ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

18 березня 2009 р.

№ 19/202

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого

Губенко Н.М.

суддів :

Барицької Т.Л., Подоляк О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Орендного підприємства санаторій "Червона калина"

на  постанову

від 18.12.2008 р. Львівського   апеляційного господарського суду

у справі

№ 19/202

за позовом

ПП "РКС" (надалі –Підприємство)

до	Орендного підприємства санаторій "Червона калина" (надалі –Санаторій)

про	стягнення 749881,06 грн.

за участю представників:

від позивача

-  Губар В.Є.

від відповідача

-  Сергійчук Н.А.; Базака С.Г.

В С Т А Н О В И В:

В травні 2005 р. Підприємство звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Санаторію, в якому, за наслідком уточнення позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України, просило стягнути з відповідача за договором № 06 на виконання ремонтно-будівельних робіт від 25.05.2006 р. –269603,78 грн. боргу, 92520 грн. пені, 19212,68 процентів річних, 131978,75 грн. інфляційних нарахувань та за договором № 08 на виконання ремонтно-будівельних робіт від 06.05.2005 р. –39936,56 грн. пені, 8824,83 грн. процентів річних, 25904,93 інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасною оплатою відповідачем ремонтно-будівельних робіт, виконаних позивачем за вказаними договорами.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 14.08.2007 р. дану справу об'єднано з справою господарського суду Рівненської області № 15/67 за позовом Санаторію до Підприємства про стягнення 104653,33 грн. в одну справу під № 19/202.

В процесі розгляду справи Санаторій збільшив позовні вимоги та просив суд стягнути з Підприємства 104659,13 грн.

Позов Санаторію обґрунтований тим, що Підприємство не сплатило Санаторію орендну плату по договору оренди транспортного засобу від 04.04.2006 р. та договору суборенди від 07.04.2006 р., укладених між Санаторієм та Підприємством.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 05.09.2008 р. (суддя Тимошенко О.М.) позов Підприємства задоволено частково: стягнуто з Санаторію на користь Підприємства 80160 грн. боргу, 1244 грн. витрат по сплаті державного мита та 16,08 витрат по сплаті інформаційно-технічних послуг по забезпеченню судового процесу, в іншій частині в позові відмовлено; позов Санаторію задоволено: стягнуто з Підприємства на користь Санаторію 104659,13 грн. боргу, 104,59 витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат по сплаті інформаційно-технічних послуг по забезпеченню судового процесу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2008 р. (судді: Кордюк Г.Т., Давид Л.Л., Мурська Х.В.) рішення в частині  відмови в задоволені позовних вимог Підприємства про стягнення з Санаторію 132456,56 грн. пені, 28037,51 процентів річних, 157883,68 грн. інфляційних нарахувань та 3183,77 грн. державного мита скасовано, в цій частині позов задоволено, в іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою, Санаторій звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 22.04.2005 р. між Санаторієм (продавець) та Підприємством (покупець) укладено договір купівлі-продажу 94,3% частки (30 квартир) об'єкта незавершеного будівництвом 32-х квартирного житлового будинку, загальною площею 2560 кв.м. Ціна договору  –720000 грн. Відповідно до п.п. 2.2, 2.3 Даного договору покупець зобов'язувався оплати грошовими коштами 50% ціни договору на протязі 5 банківських днів з часу нотаріального посвідчення договору та виконати ремонтно-будівельні роботи на суму 50% ціни об'єкту договору.

Судами встановлено, що 06.05.2005 р. між Санаторієм (замовник) та Підприємством (підрядник) укладено договір № 08 на виконання ремонтно-будівельних робіт (надалі –договір № 08), згідно якого підрядник зобов'язався виконати ремонтно-будівельні роботи в приміщеннях та будовах замовника, а замовник прийняти їх в оплату відповідно до договору купівлі-продажу незавершеного будівництва від 22.04.2005 р. Пунктом 1.2 договору № 08 передбачено, що у разі перевищення суми виконаних робіт від суми вказаної в договорі купівлі-продажу незавершеного будівництва від 22.04.2005 р. замовник оплачує їх на умовах вказаних в п. 4.2 договору. Відповідно до п. 4.2 договору № 08 оплата по договору відповідно до п. 1.2 даного договору здійснюється після завершення певного етапу ремонтно-будівельних робіт на основі акту виконаних робіт на протязі 5 банківських днів грошовими коштами або матеріальними активами за згодою сторін.

Як встановлено судами, Підприємство виконало ремонтно-будівельні роботи згідно договору № 08 на загальну суму 615925,62 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання виконаних підрядних робіт за період з травня 2005 року по лютий 2006 року.

При проведенні розрахунків за даним договором сторонами враховано борг Підприємства перед Санаторієм, а саме: за договором купівлі-продажу від 22.04.2005 р., за договором № 10 купівлі-продажу транспортного засобу від 23.05.2005 р., за договором № 15 купівлі-продажу транспортного засобу від 24.06.2005 р., за договором № 18 купівлі-продажу транспортного засобу від 24.06.2005 р. Залишок боргу Санаторію перед Підприємством по договору № 08 складав 206305,62 грн.

Судами встановлено, що 25.05.2006 р. між Санаторієм (замовник) та Підприємством (підрядник) укладено договір № 06 на виконання ремонтно-будівельних робіт (надалі –договір № 06). Відповідно до п. 4.1 договору №06 оплата робіт здійснюється після завершення певного етапу ремонтно-будівельних робіт на основі акту виконаних робіт на протязі 5 банківських днів грошовими коштами або матеріальними активами за згодою сторін.

Згідно даного договору підрядник виконав для замовника ремонтно-будівельні роботи на загальну суму 388438,20 грн., що підтверджується підписаними між сторонами актами приймання виконаних робіт за період з травня 2006 року по вересень 2006 року.

Судами встановлено, що загальна заборгованість Санаторію перед Підприємством за договорами № 06 та № 08 складала 594743,82 грн.

Враховуючи існування між сторонами тривалих господарських відносин, 01.02.2007 р. між Підприємством та Санаторієм проведено звірку взаємних розрахунків. Визначено загальну заборгованість Санаторію перед Підприємством в сумі 1449230,27 грн. та в свою чергу Підприємства перед Санаторієм в сумі 1026933,23 грн. Відповідно до складеного акту, сальдо на користь Підприємства було встановлено в розмірі 422297,04 грн.

Листом від 21.02.2007 р. № 23 Підприємство звернулось до Санаторію з пропозицією щодо припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. До даного листа Підприємством додано акт звірки взаєморозрахунків та договір про припинення зобов'язань.

Згідно даного договору зобов'язання припиняються шляхом зарахування однорідних зустрічних вимог на суму 1026933,23 грн.

Твердження Підприємства про те, що припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог не відбулося, оскільки ним не було отримано від відповідача підписаного екземпляру договору про припинення зобов'язань від 01.02.2007 р. правомірно спростовано судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Заява щодо зарахування зустрічних однорідних вимог вчинена позивачем. Діюче законодавство не ставить здійснення зарахування зустрічних вимог за заявою однієї сторони  в залежність від позитивної відповіді іншої сторони (отримання згоди на заявлену пропозицію). Тобто відсутність відповіді іншої сторони може розцінюватися як згода на проведення зарахування зустрічних однорідних вимог.

Судами встановлено, що після проведення зарахування зустрічних однорідних вимог Санаторій здійснив перерахування коштів на рахунок Підприємства в сумі 80000 грн. В процесі розгляду справи відповідачем перераховано на рахунок позивача 262137,04 грн. згідно платіжного доручення № 692 від 04.07.2007 р. Після здійсненого зарахування заборгованість Санаторію перед Підприємством на момент винесення рішення судом першої інстанції становила 80160,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, за договором оренди транспортного засобу від 04.04.2006 р. та за договором суборенди екскаватора від 07.04.2006 р. борг підприємства перед Санаторієм склав 104659,13 грн.

Тобто, на час прийняття рішення позивач перед відповідачем мав борг у більшому розмірі.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми  (неустойка,  штраф, пеня),  яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 3  ст. 551 ЦК України розмір  неустойки  може  бути  зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків,  та за  наявності  інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно ч. 3 ст. 219 ГК України якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

Взявши до уваги, що на час прийняття рішення позивач перед відповідачем мав борг в більшому розмірі ніж відповідач перед позивачем за договорами підряду, врахувавши приписи ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість, а також врахувавши положення ч. 3 ст. 219 ГК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для зменшення розміру відповідальності відповідача перед позивачем за несвоєчасне виконання зобов'язання за договорами  № 06 та № 08.

Крім того, судами встановлено, що до переліку зустрічних однорідних вимог, відображених в акті взаємозвірки розрахунків, включені суми виконаних робіт за договорами № 08 та № 06, проте, сторонами при здійсненні зарахування зустрічних вимог, не визначено і не конкретизовано по яких зобов'язаннях борг погашено, а по яких існує залишок (кінцеве сальдо).

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Підприємства щодо стягнення з Санаторію пені, процентів річних та інфляційних нарахувань місцевий господарський суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки сторонами при здійсненні зарахування зустрічних однорідних вимог не визначено і не конкретизовано по яких зобов'язаннях існує залишок боргу, то визначити момент порушення зобов'язання за договорами № 06 та № 08 не можливо, а також підставно вказав, що позивачем не доведено відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України, що в суму боргу 422297,04 грн. (яка залишилась після зарахування зустрічних однорідних вимог) включаються зобов'язання за спірнами договорами підряду.

Задовольняючи позовні вимоги Підприємства в частині  стягнення з Санаторію 132456,56 грн. пені, 28037,51 процентів річних, 157883,68 грн. інфляційних нарахувань суд апеляційної інстанції не врахував, що вони нараховані на грошові зобов'язання, які припиненні шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Також, задовольнивши дані позовні вимоги апеляційний суд не взяв до уваги, що сума нарахованої пені, процентів річних та інфляційних нарахувань вдвічі перевищує суму заборгованості відповідача та не дав належної правової оцінки існуванню боргу позивача перед відповідачем  у більшому розмірі між у відповідача перед позивачем.

В порушення ст. ст. 43, 99, 101, 104, 105 ГПК України, доводи апеляційного господарського суду, за якими він не погодився з висновками суду першої інстанції, є необґрунтованими. Скасовуючи рішення, апеляційний господарський суд висновків місцевого господарського суду належним чином не спростував та дійшов власних висновків, які суперечать обставинам справи та вимогам законодавства. Здійснена апеляційним господарським судом неналежна юридична оцінка обставин справи призвела до неналежного з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін та неправильного застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини. Як наслідок, постанова апеляційного господарського суду не відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. № 11.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд першої інстанції в порядку ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушив і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду –залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Орендного підприємства санаторій "Червона калина" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.12.2008 р. у справі № 19/202 скасувати.

Рішення господарського суду Рівненської області від 05.09.2008 р. у даній справі залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                      Н. Губенко

С у д д і                                                                                           Т. Барицька

                                                                                                        О. Подоляк