Справа № 302/148/14-ц

У Х В А Л А

Іменем України

16 червня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді Дроботі В.В.

суддів Фазикош Г.В., Власова С.О.

при секретарі Рогач О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та приватного акціонерного товариства «Приватбанк» на рішення Міжгірського районного суду від 24 березня 2015 року,-

в с т а н о в и л а :

У січні 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що згідно укладеного між ним та відповідачем 6 травня 2011 року договору він надав позичальнику кредит в розмірі 20000 грн. зі сплатою 0,12% за користування кредитом щомісячно. Оскільки відповідач неналежно виконував умови кредитного договору за ним станом на грудень 2013 року утворилась заборгованість в сумі 37 544,59 грн.

Рішенням Міжгірського районного суду від 6 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 19 травня 2014 року, у позові відмовлено.

Після скасування вказаних рішень в касаційному порядку Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ Міжгірський районний суд при повторному розгляді рішенням від 24 березня 2015 року позов задовольнив частково.

З ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» стягнуто 11 789,22 грн. заборгованості за кредитним договором та судові витрати.

В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційних скаргах:

- відповідач просить рішення скасувати, ухваливши нове, яким у вимогах банку відмовити. Вказує на те, що фактичний розмір заборгованості за кредитним договором становить 3338,40 грн., який банк згідно умов договору повинен був списати з його платіжної картки, але не виконав цю умову договору. Кредитним договором можливість стягнення банком пені та штрафу передбачена не була, тому суд правильно відмовив у їх стягненні. За штучну створену банком заборгованість він не повинен нести відповідальність.

- позивач просить рішення суду першої інстанції змінити, задовольнивши його вимоги у повному обсязі. Посилається на те, що стягнення пені та штрафу за порушення умов кредитного договору при його укладенні було погоджено з позичальником.

Колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлені слідуючі факти та обставини.

6 травня 2011 року позивач та відповідач уклали кредитний договір, за умовами якого банк надав, а відповідач одержав кредит в розмірі 20000грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення – 5 травня 2014 року.

Відповідач неналежно виконував умови даного договору, внаслідок чого за ним станом на 13 грудня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 11789,22 грн., яка складається із заборгованості по кредиту – 6696,43 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом – 8,93 грн. та заборгованості по комісії за користування кредитом – 5083,86.

Враховуючи доведеність цих обставин суд обґрунтовано стягнув з відповідача вказану суму заборгованості.

Суд правильно не прийняв до уваги заперечення відповідача про те, що його вини в утворенні заборгованості немає з посиланням на те, що позикодавець повинен був здійснювати щомісячні платежі самостійно шляхом відрахувань їх з його зарплатної картки.

Системний аналіз ст. ст. 509, 527, 599 ЦК України дає підстави стверджувати, що виконання позичальником умов кредитного договору передбачає його особисті дії по щомісячній сплаті кредиту та погашення процентів за його користування.

Згідно ст.ст. 610, 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов’язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, не дивлячись на можливість позивача списувати із зарплатної картки відповідача певних сум на погашення виданого кредиту обов’язок по щомісячній сплаті кредиту, комісії та відсотків за користування кредитом лежить саме на позичальникові.

По зазначених підставах колегія відхиляє апеляційну скаргу відповідача.

ПАТ КБ «Приватбанк», як зазначено вище, не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у позові про стягнення з ОСОБА_1 пені та штрафу, оскільки такі наслідки були передбачені укладеним 6 травня 2011 року договором.

Відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковими для судів України.

Суд першої інстанції відмовивши позивачу у стягненні пені та штрафу за зазначеним вище кредитним договором у рішенні послався на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2015 року у справі №6 – 40 цс 14. В ній визнано, що згідно положень ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами.

Як на підтвердження факту укладення кредитного договору та наслідки його невиконання у вигляді сплати пені та штрафу позивач надав суду заяву позичальника №MKMWCC9GIJS0004 та Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт).

Є доведеним, що така складова кредитного договору як заява відповідачем підписана, а Умови – не підписані позичальником ( а.с. 8-28, том 1).

Як роз’яснив Верховний Суд України у справі № 6-40цс14 Умови надання споживчого кредиту, які не підписані позичальником, не є складовою частиною укладеного кредитного договору.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи банку про необхідність стягнення з відповідача штрафу та пені з посиланням на Умови, оскільки цей документ не може вважатися частиною укладеного 6 травня 2011 року кредитного договору та являтися підтвердженням застосування таких правових наслідків.

По зазначених підставах колегія відхиляє апеляційну скаргу і приймає до уваги даний судовий прецедент вищої судової інстанції України.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПУ України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги відхилити.

Рішення Міжгірського районного суду від 24 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили після її проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду

Закарпатської області ОСОБА_2