Справа №2-28/09

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2009 року Авдіївський міський суд Донецької області в складі головуючого судді Мєлєшак О.В.,

секретаря судового засідання Русецької Г.О.,

з участю позивачки ОСОБА_1., адвоката ОСОБА_2.,

відповідача ОСОБА_3., представника ОСОБА_4.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Авдіївка із застосуванням технічних засобів Оберіг цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки, суд -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася з позовом до відповідача ОСОБА_3. в якому просила стягнути з нього матеріальну шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки у розмірі 4424,71 гривні та 30000 гривень моральної шкоди. Мотивувала вимоги тим, що 22.12.2006 року близько 12.30 годин по вулиці Артема у м. Донецьк була травмована автомобілем ЗАЗ-Део-Ланос д/н НОМЕР_1 під керуванням відповідача ОСОБА_3. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди їй були спричинені тілесні пошкодження, вона тривалий час перебувала на лікуванні, витратила 1074,71 грн. на ліки, було пошкоджене її пальто вартість якого складає 350 грн.. Окрім того, через хворобу вона втратила заробіток 300 грн. щомісячно, оскільки без оформлення трудових відносин працювала прибиральницею та загалом за 10 місяців втратила 3000 гривень. Зазначила, що внаслідок дій відповідача зазнала значних моральних страждань які оцінила у 30 000 гривень.

В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги, суду пояснила, що 22.12.2006 року, приблизно о 12.30 годин, переходила проїздну частину вулиці Артема в м. Донецьк в районі ресторану "Шалом" по пішохідному переході на зелене світло світофора. Вже майже перейшла, коли відчула удар в праву ногу, від якого її відштовхнуло вперед и вона впала передньою частиною туловища на асфальт. Не змогла піднятися. Водій машини - ОСОБА_3. допоміг піднятися та відвіз її до лікарні №20 у м. Донецьк, де лікар оглянув ногу, виписав мазь та перев'язочний бинт за придбання яких відповідач сплатив гроші. Потім відповідач відвіз її додому у м. Авдіївка. На другий день 23.12.2006 року звернулася до Авдіївської лікарні. Пізніше їй запропонували зробити операцію, яку вона зробила напочатку 2007 року, після чого довго носила гіпс, потім робила масажі, купувала ліки. Хворіла приблизно чотири місяці. Вказала, що, у результаті травми у неї погострились інші хвороби, у звязку з чим їй також робили операцію. Зазначила, що давала пояснення робітникам міліції щодо обставин ДТП, з її участю робили відтворення обставин ДТП. Всього на придбання ліків затратила 1074,71 гривню з яких 122,61 гривні їй повернув відповідач. За час хвороби втратила заробіток у розмірі 300 грн. щомісячно за 10 місяців, а всього 3000 гивень, оскільки працювала прибиральницею у супермаркеті Сарепта, де працювала неофіційно без оформлення трудових угод. Внаслідок падіння при дорожньо-транспортній пригоді було пошкоджене її пальто вартістю 350 гривень та діями відповідача ОСОБА_3. їй завдана моральна шкода, що полягала у тривалому фізичному болі, порушенні нормальних життєвих звязків та укладу. Тривалий час вона вимушена була перебувати у гіпсі та лікуватися. Наполягала на стягненні моральної та матеріальної шкоди саме з відповідача ОСОБА_3. Зазначила, що будь-яких вимог до співвідповідача ОСОБА_5. не має.

В судовому засіданні відповідач, його представник ОСОБА_4. позов не визнали, ОСОБА_3. пояснив суду, що у 22.12.2006 року приблизно о 12 год 30 хв. їхав з невеликою швидкістю по вул. Артема на зелене світло світофора. Побачив, як ліворуч вибігла на проїздну частину позивачка. Рухаючись у крайньому правому ряду, змінив напрямок руху, надаючи змогу позивачці безперешкодно пройти дорогу. Перед цим, для попередження пішохода про небезпеку, подав звуковий сігнал, у дзеркало заднього огляду, побачив, що ОСОБА_1. лежить на асфальті. Вважає, що остання з власної необережності впала. Вийшов з машини, допоміг позивачці піднятися, привіз її до лікарні №20 у м. Донецьк, де ОСОБА_1. купив позивачці ліки, які зазначив лікар. ОСОБА_1. був встановлений діагноз "ушиб", вона не могла ходити, тому він відвіз її додому. В цей же день, приблизно об 23.30 годин разом з робітниками ДАІ на місті пригоди був присутній при складанні схеми, протоколу ДТП.

Позов не визнав, оскільки контакту його автомобіля з ОСОБА_1. не було, позивачка сама впала на асфальт, окрім того вона рухалась на червоний сигнал світлофора. Зазначили, що за постановою суду у його діях не виявлено складу правопорушення, тому він не має відповідати за позовом. Вказали, що позивачка не надала доказів, з яких би вбачалося, що вона дійсно потребувала лікування та прийняття саме тих ліків, які вказані у чеках. Також вказали, що позивачка мала ще декілька хвороб, саме для лікування яких вона і купувала усі ліки. Зазначили, що позивачкою не надано доказів, що ускладнення здоров'я були пов'язані з наслідками від дорожньо-транспортної пригоди.

Судом, відповідно до ухвали апеляційного суду Донецької області у якості співвідповідача притягнуто ОСОБА_5.- власника автомобіля, який до суду не зявився, хоча був повідомлений належним чином про час та місце слухання справи. Надав заяву в якій просив розглянути справу у його відсутності.

Суд, заслухавши пояснення сторін, представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та закритої кримінальної справи, встановив наступні обставини та правовідносини.

На підставі ч.ч.1,2 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

Судом встановлено, що володільцем автомобіля Заз -Део-Ланос державний номер НОМЕР_1 на підставі довіреності та водієм на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 22.12.2006р., був саме відповідач ОСОБА_3. (а.с.15,17-18).

Згідно ч.5 ст.1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Судом встановлено, що 22 грудня 2006 року, приблизно в 12.30 годин, водій ОСОБА_3., керуючи автомобілем Заз-Део-Ланос д/н НОМЕР_1, рухався по проїздній частині вулиці Артема з боку площі М.Шахтарів в напрямку пр. Таманського в Київському районі м. Донецьк. Переїзджаючи ділянку дороги в районі перехрестя вул. Артема та пр. Россіні, він, порушуючи вимоги п.18.1 ПДР, скоїв наїзд на пешохода ОСОБА_1., яка переходила проїздну частину зліва направо відносно руху автомобіля по пішохідному перехіду, спричинивши їй легкі тілесні пошкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров'я.

Обставини, які б вказували на умисел потерпілої або на дію непереборної сили судом не встановлені.

До такого висновку суд прийшов аналізуючи сукупність наступних доказів: пояснення сторін, матеріалами цивільної справи (а.с.7-14, 21-23, 24-26), закритої кримінальної справи (а.с.1-4, 8-14, 26, 27-28, 35-38, 42-44, 49-51, 60).

З огляду на зазначене, оскільки дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок наїзда джерела підвищеної небезпеки Заз-Део-Ланос під керуванням водія ОСОБА_3. - який є володільцем джерела підвищеної небезпеки на підставі довіреності, тому саме він має відповідати за спричинену позивачці ОСОБА_1. шкоду.

Вирішуючи питання щодо ступеню тяжкості тілесних ушкоджень суд прийняв до уваги висновки судово-медичної комісіонної експертизи (а.с.24-26, кр.сп.42-44), згідно до яких ОСОБА_1. внаслідок ДТП, що сталася 22.12.2006 року отримала кровопідтік на правому стегні, який відноситься до легких тілесних ушкоджень, ушиб правого колінного суглобу, що відноситься до легких тілесних пошкоджень, що потягли короткочасний розлад здоров'я, які вимагають для свого лікування строк більше 6 днів, але не більш ніж 21 день.

За зазначеним комісійним висновком експертизи діагноз пошкодження медіальної коллатеральної, передньої хрестообразної зв'язок, що відповідає середньої тяжкості тілесним пошкодженням не повязаний з ДТП, що сталася 22.12.2006 року.

Відповідно до ст. 58 та 59 ЦПК України, приймаючи до уваги висновок медичної експертної комісії № 672, суд виходив з того, що зазначений доказ є належним та допустимим. В той час, як акт судово-медичного обстеження № 1131 від 28.03.2007 року не може вважатися допустимим доказом, оскільки при проведенні експертизи експерт не попереджався про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, як це передбачено ст. 144 ЦПК України, або ст. 196 КПК України, якщо єкспертиза проводиться в рамках кримінального процесу.

Таким чином, позивачка не надала суду жодних доказів, які б дали суду підставу безумовно вважати, що пошкодження медіальної коллатеральної, передньої хрестообразної зв'язок, що відносяться до тілесних пошкоджень середньої тяжкості, були наслідком ДТП, що сталася 22.12.2006 року.

Вирішуючи питання про стягнення матеріальної шкоди, суд прийшов до наступного висновку.

Так, з відповідача ОСОБА_3 на користь позивачки належить стягнути вартість пальто, яке було ушкоджене внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 350 гривень, що підтверджено квитанцією (а.с. 101). Механіхм ушкодження пальто детально описаний у висновкі експертної комісії (а.с.26 зв.сторона) згідно до якого ушкодження пальто було здійснено у результаті тісного динамічного контакту певних часток пальто відносно гладкої поверхні тупого предмету, що ймовірніше всього мало місце при контакті пішохода з частками рухаючогося автомобіля.

За таких обставин у суда немає будь-яких сумнівів, стосовно того, що дійсно мало місце дорожньо-транспортна пригода під час якої відповідач ОСОБА_3 на автомобілі здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_1.

В цій частині висновки експертизи повністю збігаються й з поясненнями позивачки, яка вказала саме на такий механізм здійснення на неї наїзду, що зазначено у висновку. Тому доводи відповідача ОСОБА_3. стосовно відсутності факту наїзда на пішохода судом не приймаються до уваги, оскільки вони спростовуються вищезазначеними доказами.

Також з відповідача ОСОБА_3. належить стягнути на користь позивачки витрати на ліки у наступних розмірах: 122,61 грн. та 6 грн., які вона придбала за рекомендацією лікаря безпосередньо після травми, що підтверджено квитанціями а.с.29, копією чека а.с.30. В цій частині витрати на лікування не оспорюються сторонами. А також 195 грн. (квитанція а.с.31 та копія чеку) для придбання корсету, необхідність в придбанні якого визначена рекомендаціями лікаря від 19.02.2007 року (а.с.92). Оскільки сторони підтвердили, що відповідач придбав ліки для позивачки на суму 122,61 грн., тому з нього на користь ОСОБА_1. належить стягнути 122,61 грн. + 6.00 грн.+ 195.00 грн – 122,61 = 201 грн.

В іншій частині вимог щодо стягнення витрат на лікування суд відмовив, оскільки позивачка не довела своїх позовних вимог. Не надала суду належних доказів на підтвердження причинного звязку щодо необхідності придбання ліків, зазначених у квитанціях на а.с. 27 -31, окрім принятих судом до уваги. А оскільки у суда відсутні спеціальні медичні та фармакологічні познання в цій частині, тому суд не може самостійно визначитися з данними обставинами. Між тим позивачка та її адвокат не скористалися процесуальними правами та не заявили належних клопотань для встановлення зазначених обставин.

Відмовляючи у цій частині позову суд врахував, що ліки були придбані після збігу значного строку, а позивачка мала і інші хронічні хвороби, які вона лікувала після дорожньо-траснпортної пригоди, що було підтверджено записами у її медичній картці, яка була досліджена у суді з дозволу позивачки та нею не оспорювалося.

