Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 лютого 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючого судді: Хилевича С.В.
суддів: Малько О.С., Шеремет А.М.
при секретарі судового засідання Колесовій Л.В.
за участю представників: Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” –ОСОБА_1; ОСОБА_2 –ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” на рішення Рівненського міського суду від 27 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” про розірвання кредитного договору та договору поруки і позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю „Еталон-Фаб” до Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” про розірвання договору іпотеки,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 27 грудня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_4 та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю „Еталон-Фаб” (далі –ТОВ „Еталон-Фаб” або Товариство) задоволено: розірвано кредитний договір №11176903000 від 27 червня 2007 року, що укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк” (далі –АКІБ „УкрСиббанк”) та ОСОБА_2; визнано припиненими договір поруки №124347 від 27 червня 2007 року, що укладений між АКІБ „УкрСиббанк” та ОСОБА_4, та договір іпотеки №10504 від 27 червня 2007 року, що укладений між АКІБ „УкрСиббанк” та третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, і скасовано заборону щодо відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за цим договором.
Цим рішенням стягнуто з Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” (далі –ПАТ „УкрСиббанк” або банк) на користь ОСОБА_2 1 811 гривень 50 копійок судових витрат та на користь Товариства 1 820 гривень судових витрат.
Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення, банк подав апеляційну скаргу, де покликався на порушення місцевим судом норм матеріального і процесуального права, неповноту з’ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність досягнутих висновків обставинам справи.
На її обґрунтування зазначалось, що твердження міського суду про наявність обов’язкових чотирьох умов, передбачених ст. 652 ЦК України для розірвання договору, суперечать як обставинам спору, так і вимогам закону. Вказував, що сторони при укладенні оспорюваного кредитного договору очевидно виходили з того, що зміна курсу іноземної валюти є вірогідною, адже повністю є залежною від економічних показників держави. Порівняно низька процентна ставка за валютними кредитами якраз і зумовлена ризиками коливань курсу іноземної валюти. Тому вважав, що норми ст. 652 ЦК України об’єктивно не поширюються на спірні правовідносини, оскільки позичальник при укладенні правочину усвідомлено прийняв можливі валютні ризики на свою сторону, що
виключає підстави для задоволення його позову.
Справа №22-376-11 Головуючий у суді 1 інстанції: ОСОБА_5
Категорія: 19. 27 Суддя-доповідач у апеляційному суді: ОСОБА_6
Судом не було застосовано правила ст. 216 ЦК України стосовно застосування двохсторонньої реституції при визнанні оспорюваного правочину недійсним.
Наполягав на тому, що місцевим судом порушено положення ст. 214 ЦПК України щодо визначення доказів, якими підтверджується кожна обставина, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та перевірки об’єктивності доказування обставин у спосіб зіставлення їх з відповідними доказами. Також не додержано норми ст. 88 цього Кодексу про стягнення судових витрат у пропорційному відношенні до задоволених позовних вимог.
З наведених міркувань просив скасувати повністю рішення Рівненського міського суду від 27 грудня 2010 року і ухвалити нове –про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_7 і ТОВ „Еталон-Фаб”, змінивши розподіл судових витрат.
Представник банку в судовому засіданні, підтримуючи апеляційну скаргу повністю, надав пояснення в межах її доводів.
Представник ОСОБА_2, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, посилався на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.
ОСОБА_4, бувши повідомленою про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з’явилась, про причини поважності своєї відсутності не повідомила.
ТОВ „Еталон-Фаб” через представника ОСОБА_2 представило клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку із хворобою представника зазначеного учасника процесу, що колегією суддів було відхилено з міркувань неповажності причин для вчинення цієї судової дії.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про її часткове задоволення.
Частково задовольняючи позови ОСОБА_2, ОСОБА_4 і третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, суд першої інстанції виходив з того, що фінансово-економічна криза і стрімке падіння курсу національної валюти по відношенню до долара США призвели до настання обставин, передбачених ст. 652 ЦК України, а тому оспорюваний кредитний договір підлягав розірванню. Позаяк забезпечення виконання кредитного зобов’язання у виді поруки і іпотеки виявляються похідними від основного, тому за наведених обставин акцесорні зобов’язання підлягали припиненню.
Проте з такими висновками не може погодитися колегія суддів апеляційного суду.
Матеріалами справи встановлено, що 27 червня 2007 року між ОСОБА_2 і АКІБ „УкрСиббанк”, правонаступником якого є відповідач, укладено договір про надання споживчого кредиту №11176903000, за умовами якого банк передав, а позичальник прийняв 175 000 доларів США, що дорівнювало еквіваленту 883 750 гривень 00 копійок за курсом Національного банку України на день укладення правочину, зобов’язавшись належним чином використати і повернути кредитні кошти і сплатити плату за кредит в порядку і на умовах, зазначених у договорі (а.с. 12-14). Строк повернення коштів встановлено до 26 червня 2018 року з процентною ставкою у 12, 5 відсотків річних.
27 червня 2007 року з метою забезпечення повернення ОСОБА_2 коштів за кредитним договором між ОСОБА_4 та банком було укладено договір поруки №124347 (а.с. 9-10), а між ТОВ „Еталон-Фаб” і ПАТ „УкрСиббанк” –договір іпотеки №10504, за яким іпотекодавцем в іпотеку було передано приміщення підвалу та першого поверху будівлі їдальні по вулиці Білій, 16, в м. Рівному (а.с. 35-36, зв.).
Рішенням Рівненського міського суду від 10 грудня 2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь банку 1 285 430 гривень 10 копійок заборгованості за вказаним кредитним договором та 1 820 гривень судових витрат (а.с. 42-42, зв.).
Цим рішенням було встановлено факт порушення позичальником і поручителем умов оспорюваного договору, що потягло виникнення солідарної заборгованості на зазначену суму. Скориставшись своїм правом на дострокове повернення кредитних коштів, банк звернувся до суду, який задовольнив його вимоги.
Вважаючи укладений кредитний договір та договір поруки такими, що підлягають розірванню, ОСОБА_2 і ОСОБА_7 19 жовтня 2010 року звернулися до суду, оспоривши їх, а 5 листопада 2010 року іпотекодавець як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, подав позов, ґрунтуючись на тих самих підставах і з такою самою вимогою.
Приходячи до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що застосування при вирішенні спірних правовідносин та ухваленні оскаржуваного рішення судом попередньої інстанції положень ст. 652 ЦК України є помилковим.
Так, частина 2 цієї статті вказує, що якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний на вимогу заінтересованої особи за наявності одночасно таких умов: 1.) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2.) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3.) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4.) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_2 у судовому засіданні не довів факту існування сукупності чотирьох обов’язкових умов, встановлених законом, які є необхідними підставами для задоволення його позову. Зокрема, відсутнім слід вважати те, що в момент укладення оспорюваного договору контрагенти були впевнені у незмінності обставин, оскільки правова природа іноземної валюти полягає у її коливанні, зміні її курсу відносно національної валюти, що стверджено повноваженнями Національного банку України щоденно змінювати цей курс залежно від фінансово-економічних чинників у державі.
Помимо того, з урахуванням наведеного такий висновок випливає і зі змісту п. 2 ч. 1 ст. 652 ЦК України, адже при укладенні оспорюваного договору сторони не тільки могли передбачати, але й передбачали зміну курсу долара США щодо гривні. Отже, ризик цієї зміни оспорюваним договором покладено на позичальника, оскільки його обов’язком є повернення кредитних коштів у порядку і на умовах, визначених домовленістю сторін.
Тому очевидним є те, що істотної зміни обставин згідно зі ст. 652 ЦК України, які позивач вважає підставою для розірвання оспорюваного договору, не відбулося. Таким чином, вимога ОСОБА_2 про розірвання кредитного договору задоволенню об’єктивно не підлягає.
Разом з тим, колегія суддів знаходить такою, що не заслуговує на увагу і не може бути задоволена й вимога ОСОБА_4 про розірвання договору поруки №124347 від 27 червня 2007 року, виходячи з того, що забезпечення виконання зобов’язання є похідним від основного зобов’язання.
Так, згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України –порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання.
Оскільки основне зобов’язання виявляється чинним і продовжує свою дію на умовах і в порядку, встановлених кредитним договором №11176903000 від 27 червня 2007 року, тому в задоволенні позову ОСОБА_4 слід відмовити.
Щодо вимоги ТОВ „Еталон-Фаб” про розірвання договору іпотеки №10504 від 27 червня 2007 року, то колегія суддів знаходить її також такою, що підлягає залишенню без задоволення.
Так, іпотека як один із видів застави припиняється, зокрема, у разі припинення зобов’язання, забезпеченого нею (ч. 1 ст. 575, ч. 1 ст. 593 ЦК України).
Як вже встановлено, оспорюваний кредитний договір, за яким виникли основні зобов’язання, розірванню не підлягає, а тому є чинним. Отже, акцесорне зобов’язання за договором іпотеки продовжують свою дію і через це відповідні права і обов’язки для його контрагентів не припинилися.
Враховуючи невідповідність висновків обставинам справи та порушення місцевим судом норм матеріального права, оскаржуване рішення слід скасувати.
В силу правил ст. 88 ЦПК України понесені банком і документально підтверджені при поданні апеляційної скарги судові витрати підлягають поверненню на його користь з позивачів та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Оскільки загалом ці витрати склали 970 гривень, з яких 850 гривень –судовий збір і 120 гривень –витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, тому необхідно стягнути з них по 323 гривні 33 копійки.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду від 27 грудня 2010 року скасувати.
ОСОБА_2, ОСОБА_4 та Товариству з обмеженою відповідальністю „Еталон-Фаб” відмовити у задоволенні позовних вимог до Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” про розірвання кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки.
Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю „Еталон-Фаб” по 323 гривні 33 копійки судових витрат на користь Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк”.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони мають право оскаржити у касаційному порядку рішення апеляційного суду до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: