У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 листопада 2012 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючого судді: Хилевича С.В.
суддів: Шеремет А.М., Шимківа С.С.
секретар судового засідання Панас Б.В.
за участю представника позивача –ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Рівненського міського суду від 26 березня 2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку „Приватбанк” до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення іпотекодавця,
в с т а н о в и л а:
Заочним рішенням Рівненського міського суду від 26 березня 2012 року зазначений позов задоволено частково: в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит №ROHPG40000007265 від 18.06.2008 року в сумі 1 000 968, 61 гривень звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 8, 3 кв.м. шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з одержанням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання позивачеві всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.
В задоволенні решти вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку „Приватбанк” (далі –ПАТ „Приватбанк” або Банк) 1 700 гривень понесеного судового збору та 30 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього –1 730 гривень.
14 травня 2012 року подану ОСОБА_2 заяву про перегляд заочного рішення місцевим судом залишено без задоволення.
Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення, відповідач подав апеляційну скаргу, де фактично покликався на порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На її обґрунтування зазначав про невиконання судом вимог ч. 3 ст. 222 ЦПК України щодо направлення особі, яка була відсутня в судовому засіданні, копії повного тексту рішення, про недодержання вимог ст.ст. 4, 10 цього Кодексу щодо застосованого способу захисту цивільного права та змагальності сторін.
Вважав, що суд повинен був відповідно до ст. 122 ЦПК України позовну заяву Банку залишити без розгляду через те, що ним не виконано всіх обов’язків при вирішенні питання про відкриття провадження у справі.
Судом не враховано те, що його місце проживання на час розгляду справи зареєстроване в ІНФОРМАЦІЯ_1, а не в м. Києві.
Посилався на неможливість ознайомитися з матеріалами справи в зв’язку із створюваними місцевим судом надуманими перешкодами.
Щодо спірної суми заборгованості, то вважав її такою, що не відповідає обставинам справи. Позивач не подав доказів, які безспірно стверджували би суму боргу. ОСОБА_2 певний час належно виконував свої зобов’язання і провів сплату кількох десятків платежів. На його думку, переважна більшість цих платежів не врахована ПАТ „Приватбанк” при пред’явленні своїх вимог, на підтвердження чого подав апеляційному суду кілька копій квитанцій про оплату.
Вважаючи оскаржуване рішення помилковим, просив його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог до ОСОБА_2.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи ПАТ „Приватбанк”, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Частково задовольняючи вимоги Банку, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позичальником не виконувалися належним чином і в передбачені кредитним договором строки свої кредитні зобов’язання. З урахуванням тієї обставини, що повернення одержаних відповідачем коштів забезпечене іпотекою, в рахунок погашення заборгованості звернено стягнення на предмет іпотеки з передачею іпотекодержателеві всіх прав продавця.
Позов про виселення іпотекодавця залишено місцевим судом без задоволення, оскільки ані житловим, ані цивільним законодавством не передбачено такого способу захисту права іпотекодержателя.
Матеріалами справи встановлено, що 16 червня 2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком „Приватбанк” (унаслідок зміни назви –Публічне акціонерне товариство комерційний банк „Приватбанк”) та ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит №№ROHPG40000007265, за умовами якого Банк надав, а відповідач прийняв 352 298, 56 гривень з тим, щоби придбати квартиру для постійного проживання за договором купівлі-продажу від 18.06.2008 року №1527. Одержані кошти позичальник зобов’язався повернути до 18 червня 2023 року, сплачуючи 22, 08 відсотків річних, разову суму у 10 відсотків винагороди за надання кредиту від суми кредиту та інші платежі в порядку і на умовах, визначених угодою (а.с. 5-8, зв.).
На забезпечення належного виконання зобов’язань 18 червня 2008 року між ними укладено іпотечний договір №№ROHPG40000007265, яким ОСОБА_2 передав, а ПАТ „Приватбанк” прийняв в іпотеку 2-кімнатну квартиру з об’єктами, функціонально пов’язаними з цим нерухомим майном, квартиру АДРЕСА_2 (а.с. 9-12). Пунктом 2.1.5 цієї угоди визначено право ПАТ „Приватбанк” у випадку невиконання іпотекодавцем зобов’язань, а також в інших випадках, передбачених договором, задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у порядку, встановленому чинним законодавством.
На порушення вимог ст.ст. 1054, 526, 527, 530 ЦК України та умов кредитного договору позичальник не додержав своїх зобов’язань, внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 381 466, 66 гривень, про зарахування якої у рахунок погашення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки вимагав позивач (а.с. 2-3, 4).
У судовому засіданні спірну суму Банком уточнено і визначено остаточний розмір заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором у 1 000 968, 61 гривень (а.с. 129-130, 131-132).
За змістом ст.ст. 33, 38, 39 Закону України „Про іпотеку”, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Предмет іпотеки, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення, може бути реалізований іпотекодержателем будь-якій особі –покупцеві, зокрема, шляхом застосування процедури продажу.
Про таке саме право іпотекодержателя зазначено і в роз’ясненнях, даних Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 39 своєї Постанови від 30.03.2012 року №5 „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин”.
За таких обставин правильним слід вважати висновок суду першої інстанції про законність повноважень ПАТ „Приватбанк” як іпотекодержателя вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18.06.2008 року №№ROHPG40000007265 за невиконання ОСОБА_2 своїх кредитних зобов’язань.
Доводи апеляційної скарги про порушення норм процесуального права, що вплинуло за законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, спростовуються вимогами закону і матеріалами справи.
В силу положень ст.ст. 10, 11 і 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Як убачається, будь-яких переконливих і об’єктивних доказів на спростування позовних вимог Банку ОСОБА_2 ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду не представив.
Щодо покликань відповідача про обов’язок суду залишити позовну заяву без розгляду, про зміну місця його проживання з м. Києва на м. Донецьк, що впливає на підсудність справи, а також про невідповідність обраного способу захисту цивільного права на увагу колегії суддів не заслуговують, т.я. наведені доводи не спростовують обґрунтованості висновків суду.
Так, жодних законних мотивів для залишення заяви без розгляду з підстав, передбачених ст. 122 ЦПК України, у місцевого суду не було, як і не було підстав для передачі справи за підсудністю до Петровського районного суду у м. Донецьку, адже відповідно до вимог ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд при перегляді справи в апеляційному порядку не вправі виходити за межі апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, а тому підстав для перегляду рішення в іншій частині чи з інших міркувань колегія суддів не знаходить.
Ураховуючи додержання судом попередньої інстанції норм процесуального та матеріального права, підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а заочне рішення Рівненського міського суду від 26 березня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: