УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа 0604/2-2145/11

Категорія 45

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2012 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді           Галацевич О.М.

суддів           Матюшенка І.В. Борисюка Р.М.

з участю секретаря судового засідання Федоренко Р.О.,

апелянта ОСОБА_1, представника третьої особи ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, комунального підприємства «Житомирський міський центр земельних відносин», третя особа – Житомирська міська рада, про визнання державного акту на право приватної власності на землю частково недійсним, визнання права власності на земельну ділянку та відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 26 квітня 2011 року, -

встановила:

У жовтні 2006 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, просив визнати недійсним виданий ОСОБА_3 державний акт на право приватної власності на землю в частині приватизації нею 38/100 земельної ділянки, яка належить йому на праві користування; визнати за ним право власності на земельну ділянку, яка зайнята частиною житлового будинку та будівлями (спорудами), подарованими йому згідно із договором дарування від 20 серпня 2001 року, та на частину земельної ділянки 0,0382 га, яка приватизована відповідачем, але необхідна йому для обслуговування будинку; стягнути з комунального підприємства «Житомирський міський центр земельних відносин» на його користь моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що є співвласником домоволодіння по вул. Миру, 5 у м.Житомирі. Відповідач без його згоди приватизувала земельну ділянку площею 0,0382 га, незважаючи на те, що згідно договору дарування йому подаровано 38/100 будинковолодіння та він фактично користується цією земельною ділянкою. Крім того, комунальним підприємством «Житомирський міський центр земельних відносин» йому завдано моральної шкоди внаслідок неправомірної відмови у приватизації спірної земельної ділянки.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 26 квітня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 02 червня 2011 року позов задоволено частково. Визнано державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЖТ №9047853, виданий ОСОБА_3 та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку №010520900034, недійсним. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 16 травня 2012 року рішення апеляційного суду Житомирської області від 02 червня 2011 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі від 04 травня 2011 року на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 26 квітня 2011 року ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права. Зокрема, заявник зазначає, що судом при ухваленні рішення не враховано ту обставину, що він є співвласником житлового будинку, розташованого на спірній земельній ділянці розміром 0,0382 га, яка приватизована відповідачкою. Рішення ухвалене за відсутності одного з відповідачів – КП «Житомирський міський центр земельних відносин», тим самим залишено позицію та докази цього відповідача невідомими для позивача. Крім того, вказує, що судом не вмотивовані обставини та докази, на які посилається третя особа, не звернуто увагу на те, що він раніше відповідачки набув права користування спірною земельною ділянкою.

Заслухавши доводи осіб, які з’явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі рішення Житомирського міськвиконкому від 22 червня 2000 року ОСОБА_4 отримано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0, 0520 га для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, площею 0, 0382 га для ведення підсобного господарства.

Згідно із договором дарування від 21 серпня 2001 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_1 38/100 частин домоволодіння №5 по вул. Миру у м. Житомирі. Питання щодо земельної ділянки у договорі не вирішено.

Згідно із договором дарування від 14 липня 2003 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 14/100 частин вказаного домоволодіння, а також земельну ділянку площею 0,0520 га. Питання щодо земельної ділянки площею 0, 0382 га у цьому договорі не вирішувалося.

Після отримання в дар частини домоволодіння ОСОБА_3 звернулася до Житомирської міської ради із заявою про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0, 0382 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель по вул. Миру,5 у м. Житомирі.

21 січня 2005 року відповідачка отримала державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,0929 га по вул. Миру,5 у м. Житомирі для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд на підставі договору дарування від 14 липня 2003 року та рішення Житомирської міської ради від 26 грудня 2003 року № 330.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЗК України 1992 року (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин - укладення договору дарування будинку) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено договором відчуження. Тобто право на земельну ділянку автоматично переходило до набувача будівлі.

Відхиляючи апеляційну скаргу та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що на момент дарування позивачу 38/100 частин будинку, у дарувальника - ОСОБА_4 на підставі державного акту на право приватної власності на землю перебувала у власності земельна ділянка площею 0,0520 га для обслуговування та будівництва жилого будинку та господарських споруд, а на підставі державного акта на право постійного користування землею у постійному користуванні - земельна ділянка 0,0380 га для ведення особистого підсобного господарства.

Таким чином, відповідно до чинного на момент укладення договору дарування ЗК України, до позивача перейшла частина земельної ділянки, яка належала ОСОБА_4 на праві власності та призначалася для обслуговування будинку та господарських будівель, і яка у 2003 році була подарована ОСОБА_3

Однак, договір від 14 липня 2003 року в частині дарування земельної ділянки розміром 0,0520 га ОСОБА_3, на яку фактично має право позивач, є чинним, позивачем не оспорюється. Крім того, ОСОБА_1 не довів право на користування частиною земельної ділянки площею 0,0380 га, цільовим призначенням якої було ведення особистого підсобного господарства.

Відтак, підстави для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЖТ №9047853, виданого ОСОБА_3, відсутні. Зазначене не перешкоджає позивачу звернутись до суду з заявою про визнання недійсними договору дарування від 14 липня 2003 року та рішення Житомирської міської ради від 26 грудня 2003 року № 330 і в подальшому - з позовом про визнання недійсним спірного державного акту.

Суд також правильно відмовив у задоволенні позову щодо стягнення моральної шкоди,оскільки позивач не довів у чому саме полягає моральна шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір.

Вищевказані висновки були покладені в основу рішення суду першої інстанції, яке оскаржує позивач, підтверджені належними, дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд дав правильну оцінку, та відповідають нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі, висновки суду не спростовують і не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого в справі рішення, а тому колегія суддів приходить до висновку, що рішення Богунського районного суду Житомирської області від 26 квітня 2011 року постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Богунського районного суду Житомирської області від 26 квітня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий Судді