Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2011 року                                                                                           м. Рівне

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючого судді:            – ОСОБА_1,

суддів                      – Буцяка З.І., Мельника Ю.М.

при секретарі            – Сеньків Т.Б.

з участю позивачки - ОСОБА_2,

представника позивачки - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 10 грудня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа –орган опіки і піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання частки у праві власності на квартиру,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду від 10 грудня 2010 року в позові ОСОБА_2, яка діяла в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, відмовлено в зв’язку з безпідставністю вимог.

Вважаючи рішення суду незаконним, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Стверджує, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, помилковим є висновок суду про безпідставність позову. Часткове визнання відповідачем позовних вимог уже є свідченням їх підставності. Окрім того, суд встановив, що спірна квартира була придбана коштами усіх трьох членів сім’ї, тобто є спільною сумісною власністю сім’ї, а не лише подружжя. Твердження суду про нерівність часток у праві власності на спірну квартиру в зв’язку з тим, що кошти від продажу квартир, які належали їй з дочкою та відповідачу, автоматично були витрачені для купівлі спірної квартири, вважає однобоким, оскільки ведення спільного господарства потребувало певних витрат і кошти витрачалися на різні потреби сім’ї. Вважає, що частки у праві власності на спірну квартиру у неї, відповідача та їх дочки повинні бути рівними, так як закон передбачає рівність часток у спільній сумісній власності, якщо інше не встановлено законом чи домовленістю сторін, а відповідачем не надано жодних доказів домовленості на придбання спірної квартири у часткову власність. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, беручи до уваги пояснення учасників процесу, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За правилами ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира на підставі ч. 4 ст. 356,357 ЦК України є спільною власністю позивачки та відповідача у рівних частках, як придбана за спільні коши подружжя.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитись не може.

_____________________________________________________________________________

Справа № 22-469/2011р. Головуючий у І інстанції –Цвіркун О.С.

Категорія: 41 Доповідач –Ковальчук Н.М.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.11.1994 року по 17.11.2009 рік.

Від шлюбу мають дочку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1(а.с.4).

4 лютого 2005 року позивачка продала належну їй та неповнолітній дочці на праві власності однокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Спірна квартира АДРЕСА_2 була придбана на підставі договору купівлі-продажу від 24.03.2005р. за обумовлену суму 13886 грн.(а.с.9).

Витяг з Державного реєстру правочинів свідчить про те, що право приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 зареєстроване за ОСОБА_6 (а.с. 7).

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (ч. 4 ст. 355 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Згідно положень ст.ст.368, 370 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.Співвласники мають право на виділ в натурі частки з майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки з майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного з співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом, або рішенням суду.

Відповідно до ст. 175 Сімейного кодексу України майно, набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності.

Доводи позивачки про те, що квартира придбана за спільні кошти подружжя, а також за гроші, отримані за належну дочці частку в проданій квартирі, не спростовані.

Оскільки відповідач не оспорює, що кошти від продажу квартири АДРЕСА_1, Ѕ частина якої належала неповнолітній ОСОБА_5, використані на придбання спірної квартири, а доказами по справі не встановлено обставин, які б свідчили про визначення часток між співвласниками, тому колегія суддів вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги та встановити, що розмір часток в спірній квартирі зазначених співвласників є рівними, тобто у розмірі 1/3 частки кожного з співвласників.

Суд першої інстанції на вищенаведені вимоги законодавства уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин у зв”язку з чим прийшов до неправильного висновку, тому колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення, що оскаржується, слід скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313,314,316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду від 10 грудня 2010 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа –орган опіки і піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради, про визнання частки у праві власності на квартиру задовольнити.

Визначити право власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 в розмірі 1\3 її частини.

Визначити право власності за ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_3 в розмірі 1\3 її частини.

Рішення набирає чинності з моменту його проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий суддя: Ковальчук Н.М.

Судді: Буцяк З.І.

ОСОБА_7