ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
ПОСТАНОВА
Іменем України
16.06.06 № 6/106-АП
м. Запоріжжя
16.06.2006р. о/об 10 год. 45 хв.
суддя Місюра Л.С., за участю секретаря судового засідання Мозгирьової Т.І., розглянувши матеріали справи
За позовом Відкритого акціонерного товариства “Завод Південгідромаш” м. Бердянська Запорізької області
До Бердянської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області м. Бердянська
про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень –рішень
За участю представників:
Від позивача Рибас Н.В. –дор. № 04 від 15.05.2006р., Бордюг Т.Є. –дор. № 14 від 06.09.2005р.
Від відповідача : Калініченко В.В. –дор. № 370/10/10 від 15.05.2006р., Каліцька Т.В. –
дор. № 367/10/10 від 15.05.2006р.
В С Т А Н О В И В:
Позивач в позовній заяві просить визнати недійсними податкові повідомлення –рішення Бердянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області м. Бердянська від 05.02.2003р. № 0000512630/1-643/10/26-20 та № 0002492332/1-641/10/23-1, посилаючись на їх незаконність.
Відповідач позов не визнав, посилаючись на законність та обґрунтованість прийнятих податкових повідомлень –рішень, та на правомірність донарахування податку на прибуток , оскільки позивачем порушені п. п. 4.1.1 ст. 4, п. п. 5.3.9 ст. 5, п. п. 7.6.1 ст. 7 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств". Просить позивачу у позові відмовити.
Ухвалою суду від 12.05.2004 року провадження у справі було зупинено до розгляду пов’язаної з нею справи № 5/99 за позовом ВАТ “Завод “Південгідромаш” м. Бердянська до Бердянської МДПІ Запорізької області м. Бердянська про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення.
13.04.2006 року на адресу господарського суду Запорізької області надійшло клопотання позивача від 13.04.2006 року про поновлення провадження у справі № 6/106 оскільки рішенням господарського суду Запорізької області від 20.05.2005р. задоволені позовні вимоги позивача у справі № 5/99, а ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 01.03.2006 року рішення господарського суду Запорізької області від 20.05.2005 року у справі № 5/99 залишено без змін.
01.09.2005р. набрав чинності Кодекс Адміністративного судочинства України (далі –КАС України), який визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.
06.10.2005р. був прийнятий Закон України Верховною Радою України № 2953-IV “Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства”.
Закон України “Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства”, згідно розділу 2, набирає чинності з дня його публікації.
02.11.2005р. текст зазначеного Закону був надрукований в газеті “Голос України” № 207.
Згідно абз. 1 п. 6 вказаного Закону, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
В абз. 5 п. 6 передбачено, що адміністративні справи, провадження в яких було відкрито місцевими та апеляційними господарськими судами до початку діяльності відповідного адміністративного суду, розглядаються і вирішуються цими судами відповідно до абзацу першого цього пункту.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно –правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
На підставі викладено справа розглядається за правилами Кодексу адміністративного судочинства, справі присвоєно № 6/106-АП, провадження у справі поновлено, про що прийнята ухвала від 21.04.2006р.
16.05.2006р. розгляд справи було продовжено.
Позивач уточнив позовні вимоги та найменування відповідача. Просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення –рішення Бердянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області м. Бердянська від 05.02.2003р. № 0000512630/1-643/10/26-20 та № 0002492332/1-641/10/23-1, посилаючись на їх незаконність. Відповідачем по справі просить вважати Бердянську об’єднану державну податкову інспекцію Запорізької області м. Бердянська , яка в результаті реорганізації стала правонаступником Бердянської МДПІ (п. 4 наказу ДПА у Запорізької області № 4 від 10.01.2006р.).
Заява позивача була прийнята судом, оскільки подана відповідно до статті 51 КАС України.
Відповідачем по справі вважати Бердянську об’єднану державну податкову інспекцію Запорізької області м. Бердянська .
Відповідач позов не визнав, посилаючись на правомірність донарахування податку на прибуток , оскільки позивачем порушені п. п. 4.1.1 ст. 4, п. п. 5.3.9 ст. 5, п. п. 7.6.1 ст. 7 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств" . Просить позивачу у позові відмовити.
В судовому засіданні відповідач заявив усне клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 5/99 у Вищому адміністративному суді України, але потім відізвав його.
В судовому засіданні була оголошена перерва.
16.06.2006р. розгляд справи продовжено та прийнята постанова суду.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суддя вважає, що позов підлягає задоволенню, в зв’язку з наступним:
У період з 23 вересня по 11 листопада 2002 року Бердянською міжрайонною державною податковою інспекцією в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач) проводилася комплексна документальна перевірка Відкритого акціонерного товариства «Завод Південгідромаш»(далі по тексту - позивач), за результатами якої складений акт «Про результати дотримання вимог податкового законодавства ВАТ «Завод Південгідромаш»за період з 01.01.2000р. по 01.07.2002р.»№ 274 від 11.11.2002р. (далі по тексту –акт перевірки).
5 лютого 2003 року, на підставі акта перевірки, Бердянською міжрайонною державною податковою інспекцією в Запорізькій області винесені податкові повідомлення - рішення № 0000512630/1-643/10/26-20, № 0002492332/1-641/10/23-1 про донарахування ВАТ «Завод Південгідромаш»податкових зобов'язань з податку на прибуток на загальну суму 1 213 600 грн .
Податок на прибуток в сумі 1 213 600 грн. Бердянська МДПІ Запорізької області донарахувала виходячи з наступного:
1) У 2000 році відповідач не визнає зменшення суми валового доходу на 2 353,8 тис. грн., що на думку відповідача призвело до заниження оподатковуваної суми прибутку і відповідно, до донарахування податку на прибуток в сумі 706 140 грн.
2) До складу валових витрат позивачем включені витрати на проведення ремонтних робіт на суму 34,2 тис. грн., що, на думку фахівців Бердянської МДПІ Запорізької області не підтверджено первинними документами. Цей факт привів до донарахування податку на прибуток в сумі 10 260 грн.
3) Протягом періоду, що перевірявся, встановлені відхилення в розрахунку показника приросту (збитків) ТМЦ, що, як вважає відповідач, призвело до заниження оподатковуваного прибутку в сумі 1 746,5 тис. грн. і стало підставою для донарахування податку на прибуток в сумі 324 900 грн.( 1083,0 * 30%). (Відповідачем були враховані збитки за 2000р. на суму 663,5 тис. грн.).
4) До складу валових витрат включена сума відсотків по векселях на суму 574,3тис. грн., через що донараховано податкові зобов'язання з податку на прибуток на суму 172 300 грн.
З зазначеним вище погодиться не можна з наступних підстав:
1. В акті перевірки (стор. 30) зазначено, що ВАТ «Завод Південгідромаш» безпідставно зменшило валовий доход у 2000 році на суму 2 353 800 грн., у зв'язку з чим донараховано:
- податок на прибуток в сумі –706 140 грн.
- податок на додану вартість в сумі - 470 760 грн.
Висновок про неправомірність зменшення позивачем суми валового доходу в акті перевірки не обґрунтований. Доводи відповідача про відсутність документального підтвердження проведеної операції не відповідають дійсності і підтверджують той факт, що питання визначення суми валового доходу в ході перевірки розглядалось поверхово.
Позивач мав усі законні підстави для зменшення суми валового доходу в 2000 р. на суму 2 353,8 тис. грн.
Сума доходу, що була виключена з валових доходів, розрахована бухгалтером виходячи з даних бухгалтерського обліку реалізації продукції, відвантаження якої проводилася за період 1997-1999р.р. (облік цих операцій був відображений у відомостях відвантаження продукції, що складалися на підставі первинних документів - накладних). На підприємстві у 2000р. було встановлено зайве нарахування податкових зобов'язань за період 1997-1999р.р. у зв'язку з тим, що протягом цих звітних періодів до складу валового доходу і податкових зобов'язань з податку на додану вартість була включена сума передачі готової продукції внутрішнім структурним підрозділам ВАТ «Завод Південгідромаш» з метою подальшого продажу покупцям. Відображення реалізації на рахунках бухгалтерського обліку (по рахунку 46 "Реалізація") проводилося двічі:
перший раз - при передачі продукції своїм структурним підрозділам (що відображалось накладною про видачу продукції зі складу цим підрозділам),
другий раз - при передачі продукції покупцю (відображалось на підставі накладної на реалізацію безпосередньо на покупця).
І ті, і інші накладні були включені у відомість відвантаження продукції, враховані як доходи від реалізації, що в результаті і спричинило завищення валового доходу і податкових зобов'язань, які підприємством розраховувалися виходячи з загального обсягу врахованої реалізації. Оскільки суми повторної реалізації відображались у відомості відвантаження, то саме ці документи є підставою для проведення корегування. Сума передачі продукції внутрішнім підрозділам за даними бухгалтерського обліку склала 3 724 235, 72 грн.
За даними первинних документів загальна сума повторної реалізації склала усього –3 724 235,72 грн., тобто завищена сума валового доходу на 3 103 529,77 грн.
Зменшення суми доходів і податкових зобов'язань було проведено позивачем відповідно до вимог законодавства, а саме: у відповідності з п. 1.31 ст. 1 Закону України «Про оподатковування прибутку підприємств», згідно якого: продаж товарів –це будь-які операції, що здійснюються відповідно до договорів купівлі-продажу, міни, постачання та інших цивільно-правових договорів, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від термінів її надання, а також операції по безоплатному наданню товарів.
Не вважаються продажем операції з надання товарів у межах договорів комісії, зберігання, доручення інших цивільно-правових договорів, що не передбачають передачу прав власності на такі товари.
Виходячи з цього, передача продукції внутрішнім службам одного підприємства не може бути продажем, тому що не тягне за собою передачу права власності на цю продукцію. Внутрішні служби підприємства не є окремими відособленими платниками податків і в угодах з іншими покупцями не виступали як продавець товарів, а тільки сприяли укладанню угод. Фактичне відвантаження оформлялося безпосередньо від позивача на адресу покупців.
Переміщення товару між покупцями та позивачем оформлювалося накладними на відпуск готової продукції. Документом, що підтверджує переміщення товару всередині заводу, можуть бути або вимоги, або накладні на внутрішнє переміщення. Однак фактично в обліку позивача для цілей внутрішнього переміщення були використані накладні на відпуск готової продукції на сторону з відповідною реєстрацією документа в тій же формі, що і при розрахунках безпосередньо з покупцями. А саме, накладна на передачу товару внутрішньому підрозділу реєструвалася в відомостях відвантаження, тим самим включаючись в обсяг відвантаженого товару (рахунок бухгалтерського обліку 46 „Реалізація"). Саме дані по обліку рахунку 46 і були підставою для визначення суми валового доходу.
З огляду на ці факти вартість переданої продукції внутрішнім підрозділам позивача була зайво включена до обсягу реалізації і, як результат, не повинна була включатися до складу валового доходу за вимогами п. п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств" .
Після виявлення помилки, бухгалтером було проведене корегування суми валового доходу і податкових зобов'язань у податкових деклараціях відповідно до законодавства, що діє в звітному періоді, в якому проводилося зазначене корегування. В даному випадку зі сторони позивача були виконані вимоги законодавства, що регламентують право платника податків самостійно виправляти помилки. Зокрема, позивачем були зроблені виправлення в деклараціях з податку на прибуток поточного звітного періоду.
Прослідити подвійний облік однієї операції можна на такому прикладі:
08 жовтня 1997 року на підставі платіжної вимоги-доручення № 0003769 на торговий відділ ВП Південгідромаш було передано насоси „Азовець-12м" (додаток № 1 до пояснень позивача від 13.06.2006р.). Передачу позивачем саме на торговий відділ зазначеної продукції відображено у відомості відвантаження готової продукції за 08.10.1997р. (додаток № 2 до пояснень позивача від 13.06.2006р.). Вартість переданих на торговий відділ насосів позивач врахував у вартість відвантаженого товару (розділи „відвантажено" та „пред'явлено по рахунку" додатку № 2 до пояснень позивача від 13.06.2006р.).
В той же час самим ОП ПГМ (позивачем) на підставі рахунку 10534 та накладної 6912 13 жовтня 1997 року на користь ТОВ „Форель" передано насоси „Азовець -12м" (додаток №3 до пояснень позивача від 13.06.2006р.). Підтвердженням проведення операції з продажу насосів „Азовець-12" від позивача на користь ТОВ „Форель" підтверджується платіжною вимогою-дорученням №00010534 (додаток №4 до пояснень позивача від 13.06.2006р.). Відвантаження зазначених насосів ТОВ „Форель" відображено позивачем у відомості відвантаження готової продукції за 13.10.1997р. і знову ж таки враховано у вартості відвантаженого товару (додаток № 5 до пояснень позивача від 13.06.2006р.).
Таким чином, з наведеного видно, що ВАТ „Завод Південгідромаш" двічі обліковувало у власний доход операцію з продажу насосів „Азовець-12м": перший раз - при безоплатній передачі на свій торговий відділ, а другий раз - при передачі права власності на товар в момент відчуження іншим особам - покупцям.
До 01.04.2001 року діяли норми Інструкції про порядок застосування і стягнення фінансових санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України № 28 від 20.04.1995 року, пунктом 8 якої передбачено, що не застосовуються фінансові санкції у випадках, коли підприємство до початку перевірки органом державної податкової служби, самостійно виявило порушення в нарахуванні податку і письмово сповістило про це органу державної податкової служби (т. т. врахувало суми недовнесених (зайво внесених) податків, інших обов'язкових платежів у поданих до органа державної податкової служби податкових деклараціях, розрахунках за наступні звітні періоди) і здійснило відповідні розрахунки з бюджетом і державним цільовим фондом (подало до установ банку платіжне доручення на сплату належної суми податку, іншого обов'язкового платежу). Ніяких інших письмових повідомлень або виправлень, крім обліку зайво нарахованих сум у наступних деклараціях діючим у той час законодавством не передбачалося. Порядок надання змінених (уточнених) декларацій був відсутній.
Таким чином, у період з 2000 року по 01.04.2001р. позивач у повному обсязі виконав вимоги діючого на той момент законодавства про оподатковування і мав усі підстави для зменшення валового доходу .
Крім того, висновком № 220 Регіонального судово - експертного бюро м. Запорожжя, зробленим у справі № 5/99 за позовом ВАТ «Завод Південгідромаш»до Бердянської МДПІ Запорізькій області про визнання недійсними податкових повідомлень –рішень від 05.02.2003 року № 0000522630/1-644/10/26-20 і № 0002502332/1-642/10/23-1, якими позивачу донараховані податкові зобов'язання з ПДВ, встановлено, що заниження валового доходу позивача за 2000 рік на суму 2 353,8 тис. грн. (порушення п. п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 3акона Україна «Про оподатковування прибули підприємств») не підтверджується документально.
Податкова інспекція ні в акті перевірки не встановила, ні в судовому засіданні не довела інше.
На підставі викладеного, податковими повідомленнями - рішеннями № № 0000512630/1-643/10/26-20, 0002492332/1-641/10/23-1 від 05.02.2003р. незаконно донарахована позивачу наступна сума: податок на прибуток в сумі 706 140 грн.