Відповідно до п.1 ст. 1197 ЦК України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоровя заробітку(доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоровя, з врахуванням ступеню втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності- загальної працездатності.

Відповідно до п.3 цієї ж статті, якщо потерпілий на момент завдання йому шкоди не працював, його середньомісячний заробіток обчислюється за його бажанням, виходячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заробітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості.

Отже, порядок визначення розміру втраченого заробітку розмежується законодавцем для осіб які працюють та які не працюють на час ушкодження здоровя.

Незважаючи на неодноразові розяснення суду, позивачка не надала будь-яких доказів на підтвердження того чи була вона працюючою або непрацюючою особою. Не надала доказів на підтвердження ким саме вона працювала до звільнення, яку мала кваліфікацію та заробітну плату, не надала довідку щодо звичайного розміру заробітної плати працівника данної кваліфікації у певній місцевості, як це передбачається вимогами ст. 1197 ЦК України.

Хоча позивачка і надала довідку № 09-54/37 від 02.02.2009 року щодо розміру середньомісячної заробітної плати - по виду економічної діяльності Торгівля та інше, однак доказів, стосовно того, що вона мала професію саме в даному виді економічної діяльності суду не надала.

Відповідно до п.1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона забовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Таким чином, оскільки суд облишений можливості визначитися з розміром втраченого заробітку, тому в цій частині позову суд відмовив.

На підставі ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Внаслідок ДТП, що сталася 22.12.2006 року, ОСОБА_1. були завдані легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров'я, що підтверджується вищепереліченими доказами по справі, а також висновками судово-медичної експертизи № 1039. Оскільки моральна шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки- автомобілем, який перебував під керуванням ОСОБА_3., тому саме він має відповідати за позовом.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з наступними змінами та доповненнями розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Такі ж критерії визначення розміру шкоду містяться у п. 3 ст.23 ЦК України.

На підставі ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує обсяг заподіяних моральних та фізичних страждань ОСОБА_1., характер та ступінь тяжкості заподіяних їй тілесних ушкоджень, які спричинили позивачці фізичний біль, певний обсяг душевних хвилювань, незручностей, тривалість лікування позивачки від наслідків дорожньо-транспортної пригоди.

В зв'язку з наведеним, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що підлягає стягненню з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_1. моральна шкода у розмірі 1200 гривень.

В іншій частині позовних вимог суд відмовив, при цьому суд прийняв до уваги невелику ступінь тяжкості заподіяних їй тілесних ушкоджень.

Суд не приймає до уваги доводи позивачки стосовно того, що вони рухалися на перехресті який регулювався світлофором, оскільки їх показання в цій частині спростовуються довідкою з якої вбачається, що світлофорний обєкт на час пригоди не працював (а.с. 26 кримінальної справи).

Суд не приймає до уваги доводи відповідача ОСОБА_3., його представника, що контакту його автомобіля з ОСОБА_1. не було, оскільки ці доводи спростовуються сукупністю досліджених судом доказів: поясненнями позивачки ОСОБА_1., що вона впала від удару автомобіля, протоколом огляду міста події, де зафіксовані елементи проїздної частини вулиці Артема в місті ДТП (а.с.7-11, кр.сп.9-13), висновком судової автотехнічної експертизи (а.с.21-23, кр.сп. 49-51), що дії водія ОСОБА_3. не підповідали вимогам п.18.1 ПДР, він мав технічну можливість запобігти наїзд на пешохода, якби виконав вимоги п.18.1 ПДР, його дії знаходилися в причинному зв'язку з настанням ДТП, протоколом відновлення обстановки та обставин події з участю ОСОБА_1. (кр.сп.37-38), де вона вказала на механізм спричинення їй тілесних ушкоджень внаслідок ДТП, протоколом виїмки та огляду пальто ОСОБА_1. (кр.сп.35-36), на правій боковій частині якого є пошкодження, висновком судової медичної комісіонної експертизи (а.с.24-26, кр.сп. 42-44), що характер та локалізація тілесних пошкодень у ОСОБА_1. свідчать про можливість їх настання внаслідок ДТП, що сталася 22.12.2006 року, виникнення тілесних ушкоджень у ОСОБА_1. при падінні з висоти власного росту виключається, на пальто ОСОБА_1. є пошкодженя у вигляді ділянок потертості різного ступеню вираженості та притертості ліцевого слою волокон на правій заднєбоковій поверхні на боковому шві в нижній частині, на задній поверхні рукава у верхній та середній частині. Вказані пошкодження виникли внаслідок відносно тісного дінамічного контакту вказаних частин пальто з відносно гладкою поверхнею тупого предмету, що, більш усього, мало місто при контакті пішохода з частинами рухаючогося автомобіля, постановою про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_3. за ст.286 ч.1 КК України про спричинення ОСОБА_1. тілесних пошкоджень внаслідок ДТП (а.с.13, кр.сп.60)

Суд не приймає до уваги міркування відповідача, його представника, що жодним документом не встановлена вина ОСОБА_3. у вчиненні ДТП, яка сталася 22.12.2006 року, - вважає ці доводи надуманими, голомовними, оскільки вказані доводи спростовуються сукупністю досліджених судом вищенаведених доказів, які узгоджуються між собою, не протиречать один одному та безпосередньо вказують на те, що ОСОБА_3., керуючи автомобілем Заз-Део-Ланос скоїв наїзд на пешохода, при цьому вина заподіювача шкоди джерелом підвищеної небезпеки не встановлюється згідно вимог цивільного законодавства, а обставин, які б вказували на умисел потерпілого чи дію непереборної сили, сторони суду не навели.

Суд не приймає до уваги доводи ОСОБА_3., що світлофор на перехресті в час настання ДТП, що сталася 22.12.2006 року, працював, а пешоход ОСОБА_1. переходила проїздну частину на червоний сигнал світлофору, тому висновки експерта-автотехніка не є об'єктивними, оскільки вказані доводи спростовуються об'єктивним доказом по справі – довідкою (а.с.26), що світлофорний об'єкт вул. Артема-пр. Россіні 22.12.2006 року з 12.00 по 12.30 годин не працював. У суда не має підстав ставити під сумнів вказану довідку, надану компетентним органом – ДФ СМЄУ ресурси світофор.

Доводи позивачки стосовно спричинення їй наслідками ДТП середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а також, що після ДТП у неї виникли ускладення здоров'я у вигляді виразки шлунку та інші хронічні хвороби, оскільки вказані доводи не підтверджені належними доказами спростовуються висновком судово-медичної комісійної експертизи. Будь-яких інших належних доказів, які б ставили під сумнів зазначений висновок, або б підтвердили доводи ОСОБА_1. останньою та її адвокатом не надані.

На підставі ст.88 ЦПК України підлягає стягненню з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_1. судові витрати у розмірі 349,50 гривень: державне мито у розмірі 59,50 (51+8,50) гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30 гривень, а також витрати на правову допомогу у розмірі 260 гривень (а.с.32-33)

Керуючись ст.23, 1167, 1187, 1197 ЦК України, п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, ст.ст.10, 11, 57, 58, 60, 62, 64, 66, 81, 84, 88, 159, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на лікування у сумі 201 гривня, вартість пошкодженого пальто у розмірі 350 гривень, моральну шкоду у розмірі 1200 гривень, судові витрати у розмірі 349,50 гривень, а всього стягнути на її користь 2100, 50 гривні.

В іншій частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення матеріальних та моральних збитків- відмовити.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди – відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява та апеляційна скарга подаються апеляційному суду Донецької області через Авдіївський міський суд.

Вступна та резолютивна частини проголошені 10.02.2009 року, повний текст виготовлено 16.02.2009 року

Суддя: