Справа № 2-а-2400 2009 рік
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2009 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого – судді Володька І.С., при секретарі – Чуприні О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5 м. Біла Церква, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про стягнення недоотриманої щорічної одноразової грошової допомоги інвалідам війни до 5-го травня, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з названим адміністративним позовом посилаючись на те, що він являється інвалідом 2-ї групи та має право на пільги, встановлені для інвалідів війни, в зв’язку з чим відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” має право на отримання щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни до 5-го травня в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, але відповідачем у 2007 виплачено йому вказану допомогу у значно нижчому розмірі, а саме в розмірі 360 грн., тому він просить стягнути з відповідача недоплачену суму даної грошової допомоги в розмірі 2920 грн.48 коп.
В судовому засіданні позивач підтримав заявлений позов.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, подав до суду письмові заперечення, відповідно до яких позов не визнав та пояснив, що виплата зазначеної допомоги позивачу проведена у розмірах, встановлених ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, в зв’язку з чим позов являється безпідставним і просить відмовити в його задоволенні. Крім того, послався на те, що управління соціального захисту населення являється розпорядником бюджетних коштів і при здійсненні своїх повноважень діє в межах наданих йому бюджетних асигнувань та в межах бюджетних призначень, визначених Державним бюджетом на відповідний рік. Також просить відмовити в задоволенні позову, так як позивач пропустив річний термін звернення до суду з моменту отримання грошової допомоги.
Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, в суді встановлено, що позивач являється інвалідом 2-ї групи та має право на пільги, встановлені для інвалідів війни, що стверджується копією посвідчення серії Є № 055207.
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” інвалідам війни та прирівненим до них особам передбачена виплата щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня, зокрема інвалідам другої групи у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
В суді встановлено, що позивачу по справі як інваліду 2-ї групи платіжним дорученням № 1901 від 07.05.07 р. виплачено щорічну разову грошову допомогу до 5-го травня в розмірі 360 грн. Розмір виплаченої допомоги до 5-го травня визначений на підставі ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, за яким у 2007 році інвалідам війни 2-ї групи виплата щорічної разової грошової допомоги проводиться у розмірі 360 грн. При цьому, п. 13 ст. 71 вказаного Закону, зупинила на 2007 рік дію ч. 5 ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
В письмових запереченнях проти позову представник відповідача послався на те, що згідно ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове призначення. Що ж стосується посилань позивача на рішення Конституційного Суду України від 9.07.07 р., то він вважає їх безпідставними, так як вважає, що дане рішення не має зворотної сили і не може впливати на правовідносини, що виникли до його ухвалення.
Проте, з даними запереченнями представника відповідача не можна погодитися з наступних підстав.
Так, відповідно до ст.46 Конституції України, закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, і який гарантуються виплатою пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, і мають забезпечувати достатній рівень життя. Забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами у здійснення цього права.
Так, Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, яким забезпечуються соціальні гарантії ветеранам війни, відповідно до якого позивач як інвалід 2-ї групи має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня. Статтею 22 Конституції України, передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. В суді також встановлено, що п. 13 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” зупинено дію ч. 5 ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” щодо розміру виплати грошової допомоги до 5-го травня і ст. 29 даного Закону встановлено розмір даної допомоги, який являється значно нижчим від восьми мінімальних пенсій за віком. Проте, 9 липня 2007 року Конституційним Судом України ухвалено рішення, за яким визнано ряд положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” такими, що не відповідають Конституції України, тобто є неконституційними, зокрема ст. 29 та п. 13 ст. 71 зазначеного Закону. Згідно ст. 147 Конституції України, Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, до компетенції якого віднесено вирішення питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України та законів України.
Таким чином, враховуючи, що положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” щодо виплат грошової допомоги до 5-го травня визнанні Конституційним Судом України неконституційними.
При цьому суд критично ставиться до доводів представника відповідача стосовно того, що ухвалене 9.07.07 р. рішення Конституційного Суду України не має зворотної сили і не може впливати на правовідносини, що виникли до його ухвалення, так як положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” діє протягом всього календарного року. Крім того, рішенням Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів в зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнанні неконституційними. Суд керується ст. 9 КАС України, якою передбачено, що суд при вирішенні справ повинен керуватись принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 62 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” із змінами від 15.03.07 р. установлений з 1 квітня 2007 року мінімальний розмір за віком становить 410,06 грн. (406 грн. + 1%), в зв’язку з чим сума недоплаченої грошової допомоги до 5 травня становить 2920 грн. 48 коп. (410,06 х 8 = 3280,48 – 360 = 2920,48).
Відповідно до ст. 99 КАС України, визначено строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, який встановлений в один рік і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В суді встановлено, що позивач за 2007 рік отримав грошову допомогу до 5 травня платіжним дорученням № 1901 від 07.05.2007 р., а звернувся з даним позовом до суду 05.11.2008 року, тобто отримавши дану допомогу у значно меншому розмірі як це передбачено законом, позивач мав право протягом встановленого строку звернутись до суду за захистом своїх прав, але пропустив встановлений річний строк для звернення за захистом своїх прав до адміністративного суду.
Згідно ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Таким чином, враховуючи, що представник відповідача наполягає на застосуванні вимог закону щодо строку звернення до суду з адміністративним позовом і поважних причин пропуску позивачем даного строку суд не вбачає, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за пропуском строку звернення до адміністративного суду.
При цьому судом не приймаються до уваги доводи позивача стосовно того, що останній пропустив строк для звернення до суду по поважним причинам, так як юридично необізнана, так як дана причина не є поважною для поновлення пропущеного строку для звернення до суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 46, 147 Конституції України, ч. 5 ст.13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, ст. 62 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, рішенням Конституційного Суду України № 6/рп від 9.07.07 р. та ст.ст.6, 9, 17, 89, 99,100,158-163, 185, 186 КАС України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Київського адміністративного апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана до суду протягом десяти днів з дня ознайомлення з повним тексом постанови.
Суддя Володько І.С.