2. В абзаці 1 пункту 7.13 акту перевірки вказано, що позивач безпідставно включив до складу валових витрат вартість ремонту основних засобів на суму 34,2 тис. грн. Даний висновок відповідача став підставою для донарахування податковими повідомленнями – рішеннями від 05.02.2003р. № № 0000512630/1-643/10/26-20 та 0002492332/1-641/10/23-1 податку на прибуток в сумі 10 260 грн.
З вищевказаними висновками відповідача погодиться не можна на підставі наступного:
Позивач здійснював роботи з ремонту основних засобів. Роботи здійснювалися частково підрядним способом, а частково - господарським. Основні поняття й умови здійснення робіт, пов'язаних з будівництвом і ремонтом, затверджені Держбудом України, у нормативних документах якого містяться визначення і відмінні риси ремонтних робіт, а також форми первинного обліку, що повинні застосовуватися при здійсненні будівельно -ремонтних робіт.
У випадку здійснення капітальних робіт (реконструкції, модернізації) підрядним способом ремонтні роботи виконуються при наявності договору підряду і спеціалізованих форм первинного обліку (зокрема, акта виконаних робіт).
При виконанні господарським способом робіт з поточного ремонту, що не вимагають розробки креслень, можливе визначення вартості ремонту на підставі дефектних актів і кошторисів витрат на ремонт.
Таким чином, для визначення переліку необхідних документів і порядку оформлення робіт необхідно визначити: хто буде виступати замовником при проведенні будівельних робіт і яким способом (господарським чи підрядним) будуть проводитися роботи. Замовник за договором підряду при закінченні робіт повинний одержати від будівельної організації (або сам скласти - при виконанні роботи господарським способом) довідку про вартість виконаних робіт за формою № КБ -3 або акт прийому-передачі виконаних робіт з наданням копій документів. Витрати, що здійснювались у зв'язку з ремонтом основних засобів господарським способом, оформляються відповідними первинними документами аналогічними обліку операцій з відпуску (передачі) матеріальних цінностей у виробництво (вимоги, акти списання), відомостями нарахування заробітної плати.
Необхідність проведення ремонтних робіт на підприємстві позивача встановлюється начальниками цехів, які потребують проведення ремонту. Характер ремонтних робіт на підставі розпорядження начальника відповідного цеху фіксується в журналі обліку ремонтів, який веде відповідний спеціаліст бухгалтерії заводу. Необхідні види робіт обліковуються першою цифрою „03". Далі відповідно йде код ремонту: 1 - поточний ремонт, 2 - капітальний ремонт. Такий розподіл робіт проведений відповідно до вимог п. 8.7 ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" для подальшого бухгалтерського обліку чи то на витрати, чи то на збільшення вартості поліпшеного об'єкту. Останньою цифрою кодування ремонтної роботи є номер цеху, який безпосередньо ці роботи здійснює: 130 —електроцех, 101 - транспортний цех і таке інше.
Працівник, який виконує роботи, всі матеріальні цінності, які необхідні для виконання ремонту, отримує на підставі вимоги, яка оформлюється бухгалтерією та іншими відповідними особами. Вимога містить в собі посилання на номер замовлення, найменування матеріальних цінностей, їх кількість, вартість та інше (додаток 1 до пояснень позивача від 13.06.2006р.). Наприкінці місяця бухгалтерією заводу складається оборотна відомість за місяць (додаток 2 до пояснень позивача від 13.06.2006р.), а також робиться бухгалтерський запис витрат матеріалів по рахунках (додаток 3 до пояснень позивача від 13.06.2006р).
Таким чином, всі витрати ВАТ „Завод Південгідромаш" на проведення ремонтних робіт власними силами підтверджується первинними бухгалтерськими документами, які відповідно до Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є основою фінансової, податкової, статистичної та інших видів звітності. За таких обставин витрати на проведення ремонтних робіт правомірно віднесено до складу валових витрат позивача.
Підпункт 8.7.1 статті 8 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств" містить умову, при наявності якої платники податків мають право протягом звітного року віднести до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, у сумі, що не перевищує п'яти відсотків сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. Позивач не перевищив суму обмеження і вартість фактичних витрат може бути віднесена до складу валових витрат.
У позивача крім актів виконаних робіт, якими оформлялися послуги від сторонніх організацій, є в наявності документи первинного обліку, на підставі яких проводилося списання матеріальних цінностей з метою їхнього використання для ремонтних робіт, проведених господарським способом - вимоги на відпуску матеріальних цінностей у виробництво, наряди на виконання робіт. Зазначені суми відображені в картках обліку витрат на виробництво (по замовленням на ремонтні роботи). Фахівцями податкової інспекції враховані тільки акти виконаних робіт і не прийняті до уваги інші первинні документи. Тому, ВАТ «Завод Південгідромаш»правомірно включені витрати на здійснення ремонтних робіт до складу валових витрат на суму 34,2 тис. грн., тому що ця сума підтверджена первинними документами щодо списання матеріалів і нарахування заробітної плати відповідних працівників.
Згідно з ч. 2 підпункту 5.3.9 статті 5 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств" не підлягають віднесенню до складу валових витрат будь –яки витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Позивач підтвердив свої витрати документами, вказаними в ч. 2 підпункту 5.3.9 статті 5 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств" .
Посилання відповідача на невідповідність первинних бухгалтерський документів позивача наказу Міністерства фінансів України від 27.12.2001р. № 604 є помилковим, оскільки:
1) зазначений наказ не зареєстрований в Міністерстві юстиції України і відповідно не обов'язковий для застосування суб'єктами підприємницької діяльності;
2) згідно ст. 8 Бюджетного кодексу України, на виконання якого, власне, і виданий наказ, бюджетна класифікація України застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників. Тобто наказ стосується бюджетних установ.
Наказ Міністерства статистики України та Державного комітету України у справах містобудування і архітектури № 26/5 від 27.01.1997р., на який посилається відповідач, називається “Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку капітального будівництва. В акті перевірки (стор. 36,п. 7.13) не встановлено проведення позивачем капітального будівництва своїх основних фондів.
Посилання відповідача на Лист Державного комітету статистики України та Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України також не може бути прийнято судом, оскільки лист не має юридичної сили.
З огляду на викладене, податковими повідомленнями - рішеннями від 05.02.2003р. № 0000512630/1-643/10/26-20 та № 0002492332/1-641/10/23-1 незаконно донараховані позивачу податкові зобов'язання по податку з прибутку в сумі 10 260 грн.
3. В акті перевірки (стор.33) зазначено порушення позивачем ведення обліку приросту (збитків) товарно - матеріальних цінностей у зв'язку з тим, що суми залишків, заявлені підприємством у відомості розрахунку приросту (збитків) балансової вартості матеріальних цінностей, не підтверджені даними податкового обліку.
Висновки відповідача, по даному питанню теж є безпідставними з наступних підстав:
Господарським судом Запорізької області були розглянуті:
- справа № 5/71/03 за позовом Бердянської МДПІ Запорізької області до ВАТ «Завод Південгідромаш»м. Бердянська про визнання суми податкових зобов'язань, донарахованих у ході даної перевірки за допомогою непрямих методів.
- справа № 5/103 за позовом ВАТ «Завод Південгідромаш»про визнання недійсним рішення Бердянської МДПІ Запорізької області № 3564 від 23.10.2003р. про застосування непрямих методів.
16.04.2003 року господарським судом Запорізької області винесене рішення у справі № 5/71/03 про відмову в позові Бердянської МДПІ Запорізької області. Тобто, суд визнав незаконним донарахування податкових зобов'язань позивачу з податку на прибуток в сумі 324 900 тис. грн., що зроблене Бердянською МДПІ Запорізької області з використанням непрямих методів.
Бердянська МДПІ Запорізької області оскаржила рішення господарського суду Запорізької області у справі № 5/71/03 у Вищому господарському суді України. Ухвалою Вищого господарського суду України від 15 жовтня 2003 року матеріали касаційної скарги Бердянської МДПІ Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 16.04.2003 року у справі № 5/71/03 повернуті без розгляду.
16.04.2003р. рішенням господарського суду Запорізької області у справі № 5/103 за позовом ВАТ «Завод Південгідромаш»про визнання недійсним рішення Бердянської МДПІ Запорізької області № 3564 від 23.10.2003р. про застосування непрямих методів, позов був задоволений у повному обсязі.
Бердянська МДПІ Запорізької області оскаржила рішення господарського суду Запорізької області в справі № 5/103 у Запорізькому апеляційному господарському суді, Вищому господарському суді і Верховному Суді України. Ухвалою Верховного суду України від 11 грудня 2003р. відповідачу було відмовлено в порушенні касаційного провадження у справі № 5/103. За результатами апеляційного та касаційного оскарження рішення господарського суду Запорізької області від 16.04.2003 року у справі № 5/103 залишено без змін.
Таким чином, вказаними вище рішеннями судів спірні суми не були визнанні сумами податкових зобов’язань, в розумінні п. п. 19.3.6 статті 19 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, а тому донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 324 900 грн. на підставі податкових повідомлень-рішень від 05.02.2003р. № № 0000512630/1-643/10/26-20, 0002492332/1-641/10/23-1 є незаконним, тому що даний факт був визнаний судом.
4. На сторінці 37 акту перевірки (п. 7.17) відповідачем зазначено, що позивач неправомірно включило в 3 - 4 кварталах 2000 року до складу витрат по операціям з борговими зобов'язаннями і валютними цінностями, суми відсотків по виданих векселях відповідно до актів заміни векселів на суму 574 325,49 грн. У зв'язку з цим, відповідач вважає, що позивачем порушені вимоги п. п. 7.6.1 п. 7.6 ст.7 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств".
З даними висновками відповідача погодиться не можна з наступних підстав:
Позивачем були видані власні процентні векселі на забезпечення виконання договірних зобов'язань, що підтверджується документально векселями.
Вексель, що оформляє розрахунки за товари, послуги, має подвійну природу.
З одного боку, вексель є цінним папером згідно ст. З Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" № 1201 від 18.06.1991 р.
З іншого боку, відповідно до Уніфікованого закону про переказні векселі і прості векселі, що діє на території України на підставі Закону України від 06.07.1999р. № 826-XIV "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою введений Уніфікований закон про переказні векселі і прості векселі", вексель виступає борговим зобов'язанням, що містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання або пропозицію сплатити визначену суму.
В Інструкції № 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", затвердженою постановою Правління Національного банку України від 02.09.1996р. №204, у редакції, що діяла на дату здійснення операцій позивачем, вексель відноситься до однієї з форм розрахункових документів, що застосовується у розрахунках між підприємствами, (п. 6 Інструкції №7).
Згідно п. 5 ст. 24 Закону України "Про підприємства в Україні" № 887 від 27.03.1991р. (дійсним в 2000р.), підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит з оплатою покупцями (споживачами) відсотків за користування цим кредитом. Для оформлення таких угод підприємство може застосовувати в господарському обороті векселя.
У даному випадку вексель є документом, що підтверджує боргове зобов'язання позивача перед кредитором, тому що виданий для погашення заборгованості за надані товари (роботи, послуги) і виступає формою розрахунку.
На операції з видачі позивачем власних векселів кредиторам і по нарахуванню відсотків з наступним віднесенням до складу валових витрат не поширюється вимога п.п.7.6.1 п. 7.6 ст.7 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств" тому що:
по-перше, згідно п. 1.6 ст.1 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств" товари - це матеріальні і нематеріальні активи, а також цінні папери і деривативи, що використовуються в будь –яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) і погашенню. Векселя, пред'явлені векселедержателями, були погашені відразу ж після їх одержання.
по-друге, п. п. 7.6.2 п.7.6 ст.7 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств" передбачено, що для осіб, які не мають статусу торговця цінними паперами, торгівлею цінними паперами будуть визнані тільки операції з покупки та продажу цінних паперів. Операції ж позивача з векселями, результат яких відображений в деклараціях, не відносяться до торгівлі цінними паперами, оскільки не є ні покупкою, ні продажем цінних паперів. Векселя в даному випадку видавалися і погашалися як боргове зобов'язання.
по-третє, суми нарахованих відсотків по векселям, які емітовані позивачем, відносилися до складу валових витрат на підставі підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств" як витрати, пов'язані з виплатою або нарахуваннями відсотків по борговим зобов'язанням протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються в зв'язку з веденням господарської діяльності.
Погашення боргових зобов’язань проводилось як господарська операція, а відповідно здійснювалась в зв'язку з веденням господарської діяльності.
Таким чином, позивач не здійснював торгівлю цінними паперами і не має підстав для ведення окремого обліку фінансових операцій по торгівлі цінними паперами, отже факт порушення підприємством підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону України "Про оподатковування прибутку підприємств" відсутній.
Посилання відповідача на Аудиторський звіт по результатам перевірки вексельних операцій ВАТ “Завод Південгідромаш” за перше півріччя 2001р. не може буди прийняте судом до уваги, оскільки в акті перевірки (стор. 37, п. 7.17) порушення встановлені за 3 та 4 квартали 2000г. В Аудиторському звіті досліджувались іншій акт заміни векселів, по іншим векселям та за іншій період.
Слід також зазначити, що в акті перевірки податкова інспекція не вказала номери векселів, які були нею досліджені. В акті перевірки також не вказано, що позивач здійснював торгівлю цінними паперами, та які саме операції з торгівлі цінними паперами здійснював позивач, та з яким підприємством (установою).
Виходячи з цього, податковими повідомленнями - рішеннями від 05.02.2003р. № 0000512630/1-643/10/26-20 та № 0002492332/1-641/10/23-1 неправомірно донараховані податкові зобов'язання з податку на прибуток в сумі 172 300 грн.
Крім цього, слід вказати, що в податковому повідомленні - рішенні від 05.02.2003р. № 0000512630/1-643/10/26-20 вказано, що воно прийнято на підставі акту документальної перевірки № 42+262 від 07.11.2002р. Вказаного акту не існує взагалі. Таким чином, податкова інспекція прийняла податкове повідомлення –рішення на підстави не існуючого акту перевірки.
Приймаючи до уваги вищевикладене, податкові повідомлення - рішення від 05.02.2003р. № 0000512630/1-643/10/26-20, № 0002492332/1-641/10/23-1 про донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 1 213 600 грн. підлягають визнанню нечинними та скасуванню.
Відповідач не довів суду правомірність нарахування позивачу податку на прибуток в сумі 1 213 600 грн.
Заперечення відповідача не приймаються судом до уваги з вказаних вище підстав.
Судові витрати в сумі 85 грн. підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 89, 94, 95, 158 –163 КАС України, суддя
П О С Т А Н О В И В:
Позов задовольнити. Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення –рішення Бердянської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області м. Бердянська від 05.02.2003р. № 0000512630/1-643/10/26-20 та № 0002492332/1-641/10/23-1.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства “Завод Південгідромаш” м. Бердянськ Запорізької області , вул. Мелітопольське шосе, 77 судові витрати по сплаті держмита у сумі 85 грн.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених КАС України, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя Місюра Л.С.
Постанова підписана : 16.06.2006р.