04.07.2005р. Однак, суд вважає, що спосіб захисту порушеного права повинен обиратися особою відповідно до норм матеріального права,  що регулюють спірні відносини.

          У разі визнання податкових  повідомлень-рішень  такими, що не відповідають чинному законодавству,  вони  підлягають  скасуванню.

          За загальним правилом суд розглядає адміністративні спори не інакше,  як за позовною  заявою, і не  може виходити за межі позовних  вимог.

Однак,   відповідно до п. 2 ст. 11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі,  якщо це необхідно для повного захисту  прав, свобод  та  інтересів сторін чи третіх осіб,  про захист яких вони просять.

У даному випадку   суд вважає за необхідне, застосувати принцип верховенства права,  передбачений ст.  8 КАС України,  а також користуючись правом суду,  передбаченим п. 2  ст. 11КАС України,  вийти за  межі позовних  вимог та визнати противоправними, а також  скасувати податкові повідомлення-рішення №0000452320/0/0 від 01.07.2005р. та №0000592320/0 від 04.07.2005р.

На підставі зазначеного податкове повідомлення-рішення №0000592320/0 від 04.07.2005р. підлягає  визнанню протиправним та скасуванню  в частині  визначення  суми завищення   бюджетного  відшкодування  у розмірі 392 грн. (січень –77 грн.,  лютий –40 грн., квітень 142 грн., травень –67 грн., червень –66 грн.)  та визначення зобов’язань  по сплаті штрафних  санкцій  на суму 196 грн.

Податкове повідомлення-рішення № 0000452320/0 від 01.07.2005р.  слід визнати протиправним та скасуванню  в частині  визначення податкового зобов’язання у  сумі 936 грн. (624 грн. -  основний платіж, 312 грн. -  штрафні санкції).

Щодо решти позовних  вимог,  то їх  слід визнати необґрунтованими,  виходячи із  наступного  :

До складу податкової  декларації,  де  відображаються  податкові зобов’язання  та  податковий кредит по операціях  з  продажу підакцизної  продукції  та продукції  невласного  виробництва (№3)  позивачем включено  витрати, пов’язані  із  придбанням шпагату.

Як свідчать пояснення позивача  та  документи  первинного  бухгалтерського  обліку,  надані  ним  до справи,  товар -  шпагат був використаний  позивачем  при здійснення  населенню  послуг по  тюкуванню при скошуванні.

Відповідно  до п. 4 Порядку  акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками  - платниками податку  на  додану  вартість щодо операцій з  продажу товарів (робіт, послуг) власного  виробництва,  включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, затв. Постановою КМУ від 26.12.1999р. №271 : “сільськогосподарський товаровиробник складає  декларацію з  податку на  додану  вартість з  реалізованої продукції ,  товарів  (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи  продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім   операцій  з  продажу переробним  підприємствам молока та м’яса живою  вагою, і в  терміни,  передбачені  законодавством для звітності, подають її  до органів державної  податкової  служби.

Тобто, підприємство  складає окрему  декларацію з ПДВ з  реалізованої  продукції, товарів  (робіт, послуг) власного виробництва.

Згідно з Державним  класифікатором продукції  та послуг ДК 016-97,  затв. і  введеного  в дію наказом Держстандарту України від 30.12.1997р. №822,  до продукції  сільського господарства під  кодом 01.41.11  відносяться  послуги в  рослинництві. Ця підкатегорія включає  в себе також  послуги зі збирання урожаю  та  послуги, пов’язані  із  збиральними роботами та підготовленням продукції до збуту (очищення, сортування, сушіння, охолодження, пакування та інші). При наданні  цих  послуг ТОВ “Агрофірма “Роздорівська” використовувала  власні  ГСМ,  власну  робочу  силу, власну техніку.

Отже,  послуги по тюкуванню при скошуванні (де використовувався шпагат) відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97 відносяться до продукції  сільського господарства власного виробництва, а значить ці операції повинні були відображатися в  спеціальній  декларації з ПДВ відповідно до Порядку,  затвердженого Постановою  КМУ від 26.12.1999р.  №271  і включення сум ПДВ, сплаченого  при придбанні  шпагату,  до податкового  кредиту декларації  №3 є  необґрунтованим.

Позивачем також  включено  до податкового кредиту  суми ПДВ, сплачені  у  зв’язку із  придбанням подушок та одіял. Як пояснює позивач. Зазначені товари придбано для відпочинку працівників,  зокрема із  складу  охорони.

Оскільки  законодавство відокремлює  час відпочинку від робочого часу працівника , слід  визнати,  що  під час відпочинку  працівники  агрофірми  не здійснюють трудову діяльність,  а отже,  вони не  задіяні у  процесі  виробництва  та господарської  діяльності  підприємства. Отже  компенсація вартості  товарів,  придбаних  для  поліпшення  умов  відпочинку працівників , не  підлягає  включенню  до складу  валових  витрат. Крім  того,  слід зазначити,  що п. 5.4  ст. 5 Закону  “Про оподаткування  прибутку  підприємств” містить обмеження щодо віднесення  до складу валових  витрат  подвійного  призначення. Відповідно  до зазначеного  пункту до складу валових  можуть включатися тільки витрати  подвійного  призначення,  вказані  у  п.п. 5.4.1- 5.4.10,  до  яких  витрати,  здійснені  позивачем,  не відносяться.

Під час  перевірки також  встановлено, що до складу податкового  кредиту  віднесено  витрати по виготовленню державних актів на право власності на землю, яке  належать  орендодавцям (фізичним особам), що виготовлені ДП “Запорізький науково-дослідний та проектний інститут  землеустрою” на підставі  договору із позивачем № 305 від 09.12.2003р.

Зазначені  витрати  не підлягають  віднесенню  до складу  валових, а  ПДВ,  сплачений  у  ціні придбання -  до податкового  кредиту,  виходячи із змісту п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст.5 “Про оподаткування  прибутку  підприємств”, п. 7.4.1  ст.7 Закону “Про податок на додану вартість”, у  редакції, що діяла на момент спірних  правовідносин, оскільки  роботи  по виготовленню  державних  актів на  право  власності  на землю третіх  осіб фактично  є  послугами  наданими  цим  особам  за  рахунок  позивача. Наслідками таких послуг  у своїй господарській  діяльності  у подальшому можуть скористатися саме  ці  особи,  а не  позивач.

Посилання  позивача  на  ту  обставину, що  право на  такі  дії  було передбачено  Земельним кодексом України, не  можуть бути  прийняті  до уваги, оскільки  будь-яких змін  щодо  оподаткування  зазначений  кодекс не передбачав,   а відповідна  норма  була направлена на  впорядкування  земельних  відносин та  укріплення  їх стабільності.

Посилання позивача  на  ту  обставину, що витрати на  оформлення актів  були  понесені  у  якості  додаткової  оплати за землю, яка використовується  підприємством,  не можуть бути  прийняті  до уваги,  оскільки  витрати,  пов’язані  із  землею  є  витратами,  що понесені у  зв’язку із виготовленням власної продукції  рослинництва та  підлягають включенню  до її  собівартості.

Якщо ж зазначені  витрати будуть  включені до собівартості  виробленої  продукції,  то зобов’язання з ПДВ з  продажу  такої  продукції  повинні  бути відображені  в декларації № 2.

Посилання  позивача на  угоду про  взаємні  зобов’язання від 20.01.2005р., згідно  якої   позивач відмовляється від  свого  права  оренди землі у  разі  відшкодування  йому  витрат,  понесених  у  зв’язку із  виготовленням актів на  землю пайщикам колишнього  КСП  ім.. Чапаєва,  не можуть бути прийняті  до уваги, оскільки у  даній угоді йдеться  не  про подальшу  реалізацію  послуг по оформленню  актів на  землю,  а  про реалізацію права  позивача на  пріоритет орендних  відносин  за ціною, що дорівнює  витратам  позивача, понесеним  у  зв’язку із  оформленням  права  власності  окремим пайщикам.

Слід  також зазначити, що  період, коли  було  укладено  угоду від 20.01.2005р. не  входив до складу  перевіряємого  періоду,  тобто періоду віднесення  витрат до складу валових,  а ПДВ -  до податкового  кредиту.  За таких  обставин, враховуючи,  що  доказів  відносно  “подальшої  реалізації  послуг” у  повному  обсязі позивач не  надав, слід  визнати,  що навіть за  логікою  позивача  податковий  кредит 2004р. у  частині  ПДВ, сплаченого  за оформлення  актів, сформовано всупереч п.п. 7.4.3 ст. 7 Закону “Про податок  на  додану  вартість”, де  зазначено “У разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково  використовуються  в  оподатковуваних операціях,  а  частково  -  ні,  до   суми   податкового   кредиту включається та частка сплаченого  (нарахованого)  податку  при  їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в   оподатковуваних   операціях звітного періоду.”

Посилання позивача на помилки, допущені податковою щодо визначення сум,  отриманого бюджетного  відшкодування  не  можуть бути прийняті  судом,  оскільки  вони суперечать документам  податкової  звітності  позивача та відомостям облікової  картки  платника податків, які  податкова  підтвердила належними документами.

На підставі  викладеного  вище  позов  підлягає  задоволенню  частково.

Обґрунтовано сплачені  судові витрати  підлягають присудженню на користь  позивача  пропорційно  розміру  задоволених позовних  вимог.

          Керуючись ст. ст. 94,  158, 160, 162, 163, 167 КАС України, суддя

                                                      П О С Т А Н О В И В :

Позов  задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000592320/0 від 04.07.2005р. в частині  визначення  суми завищення   бюджетного  відшкодування  у розмірі 392 грн. та визначення зобов’язань  по сплаті штрафних  санкцій  на суму 196 грн.

Визнати протиправним та скасувати  податкове повідомлення-рішення № 0000452320/0 від 01.07.2005р.  в частині  визначення податкового зобов’язання у  сумі 936 грн. (624 грн. -  основний платіж, 312 грн. -  штрафні санкції).

У задоволенні  решти позовних  вимог  відмовити.

Присудити на  користь  позивача за  рахунок  Державного  бюджету  України 0,47 грн. судових  витрат.

             Постанова  суду першої інстанції,  якщо інше не встановлено цим Кодексом,  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  цим Кодексом,  постанова суду  першої  інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку.

           У  разі  подання  апеляційної скарги судове рішення,  якщо його  не  скасовано,  набирає  законної  сили   після   закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо  строк  апеляційного  оскарження  буде поновлено,  то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

              Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява  про  апеляційне  оскарження  чи  апеляційна скарга, подані  після  закінчення  строків,  встановлених  цією   статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про

що постановляється ухвала.

           Постанову підписано 29.06.2006р.

                                    Суддя                                                                Туркіна Л.П.