Справа №  2-183/09 р.

                                                                 РІШЕННЯ

                                                        ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

04 березня 2009 року Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

                                   головуючої     судді                     Кардаш О.І.

                                   при секретарі                                Боднар Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Калуші цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1  до ОСОБА_2  про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати час вимушеного прогулу ,

                                                             ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати час вимушеного прогулу посилаючись на те, що працював у відповідача з 1981 року  на різних робітничих посадах. За час роботи на даному підприємстві  він захворів на  хронічний обструктивний бронхіт та з 1999 року  перебуває на третій групі інвалідності. Відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1  року  було видано наказ НОМЕР_1  про звільнення позивача з роботи  в зв»язку з невідповідністю  виконуваній роботі  за станом здоров»я  по п. 2 ст. 40 КЗпП України . На підприємстві не проходило скорочення штатної чисельності працівників , іншої роботи йому не було запропоновано підприємством у відповідності до ст. 170 КЗпП України, при звільненні не видано трудової книжки та не виплачено розрахункових грошей, тому позивач вважає , що відповідачем відносно нього було  грубо порушено  трудове законодавство тому просить поновити його на роботі  з дати звільнення та оплатити час вимушеного прогулу.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.

 Представники відповідача позов не визнали, пояснивши, що звільнення позивача відбулося відповідно  до вимог трудового законодавства, так як його  звільнено відповідно до ч.2 ст. 40 КЗпП України в зв»язку зі станом його здоров»я, оскільки відповідно до довідки медичного закладу його визнано не придатним для роботи за професією слюсаря з ремонту. А оскільки на даний час проводяться скорочення робочих місць на підприємстві, то і не було змоги перевести його на іншу вакантну посаду. Твердження позивача про те, що йому не виплачено розрахункових сум та не видано трудову книжку є безпідставні , так як згідно копії платіжного доручення від ІНФОРМАЦІЯ_2  року йому було виплачено розрахункові кошти і трудову книжку видано ІНФОРМАЦІЯ_3  року, в чому власноручно розписався позивач. А тому вважають, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.  

    Суд, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, вважає, що в  задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

    У відповідності до вимог  ч.1 п.2 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках виявленої невідповідності займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров»я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

    Звільнення з даної підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

    Згідно  ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з вищенаведеної підстави може бути проведено лише за попередньою згодою профспілкової організації, членом якої є працівник.

В судовому засіданні встановлено, що з 1984 року позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посаді слюсаря з ремонту парогазотурбінного обладнання цеху централізованого ремонту, що підтверджено копією трудової книжки (а.с.4-7). Під час проходження періодичного огляду, висновком комісії від ІНФОРМАЦІЯ_4  року (а.с.24) позивача визнано не придатним для роботи за професією слюсаря з ремонту та рекомендовано працювати в нормальних умовах. За погодженням профспілкового комітету ОСОБА_2  відповідно до постанови НОМЕР_2  від ІНФОРМАЦІЯ_3  року (а.с.23),  наказом НОМЕР_3  від ІНФОРМАЦІЯ_3  року позивача звільнено з роботи в  зв»язку з невідповідністю виконуваній роботі за станом здоров»я ( п.2 ст.40 КЗпП України) (а.с.3), так як не було можливості перевести на іншу роботу. Проте, що на момент звільнення позивача з роботи були відсутні вакантні посади з нормальними умовами праці, підтверджено довідкою відповідача від ІНФОРМАЦІЯ_5  року (а.с.26). Наказом № НОМЕР_4  від ІНФОРМАЦІЯ_6  року (а.с.45-46). підтверджується факт численного скорочення вакансій на ОСОБА_2 , що позбавляє можливості перевести ОСОБА_1  на іншу роботу.

Аналізуючи вищенаведене, суд вважає, що в судовому засіданні не встановлено будь-яких порушень трудового законодавства  адміністрацією ОСОБА_2  і звільнення позивача відбулося на законних підставах відповідно до вище зазначених норм закону.

Доводи позивача про те, що йому не видано розрахункових сум та не вчасно видана трудова книжка спростовується  дослідженими в судовому засіданні  копією доручення № 100  від ІНФОРМАЦІЯ_2  року про виплату йому розрахункових коштів та власноручним підписом в Книзі обліку  трудових книжок ОСОБА_2   за № НОМЕР_5  від ІНФОРМАЦІЯ_3  року про отримання на руки трудової книжки позивачем (а.с.27-30 ).

Крім того, в судовому засіданні не встановлено порушень трудових прав позивача, як інваліда 3-ї групи, на що він покликався, відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України».

Так, ст. 17. ч.3  зазначеного закону визначено що відмова в укладенні трудового договору або  в  просуванні  по службі,  звільнення  за  ініціативою  адміністрації,   переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів  інвалідності  не допускається,  за  винятком   випадків,    коли    за    висновком медико-соціальної  експертизи  стан  його  здоров'я    перешкоджає виконанню професійних  обов'язків,  загрожує  здоров'ю  і  безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна  її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

      І в даному випадку адміністрацією ОСОБА_2   правомірно враховано медичний висновок, щодо стану здоров»я позивача, що перешкодило виконанню його професійних обов»язків, в результаті чого ОСОБА_1  було звільнено з роботи.    

    За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачу слід відмовити у позові про поновлення  на роботі та стягнення заробітної плати час вимушеного прогулу.

На підставі наведеного та керуючись ст.40 ч.2 , 43, 233 КЗпП України,  ст.17 ч.3 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», ст.ст. 209, 213-215  ЦПК України, суд,

                                                      ВИРІШИВ :

Відмовити ОСОБА_1   в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Івано-Франківської області через Калуський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

                             СУДДЯ :