ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" червня 2015 р. м. Київ К/9991/80254/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Донця О.Є.,

суддів: Мороза В.Ф.,

Сороки М.О.,

при секретарі Кальненко О.І.,

за участю представників Державної фінансової інспекції у Вінницькій області - Басенка В.А. та Кучабської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної фінансової інспекції у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25.09.2012 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.11.2012 року у справі за позовом Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування окремих положень вимог,

в с т а н о в и л а:

У липні 2012 року Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування окремих положень вимог, у якому просив визнати протиправними та скасувати пункти 2, 3, 5, 6, 7 вимоги від 24.05.2012 року № 02-08-20-14/4024.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.09.2012 року позовні вимоги Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону було задоволено частково. Визнано неправомірною та скасовано вимогу Державної фінансової інспекції у Вінницькій області від 24.05.2012 року № 02-08-20-14/4024, зазначену в пункті 5: відобразити в бухгалтерському обліку кредиторську заборгованість та забезпечити виплату грошової компенсації військовослужбовцям за недоотримане під час проходження служби речове майно в загальній сумі 110969,39 грн. Визнати неправомірною та скасувати вимогу Державної фінансової інспекції у Вінницькій області від 24.05.2012 року № 02-08-20-14/4024, зазначену в пункті 7: забезпечити зменшення у поточному році бюджетних асигнувань по загальному фонду кошторису по КЕКВ 1111 «Заробітна плата» та 1120 «Нарахування на заробітну плату» на загальну суму 1336574,94 грн., в іншому випадку поновити видатки загального фонду за рахунок коштів спеціального фонду на суму 1336574,94 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.11.2012 року апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону було задоволено. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25.09.2012 року скасовано в частині відмови у задоволенні адміністративного позову та ухвалено в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону в цій частині задоволено. Визнано неправомірними та скасовано вимоги Державної фінансової інспекції у Вінницькій області, зазначені в пунктах 2, 3, 6 вимоги від 24.05.2012 року № 02-08-20-14/4024. В іншій частині постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25.09.2012 року залишено без змін.

У задоволенні апеляційної скарги Державної фінансової інспекції у Вінницькій області відмовлено повністю.

У касаційній скарзі Державна фінансова інспекція у Вінницькій області, не погоджуючись з даними рішеннями, посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить змінити постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25.09.2012 року в частині визнання неправомірними пунктів 5, 7, вимоги від 24.05.2012 року № 02-08-20-14/4024, та скасувати постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.11.2012 року.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною фінансовою інспекцією у Вінницькій області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону за період з 01.05.2010 року по 01.02.2012 року. За результатами ревізії складено акт ревізії від 24.04.2012 року № 07-08/9. На підставі акту ревізії від 24.04.2012 року № 07-08/9 начальнику Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону Державною фінансовою інспекцією у Вінницькій області пред'явлена вимога від 24.05.2012 року № 02-08-20-14/4024 про усунення виявлених порушень.

Військово-медичний клінічний центр Центрального регіону, не погоджуючись з окремими пунктами вимоги, зокрема,

- пункт 2: стягнути 19876,51 грн. зайво виплачених коштів з винних осіб з подальшим їх зарахуванням до Державного бюджету на реєстраційний рахунок № 31119090700002 (код доходів 21080500); в іншому випадку відшкодувати порушення у порядку та розмірі встановленому статтями 130, 133, 136 Кодексу законів про працю України; провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум внесків до державних цільових фондів та врахувати зайво сплачені кошти в сумі 7215,17 грн. в рахунок майбутніх платежів;

- пункт 3: стягнути 7897,29 грн. зайво виплачених коштів з винних осіб з подальшим їх зарахуванням до Державного бюджету на реєстраційний рахунок № 31119090700002 (код доходів 21080500); в іншому випадку відшкодувати порушення у порядку та розмірі встановленому статтями 130, 133, 136 Кодексу законів про працю України; провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо сум внесків до державних цільових фондів та врахувати зайво сплачені кошти в сумі 2583,91 грн. в рахунок майбутніх платежів;

- пункт 5: відобразити в бухгалтерському обліку кредиторську заборгованість та забезпечити виплату грошової компенсації військовослужбовцям за недоотримане речове майно в загальній сумі 110969,39 грн.;

- пункт 6: забезпечити повернення інвентарного майна, яке видається лише у тимчасове користування (експлуатацію) на суму 5443,00 грн.; відобразити в бухгалтерському обліку кредиторську заборгованість за недоотримане під час проходження служби речове майно на вищевказану суму;

- пункт 7: забезпечити зменшення у поточному році бюджетних асигнувань по загальному фонду кошторису по КЕКВ 1111 «Заробітна плата» та 1120 «Нарахування на заробітну плату» на загальну суму 1336574,94 грн., в іншому випадку поновити видатки загального фонду за рахунок коштів спеціального фонду на суму 1336574,94 грн., звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати дані вимоги неправомірними та скасувати їх.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», чинного на час виникнення спірних правовідносин, головними завданнями органу державного фінансового контролю є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Відповідно до пункту 7 статті 10 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», органу державного фінансового контролю надається право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Пунктом 46 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою

інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 року № 550 визначено, що, якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Отже, відповідачу надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, у цій частині є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

При цьому в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Виходячи з наведеного, у органу державного фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Отже, такі збитки не можуть бути примусово стягнуті з підконтрольної установи шляхом вимоги, вони відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю і правильність їх обчислення, як і наявність підстав для відшкодування, перевіряє суд, який розглядає відповідний позов, а не позов підконтрольної установи про визнання протиправною вимоги про відшкодування збитків, яка не породжує безпосередньо права чи обов'язки для цієї установи, оскільки обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

Даний висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 21.04.20154 року у справі № 21-69а15, який згідно зі статтею 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно із вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Із наведених положень вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення судів попередніх інстанцій не відповідають названим вимогам процесуального закону, а отже підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки, аналізуючи правове обґрунтування спірних вимог на предмет їх відповідності тим чи іншим нормативно-правовим актам, суди попередніх інстанцій не визначили, які саме з цих вимог породжують безпосередньо права чи обов'язки для позивача. Суди не встановили, чи дійсно всіма оскаржуваними вимогами відповідача порушені певні права позивача, що потребує судового захисту та надає позивачеві право на звернення із даним позовом до адміністративного суду.

Відповідно до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає вимогам щодо законності та обґрунтованості і таке неправильне вирішення справи не може бути усунено судом касаційної інстанції, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду слід врахувати вищенаведене та прийняти обґрунтоване та законне рішення за результатами повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції у Вінницькій області - задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 25.09.2012 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.11.2012 року - скасувати.

Справу за позовом Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування окремих положень вимог - направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому статтями 235 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: О.Є. Донець

В.Ф. Мороз

М.О. Сорока