У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 вересня 2012 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючого судді: Хилевича С.В.
суддів: Шеремет А.М., Шимківа С.С.
секретар судового засідання Пиляй І.С.
за участю позивача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Закритого акціонерного товариства „Рівненський ливарний завод” на рішення Рівненського районного суду від 26 червня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства „Рівненський ливарний завод” про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського районного суду від 26 червня 2012 року зазначений позов задоволено частково6 стягнуто із Закритого акціонерного товариства „Рівненський ливарний завод” (далі –ЗАТ „Ливарний завод”) на користь ОСОБА_1 500 гривень моральної шкоди та 7 236, 46 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Цим рішенням вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення, відповідач подав апеляційну скаргу, де фактично покликався на помилкове застосування норм матеріального права та невідповідність висновків обставинам справи.
На її обґрунтування зазначалося про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є санкцією за неналежне виконання зобов’язань. Тому відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” спірні кошти не можуть бути стягнуті через дію мораторію на задоволення вимог кредиторів. Крім того, органами державної виконавчої служби рахунки ЗАТ „Ливарний завод” арештовано, а відтак відсутня об’єктивна можливість здійснити своєчасну виплату розрахункових.
Щодо відшкодування моральної шкоди, то вважає цю вимогу недоведеною, а тому і такою, що не підлягає задоволенню.
Виходячи з наведених міркувань, просить скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове –про відмову в задоволенні позову повністю.
ОСОБА_1, заперечуючи проти задоволення скарги, покликалася на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Відповідач, бувши належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, явку свого представника в судове засідання не забезпечив.
Справа №22-1441-12 Головуючий у суді 1 інстанції: ОСОБА_2
Суддя-доповідач: ОСОБА_3
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи ЗАТ „Ливарний завод”, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Частково задовольняючи вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції правильно виходив з порушення роботодавцем своїх трудових обов’язків по виплаті заробітної плати позивачу в день її звільнення, а тому середній заробіток за час затримки розрахунку з урахуванням середньоденного заробітку працівника у 93, 98 гривень та невиплати цих коштів протягом 77 днів склав 7 236, 46 гривень. Зазначеною бездіяльністю відповідач заподіяв позивачу моральну шкоду, розмір якої місцевий суд вірно визначив у 500 гривень.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем і була звільнена 2 березня 2012 року на підставі наказу №39 за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Згідно із ч. 1 ст. 116 цього Кодексу –при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Спірні відносини між сторонами виникли з приводу недодержання ЗАТ „Ливарний завод” наведених вимог закону і невиплати позивачу всіх належних сум протягом 77 днів.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України –в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинне виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Повно і правильно з’ясувавши обставини справи та застосувавши до спірних правовідносин норми матеріального закону, які їх регулюють, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 7 236, 46 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 500 гривень моральної шкоди.
Частина перша ст. 237 (1) КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Доводи апеляційної скарги про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а тому позов не може бути задоволений в зв’язку з дією мораторію згідно із ч. 4 ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” спростовуються вимогами закону. Так, спірна сума хоча і не є заробітною платою, але в той же час вона не є і цивільно-правовим зобов’язанням. Тому дія мораторію на задоволення вимог кредиторів в будь-якому не поширюється на вирішення судом спору про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а може мати місце при виконанні судового рішення.
Так само неприйнятними через їх необґрунтованість є і покликання ЗАТ „Ливарний завод” про арешт всіх належних йому грошових коштів, що унеможливлює, на його думку, розгляд справи.
Щодо моральної шкоди, то підставою для її відшкодування місцевим судом вірно визначено норми ст. 237 (1) КЗпП України і правильно встановлено її наявність та розмір.
Ураховуючи те, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його зміни чи скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Рівненський ливарний завод” відхилити, а рішення Рівненського районного суду від 26 червня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: