Справа №22ц-329/2009р. Головуючий в 1 інстанції Чернеткова Л.А.
Категорія-52 Доповідач Козлов С.П.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2009 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: головуючого: Болтунової Л.М., суддів: Козлова С.П., Максюта Ж.І., при секретарі: Білоус A.M., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2008 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №34 м. Дніпропетровська про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
Позивачка звернулася до суду з таким позовом посилаючись на те, що з 16.12.2002 р. вона працювала на посаді майстра технічної дільниці у відповідача і не мала жодних прирікань до виконуваної роботи, а наказом №18 від 28.01.2008 р. звільнена з роботи по п.3 СТ.40 КЗпП України, але таке звільнення вважає незаконним, оскільки свої трудові зобов'язання виконувала належним чином, ніяких порушень з її сторони не було і як одинока матір дитини віком до чотирнадцяти років не могла бути звільнена з ініціативи відповідача з зазначених підстав. Тому позивачка просила суд визнати її звільнення незаконним, скасувати вказаний наказ про її звільнення, поновити її на попередній посаді, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та 10000 грн. моральної шкоди.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність та безпідставність встановлених судом обставин справи ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення про задоволення її позовних вимог.
Розглянувши справу в межах доводів скарги колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з постановлениям нового рішення по справі з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_1 суд виходив з того, що вона була відповідачем звільнена законно.
З таким висновком суду погодитися не можна.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка наказом №02-к від 01.08.2003р. була прийнята по переводу на посаду майстра технічної дільниці до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №34 м. Дніпропетровська, а наказом №18 28.01.2008 р. звільнена з цієї посади по п.3 ст.40 КЗпП України у зв'язку з систематичним невиконанням своїх посадових обов'язків (а.с.42, 53).
Згідно з довідкою Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної ради у м. Дніпропетровську від 09.10.08 р. ОСОБА_1 отримує соціальну допомогу як одинока мати на доньку Поліну, 2001 р. народження, з 01.01.2001 р. (а.с.34).
Відповідно до ч.3 ст.184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.
Між тим, суд при вирішенні цього спору вказані обставини та норми закону залишив без уваги та належної правової оцінки.
Тому рішення суду як постановлене з порушенням норм матеріального права підлягає скасуванню з постановлениям нового рішення по справі про поновлення позивачки на попередній роботі, стягнення на її користь з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та моральної шкоди на підставі ст.ст.235, 237-1 КЗпП України.
Згідно з довідки №30 від 17.02.2009 р. заробітна платня позивачки за два повні попередні перед її звільненням з роботи місяці у листопаді-грудні 2007 року складала 1962, 69 грн, тобто її середньоденний заробіток складав 45, 64 грн., і таким чином середній заробіток за весь час вимушеного прогулу позивача з часу його звільнення по день постановления судом рішення за 274 робочих днів буде складати 12505, 36 грн..( 45, 64 х 274), який слід стягнути на її користь з відповідача.
Незаконне звільнення з роботи призвело до моральних страждань позивачки, втрати її нормальних життєвих зв'язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, чим їй було спричинено моральну шкоду, яку з урахуванням ступеня та характеру цих страждань, конкретних обставин справи, колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивачки в розмірі 500 грн., частково задовольнивши її позовні вимоги у цій частині.
З відповідача також слід стягнути на користь держави судовий збір в розмірі 142, 05 грн. (8, 50+8, 50+125, 05) відповідно до вимог ст.88 ЦПК України.
Керуючись ст.ст.307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 листопада 2008 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №34 м. Дніпропетровська про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.
ОСОБА_1 поновити на посаді майстра технічної дільниці Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №34 м. Дніпропетровська.
Стягнути з Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №34 м. Дніпропетровська на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 12505, 36 грн., моральну шкоду в сумі 500 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 7, 50 грн..
Стягнути з Комунального житлово-експлуатаційного підприємства №34 м. Дніпропетровська на користь держави судовий збір в розмірі 142, 05 грн..
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.