Справа № 2-а-1938/08/1170
Категорія статобліку 3.5
КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
2 березня 2009 р. м. Кіровоград
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Ком'якович Г.М., судді Притули К.М. та судді Могилан С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1, АДРЕСА_1, м. Кіровоград, 25018
до відповідача1: Державного казначейства України, 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 6
відповідача 2: Головного Управління Державного казначейства України у Кіровоградській області, 25022, м. Кіровоград, вул. К.Маркса, 31
відповідача 3: Державної судової адміністрації України, 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5
відповідача 4: Державної податкової інспекції у м. Кіровограді, 25009, м. Кіровоград, вул. Глінки, 2
зацікавлена особа: Апеляційний суд Кіровоградської області, 25006, м. Кіровоград, вул. В.Пермська, 2
про визнання дій незаконними та стягнення незаконно утриманого податку з доходів фізичних осіб,
за участю:
секретаря судового засідання - Господарікова М.О.
представників:
позивача - ОСОБА_2- довіреність №214 від 25.02.2009 р.,
відповідача-1- подано клопотання про розгляд справи за відсутності представника Державного казначейства України
відповідача-2- ОСОБА_3 - довіреність №14-19/2-38 від 09.01.2009 року,
відповідача-3- не з'явився,
відповідача-4- ОСОБА_4- довіреність №15 від 28.01.2008 р.,
зацікавленої особи - заява про розгляд справи без участі представника Апеляційного суду Кіровоградської області
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Державного казначейства України, Головного Управління Державного казначейства України у Кіровоградській області, Державної судової адміністрації України, Державної податкової інспекції у місті Кіровограді, зацікавлена особа Апеляційний суд Кіровоградської області про визнання дій незаконними та стягнення незаконно утриманого податку з доходів фізичних осіб.
Позовні вимоги позивач мотивує тим, що Державною Судовою Адміністрацією України неправомірно утримано з вихідної допомоги позивача податок з доходу фізичних осіб в розмірі 52 254,03 грн.
26.12.2008 р. до Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог, а саме просить суму стягнення з відповідачів збільшити з урахуванням індексу інфляції національної валюти станом на грудень 2008 року або на момент розгляду справи по суті.
25.02.2009 року в судовому засіданні представник позивача надав заяву про уточнення позовних вимог відповідно до якої позивач змінює позовні вимоги та просить суд зобов'язати Головне управління Державного казначейства України у Кіровоградській області та Державну податкову інспекцію у м. Кіровограді здійснити на користь позивача повернення з місцевого бюджету м. Кіровограда коштів у розмірі 52 254,03 грн. з урахуванням індексу інфляції за період з 27.05.2008 року по 31.12.2008 року в розмірі 3553,27 грн., а всього в сумі 55807, 30 грн.
Крім того, представником позивача 25.02.2009 року також було подано заяву про часткову відмову від позовних вимог в частині визнання незаконними дій Державної Судової Адміністрації України щодо утримання з вихідної допомоги податку з доходів фізичних осіб.
За наведених обставин ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02.03.2009 р. провадження по справі в цій частині позовних вимог було закрито.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з вересня 1978 року займав посаду виконуючого обов'язки судді Ленінського районного суду м. Кіровограда, а в травні 1979 році був обраний суддею Ленінського районного суду м. Кіровограда.
З березня 1985 року по березень 1987 року займав посади судді та заступника голови Кіровоградського обласного суду (апеляційний суд Кіровоградської області).
З березня 1987 року по червень 2007 року займав посаду голови апеляційного суду Кіровоградської області.
Згідно Постанови Верховної ради України від 20 березня 2008 року ОСОБА_1 звільнений у відставку за власним бажанням. На підставі зазначеної постанови у відповідності до наказу № 110 від 07.04.2007 року ОСОБА_1- суддю апеляційного суду Кіровоградської області, який Постановою Верховної ради України від 20 березня 2008 року № 243- VI звільнено з посади судді апеляційного суду Кіровоградської області у зв'язку із поданням заяви про відставку.
При цьому йому була нарахована вихідна допомога у розмірі 348360,18 грн. з якої було утримано податок з доходів фізичних осіб в розмірі 52 254,03 грн., що на думку позивача є неправомірним та безпідставним.
Державною податковою інспекцією у м. Кіровограді до суду подано заперечення на позовну заяву відповідно до якого, відповідач вважає, що позов ОСОБА_1не підлягає задоволенню, оскільки суперечить вимогам п. 11 Порядку взаємодії органів податкової служби України, фінансових органів та органів державного казначейства України в процесі повернення помилково та/або надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) платникам податків, затвердженою спільним наказом ДПА України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України від 03.02.2005 р. №58/78/22. В судовому засіданні представником відповідача було доповнено свої заперечення із врахуванням уточнених позовних вимог. Представник відповідача вказує, що Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» чітко встановлено об'єкти індексації грошових доходів населення, а саме доходи одержані громадянами на території України і які не мають разового характеру.
Державне казначейство України надало до суду пояснення відповідно до яких Державне казначейство України вказує, що не допускало відносно позивача ніяких порушень та вважає, що позов не підлягає задоволенню, так як отримання компенсації у вигляді втрати заробітку не передбачено Законом України «Про статус суддів», а також в інших законах України.
Головне управління Державного казначейства України у Кіровоградській області надало до суду також заперечення в яких зазначило, що вимоги позивача про стягнення з Державного казначейства України коштів перерахованих податковим агентом до бюджету у вигляді податку з доходів фізичних осіб, є безпідставними та необґрунтованими та не підлягають, на думку відповідача, задоволенню, оскільки ні Державне казначейство України, ні Головне управління Державного казначейства України у Кіровоградській області не несуть відповідальності за неправомірні дії чи бездіяльність інших державних органів. Покладення відповідальності за неправомірні дії, бездіяльність інших органів державної влади, на органи Державного казначейства України буде суперечити чинному законодавству України. Зокрема відповідно до ст. 50 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України веде облік всіх надходжень, що належать місцевим бюджетам, та за поданням органів стягнення, погодженим з відповідними фінансовими органами, здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.
В судовому засіданні представник відповідача 2 доповнив свої заперечення із врахуванням уточнених позовних вимог. Представник відповідача вважає, що вимоги позивача щодо зобов'язання Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області та ДПІ у м. Кіровограді здійснити повернення на користь позивача з місцевого бюджету м. Кіровограда коштів у розмірі 52 254,03 грн. з урахуванням індексу інфляції за період з 27.05.2008 р. по 31.12.2008 р. в розмірі 3553,27 грн. не підлягають задоволенню, оскільки згідно п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» до об'єктів індексації, визначених у п. 2, не відносяться цільова разова матеріальна допомога, одноразова допомога при виході на пенсію, суми соціальних пільг, компенсації (крім виплат визначених п. 2 цього Порядку), винагорода за підсумками роботи за рік тощо.
Апеляційним судом Кіровоградської області надано пояснення, відповідно до яких при утриманні з вихідної допомоги позивача прибуткового податку з доходів фізичних осіб Апеляційний суд Кіровоградської області керувався вимогами Закону України «Про прибутковий податок з фізичних осіб» та роз'ясненнями Державної податкової адміністрації України викладених у листі від 02.08.2004 р. №8359/5/17-3116.
В судове засідання з'явився представник позивача який позов підтримав у повному обсязі та просив суд його задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві та уточненнях до неї.
Представники відповідачів Державної податкової інспекції у м. Кіровограді та Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області, уповноважені належним чином на представництво інтересів в суді, позов не визнали у повному обсязі та просили суд в задоволенні позову відмовити з підстав, вказаних в письмових запереченнях.
Представники Державного казначейства України та Державної судової адміністрації України в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, до суду надали заперечення в яких позов не визнали та просять суд розглянути справу за їхньої відсутності.
Представник зацікавленої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, до суду надав пояснення та заяву про розгляд справи без участі його представника.
Розглянувши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що даний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до рішення першої сесії Кіровоградської обласної ради народних депутатів дев'ятнадцятого скликання від 15.03.1985 року ОСОБА_1 був обраний суддею Кіровоградського обласного суду (а.с. 9).
Відповідно до рішення другої сесії Кіровоградської обласної ради народних депутатів дев'ятнадцятого скликання від 15.03.1985 року ОСОБА_1 був обраний суддею Кіровоградського обласного суду (а.с. 12).
Згідно постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 19.06.1997 року №383/97-ВР позивача було обрано головою Кіровоградського обласного суду (а. с. 15 - 16 ).
Згідно постанови Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 19.06.1997 року №383/97-ВР позивача було обрано суддею Кіровоградського обласного суду безстроково ( а. с. - 17 - 18).
Постановою Верховною Радою України «Про звільнення суддів» від 20.03.2008 р. №243-VІ ОСОБА_1 звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку ( а. с. - 20 - 21 ).
Наказом №110 Апеляційного суду Кіровоградської області від 07.04.2008 року ( а. с. - 61) ОСОБА_1звільнено у відставку та нараховано вихідну допомогу, яка згідно розрахункової відомості на виплату вихідної допомоги суддям, що йдуть у відставку за травень 2008 року (а. с. 53) становить 348 360,18 грн. Із вказаної суми було утримано податок з доходів фізичних осіб в сумі 52 254,03 грн., що підтверджується платіжним дорученням №253 від 27.05.2008 р. (а. с. 55).
Статтею 126 Конституції України закріплено основоположні принципи здійснення правосуддя в Україні - незалежність і недоторканність суддів.
У відповідності до ч.3 ст.11 Закону Ураїни «Про статус суддів» передбачено, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту матеріального та соціального забезпечення, пердбачені цим Законом поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим.
Згідно ч.2 ст.14 Закону Ураїни «Про судоустрійУкраїни», гарантії самостійності суддів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами. Чатиною 7 ст.14 зазначеного Закону передбачено, що гарантії самостійності суддів і незалежності суддів забезпечуються також і належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. А у відповідності до ч.8 ст.14 цього ж Закону при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності.
Конституційний статус судді передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя, дає підстави ставити до суддів високі вимоги і зберігати довіру до їх компетентності та неупередженості.
Аналіз норм Конституції України свідчить, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання, інші соціальні гарантійні виплати тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності.
Кожна держава, як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовтня 1994 року N (94)12, має "забезпечити те, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе". Право судді, на вихід у відставку та отримання відповідних, встановлених законодавством виплат, є гарантією незалежності працюючих суддів.
У відповідності до ч. 3 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 року №2862-ХІІ судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.
Вихідна допомога - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою, звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню належного матеріального утримання судді, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Дана виплата спрямована на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага.
Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів. Це положення передбачає і фінансування виплат вихідної допомоги та щомісячного довічного грошового утримання суддів за рахунок коштів Державного бюджету України, а не Пенсійного фонду України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду, від 11.10.2005, № 8-рп/2005 "У справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та офіційного тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України "Про статус суддів" (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання), особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.
Цей конституційний припис кореспондується з положеннями Європейської хартії про закон "Про статус суддів", які передбачають, що статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для припинення повноважень після здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку, право на отримання виплат (пенсії, щомісячного довічного грошового утримання), рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Відповідно до п.3.1. ст.3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року №889-ІV об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід.
Згідно п. 4.2. ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. №889-ІV до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.
В своїх поясненнях на позовну заяву Апеляційний суд Кіровоградської області зазначає, що при вирішенні питання про виплату вихідної допомоги позивачеві та утриманні суми податку з доходів фізичних осіб він керувався Листом ДПА України від 02.08.2004 року № 8359/5/17-3116, відповідно до змісту якого виплата вихідної допомоги повинна розглядатися як виплата як заробітної плати.
У відповідності до ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно ст.2 цього ж закону, структуру заробітної плати складають основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки)); додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій), а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно до п. п. 4.3.1. п. 4.3. ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2-3 р. №889-ІV до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включається сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів та надання соціальних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій та компенсацій, компенсацій (включаючи допомогу по вагітності та пологах), винагород та страхових виплат, які отримуються платником податку відповідно з бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно із законом.
Враховуючи те, що виплата вихідної допомоги є соціальною виплатою суддям, гарантованою державою та встановленою Законом України «Про статус суддів» від 15.12.1992 р. №2862-ХІІ, яка не входить до складу заробітної плати, а тому суд вважає позицію Апеляційного суду Кіровоградської області помилковою та приходить до висновку, що її сума не включається до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку, а тому обкладенню податком з доходів фізичних осіб не підлягає. Висновок про те, що вихідна допомога є соціальною виплатою підтверджується копією відомості з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів та утриманих податків №20805 від 13.01.2009 року, наданою до матеріалів справи представником Державної податкової інспекції в м.Кіровограді, відповідно до змісту якої, суму вихідної допомоги віднесено до категорії «соціальні виплати з відповідного бюджету» за кодом «22».
Таким чином в судовому засіданні встановлено, що утримання з відповідача коштів у сумі 52254,03 грн. в якості податку з доходів фізичних осіб є неправомірним і таким, що суперечить Закону України «Про статус суддів» і Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
У відповідності до п.16.1. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року №889-ІV, податок, утриманий з доходів резидентів, підлягає зарахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України.
Відповідно до ст.64 Бюджетного кодексу України податок з доходів фізичних осіб, який сплачується юридичною особою (працедавцем), зараховується до відповідного місцевого бюджету за її місцезнаходженням.
Згідно п.16.3.1. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року №889-ІV, сума податку за звітний місяць, яка підлягає перерахуванню до місцевого бюджету за місцезнаходженням таких відокремлених підрозділів, визначається юридичною особою або уповноваженим підрозділом самостійно, виходячи із загальної кількості громадян, які працюють у цих підрозділах, та суми виплаченого (нарахованого) оподатковуваного доходу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 78 Бюджетного кодексу України, казначейське обслуговування місцевих бюджетів здійснюється територіальними органами Державного казначейства України за функціями, визначеними ст. 48 цього Кодексу, зокрема здійснення операцій з коштами бюджету.
Територіальним органом Державного казначейства України є Головне Управління Державного казначейства України в Кіровоградській області.
Як встановлено в судовому засіданні, та підтверджено Головним Управління Державного казначейства України в Кіровоградській області, податок з доходів фізичних осіб в сумі 52254,03 грн., утриманий з вихідної допомоги позивача спрямовано до місцевого бюджету.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 78 Бюджетного кодексу України, Державне казначейство України веде облік всіх надходжень, що належать місцевим бюджетам, та за поданням органів стягнення, погодженим з відповідними фінансовими органами, здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету.
На підставі п. 30 ст. 2 Бюджетного кодексу України, органами стягнення є податкові, митні та інші державні органи, яким відповідно до закону надано право стягнення до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших надходжень.
За вказаних обставин питання щодо повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету, чинним законодавством віднесено до компетенції органів Державного казначейства України та податкових органів.
В своїх запереченнях представник Головного Управління Державного казначейства України в Кіровоградській області посилається на те, що порядок повернення помилково та/або надмірно зарахованих до місцевих бюджетів коштів регламентовано наступними нормативними актами:
- Порядком повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державне казначейство України від 10.12.2002 № 226 та зареєстрованим в Мін'юсті 25 грудня 2002 р. за N 1000/7288;
- Порядком казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державне казначейство України від 04.11.2002 № 205 та зареєстрованим в Мін'юсті 26 листопада 2002 р. за N 919/7207;
- Порядком виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, затвердженим постановою КМ України від 09.07.2008 № 609.
При цьому представник Головного Управління Державного казначейства України в Кіровоградській області зазначає, що зобов'язальне рішення суду унеможливить його виконання через неузгодженість законодавства про виконання судових рішень, зокрема Закону України «Про виконавче провадження», із спеціальним порядку виконання судових рішень про повернення помилково та/або надмірно зарахованих до місцевих бюджетів платежів (винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, надання семиденного терміну для його виконання, зберігання виконавчого документу у виконавчій службі тощо).
Суд не приймає до уваги дані посилання представника Головного Управління Державного казначейства України в Кіровоградській області в силу наступного.
Відповідно до ч.2 п.2 Порядку повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Державне казначейство України від 10.12.2002 № 226 та зареєстрованим в Мін'юсті 25 грудня 2002 р. за N 1000/7288, дія його не поширюється на повернення з бюджету коштів за рішенням суду, а тому посилання представника Головного Управління Державного казначейства України в Кіровоградській області на регламентацію даним нормативно-правовим актом порядку повернення коштів за таких обставин в обґрунтування того, що рішення суду, яким можуть бути задоволені позовні вимоги Телеганенка В.І., по даній справі не може бути виконане є необґрунтованим.
Згідно п. 1.1. Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державне казначейство України від 04.11.2002 № 205 та зареєстрованого в Мін'юсті 26 листопада 2002 р. за N 919/7207, на який посилається представник відповідача-2 в якості обґрунтування неможливості в подальшому виконання рішення суду, яким можуть бути задоволені позовні вимоги ОСОБА_1по даній справі, цей порядок прийнято на викоання ст.78 Бюджетного кодексу України. Відповідно до п.1.2. він регламентує організаційні взаємовідносини між органами Державного казначейства України, місцевими фінансовими органами (далі - фінансовими органами) та/або Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, районними, міськими, районними у містах, сільськими, селищними радами або їх виконавчими органами чи міськими, селищними, сільськими головами (в разі, якщо відповідні органи не створені), платниками податків, зборів (обов'язкових платежів), розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів у процесі казначейського обслуговування місцевих бюджетів органами Державного казначейства України.
Відповідно до п.2.2. Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державне казначейство України від 04.11.2002 № 205 та зареєстрованого в Мін'юсті 26 листопада 2002 р. за N 919/7207, одним із елементів казначейського обслуговування є формування розрахункових документів і проводення повернення помилково та/або надмірно зарахованих до місцевих бюджетів платежів на підставі відповідних документів органів, за якими згідно із законодавством закріплено контроль за справлянням (стягненням) платежів до бюджету, погоджених з відповідними місцевими фінансовими органами, а також, за умови надходження до органів Державного казначейства України судових рішень про повернення коштів з відповідного місцевого бюджету органи Державного казначейства України, виконання цих рішень відповідно до вимог законодавства.
Вимогами законодавством в розумінні п.2.2. Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державне казначейство України від 04.11.2002 року №205 та зареєстрованого в Мін'юсті 26 листопада 2002 року за N 919/7207 є Порядок виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, затверджений постановою КМ України від 09.07.2008 року № 609.
Згідно п.1 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, затверджений постановою КМ України від 09.07.2008 року № 609 (далі за текстом - Порядок № 609), порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів (далі - кошти бюджету) або бюджетних установ, шляхом безспірного списання, у тому числі з реєстраційних та спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, відкритих в органах Державного казначейства, що прийняті судовими та іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення (далі - державний орган).
Відповідно до п.4. Порядку № 609 юридичні та фізичні особи, на користь яких прийняті судові рішення про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти бюджету, подають ці рішення органам Державного казначейства, що здійснюють безспірне списання, у разі повернення за рішенням суду надмірно та/або помилково сплачених до бюджетів податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджетів.
Згідно п.6 Порядку № 609, повернення за рішенням суду надмірно та / або помилково сплачених до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету провадиться органами Державного казначейства. У разі подання юридичною чи фізичною особою, на користь якої прийнято судове рішення, органу Державного казначейства виконавчого документа про повернення з бюджету належних їй коштів, орган Державного казначейства:
- протягом робочого дня, що настає після надходження зазначеного документа, надсилає його копію органу, на який відповідно до закону про державний бюджет на поточний рік покладено функції із здійснення контролю за справлянням (стягненням) платежів до бюджету, з метою узгодження реквізитів рахунків, на яких обліковуються доходи бюджету, кодів бюджетної класифікації за доходами тощо;
- відповідно до виконавчого документа складає платіжне доручення, на підставі якого перераховуються кошти з рахунків, на яких обліковуються доходи бюджету, на рахунок, зазначений у виконавчому документі та / або заяві юридичної чи фізичної особи.
Більш того, відповідно до ч.2 п.7 Порядку № 609 у разі коли у виконавчому документі не визначено бюджетний рахунок для здійснення безспірного списання, кошти перераховуються з того рахунка, на якому обліковуються відповідні надходження бюджету на момент прийняття виконавчого документа до виконання з урахуванням пропозицій органу, на який покладено функції контролю за справлянням (стягненням) цього платежу до бюджету.
Враховуючи те, що даним Порядком № 609 повністю врегульовано питання повернення надмірно та/або помилково сплачених до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету органами Державного казначейства за рішення суду, посилання представника Головного Управління Державного казначейства України в Кіровоградській області на неузгодженість законодавства про виконавче провадження та спеціального законодавства з питань повернення надмірно та/або помилково сплачених до бюджету податків, зборів, та інших платежів, що ґрунтуються на міркуваннях щодо ухилення від виконання судового рішення, є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним, а тому не беруться судом до уваги з огляду на відсутність, за наявності рішення суду, необхідності отримання додаткових документів для такого повернення, окрім тих, які визначені Порядком №609, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині повернення коштів утриманих з вихідної допомоги в якості податку з доходів фізичних осіб підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до поданої до матеріалів справи позивачем заяви про збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 та стягнення відповідно до ст.22 Цивільного кодексу України шкоди у вигляді проценту інфляції, позивач мотивує неправомірністю утримання податку з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги та, як наслідок неможливістю використання вказаних коштів для забезпечення свої потреб.
Порядок оподаткування - визначення об'єкта оподаткування, обчислення та сплата (утримання) податку з доходів фізичних осіб, платників податку та інші питання, пов'язані з оподаткуванням, регулюються Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2-3 р. №889-ІV.
Відповідно до ст. 17 Відповідно до ст. 17 Закону N 889-IV особою, уповноваженою державою здійснювати нарахування, утримання та сплату податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку, і який, як податковий агент, несе фінансову відповідальність за порушення правил нарахування, утримання та сплати до бюджету податку з доходів платника податку (п. 1.15 ст. 1, п. 20.2 ст. 20 Закону N 889-IV). Ухвала, Верховний Суд|Судова палата у цивільних справах Верховного Суду, від 26.12.2007, "Про стягнення незаконно утриманого прибуткового податку".
Згідно ст. 125 Закону України "Про судоустрій України" від 07.02.2002 року, № 3018-III, Державна судова адміністрація становить систему органів, що складається з Державної судової адміністрації України та територіальних управлінь державної судової адміністрації та є центральним органом виконавчої влади, що здійснює організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів та установ судової системи відповідно до цього Закону. Організаційне забезпечення діяльності Верховного Суду України, Конституційного Суду України та вищих спеціалізованих судів здійснюється апаратами цих судів.
Відповідно до ст.126 Закону України "Про судоустрій України" від 07.02.2002 року, № 3018-IIІ та п.п.13 та 14 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Указом Президента України від 03.03.2003 № 182/2003, Державна судова адміністрація України виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
У відповідності до ч.2 ст.21 КАСУ, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Як вбачається із матеріалів справи, предметом дослідження та доказування з боку позивача є, по-перше, протиправність дій з утримання прибуткового податку та, по-друге, повернення утриманого із вихідної допомоги податку з доходів фізичних осіб.
Стаття 22 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування своєї заяви про збільшення позовних вимог, визначає способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Водночас, за статтею 1173 цього кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Отже, із змісту вищезазначеної норми вбачається, що відшкодування шкоди, завданої органом державної влади при здійсненні ним своїх владних повноважень, можливе лише за наявності такого елементу складу цивільного правопорушення, як протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду.
Враховуючи те, що передумовою приходження до висновку про повернення безпідставно утриманого податку є дослідження та аналіз на предмет відповідності вимогам чинного законодавства дій відповідних осіб щодо утримання такого податку та перерахуванню його до відповідного бюджету, в процесі розгляду справи суд здійснив аналіз чинного законодавства щодо правомірності такого відрахування, що викладено вище.
У відповідності до ст.190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Згідно ст.316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У відповідності до ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до установленої практики органів Конвенції, власність в сенсі статті 1 Протоколу №1 може становити існуючу власність (рішення від 23.11.1983 року у справі „Ван дер Мюссель проти Бельгії”) чи майно, включаючи скарги, щодо яких заявник може стверджувати, що він чи вона має щонайменше законні сподівання на отримання та ефективне використання майнових прав (рішення від 29.11.1991 року у справі „Пайн Воллі Девелопментс Лтд. та інші проти Ірландії”) (Ухвала Європейського суду з прав людини щодо прийнятності «Данілюк проти України» від 19.05.2005 року).
У справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що поняття “власності”, яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як “майнові права”, і, таким чином, як “власність” в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (Broniowski v. Poland, № 31443/96, пар. 98).
У справі «Інтерсплав» проти України» суд вказав, що поняття «власність» в першій частині статті 1 Протоколу № 1 має самостійне значення, яке є незалежним від формальної кваліфікації за внутрішнім законодавством.
Суд зауважує, що позов стосується повернення безпідставно утриманого з вихідної допомоги податку з доходів фізичних осіб, виплати щодо якої відповідно до п. п. 4.3.1. п. 4.3. ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. №889-ІV не підлягають оподаткування таким податком.
Повна ж компенсація втрат позивача спричинених безпідставним утриманням податку з суми вихідної допомоги, передбачає відшкодування шкоди у вигляді збільшення суми утриманого податку, збільшеної на процент інфляції, що відбулася в період, коли позивач протиправно був позбавлений своєї власності у вигляді коштів, на які він мав право у відповідності до норм чинного на той час законодавства, оскільки право на поверненя утриманого податку складає право на повернення власності для цілей Статті 1 Протоколу № 1, що обгрунтовується ростом індексу інфляції, за той період, коли він був протиправно позбавлений права на вільне розпорядження нею.
Розмір завданої шкоди позивач обґрунтовує тим, що за вказаний період виріс індекс інфляції.
Згідно довідки головного управління статистики в Кіровоградській області від 28.01.2009 р. №12-55/676 (а.с. 102) індекс інфляції за травень 2008 р. становить 101,3%, за червень 100, 8%, за липень 99,5%, за серпень 99,9%, за вересень 101,1%, за жовтень 101,7%, за листопад 101,5%, за грудень 102,1%, а всього за 2008 рік складає 122, 3%. Позивач розрахував середній індекс інфляції таким чином: 100,8% х 99,5% х 99,99% х 101,1% х 101,7% х 101,5% х 102,1% / 100 = 1,068.
Виходячи із розміру середнього індексу інфляції, сума з урахуванням індексу інфляції становить: 52254,03 грн. х 1,068 = 55807,30 грн. Звідси слідує те, що інфляційна різниця становить: 55807,30 грн. - 52254,03 грн. = 3 553,27 грн., що підтверджується розрахунком суми боргу з урахуванням індексу інфляції (а.с.125), наданим позивачем в якості обґрунтування суми завданої позивачу шкоди.
Таким чином, в судовому засіданні знайшов своє підтвердження факт заподіяння відповідачами Телеганенку В.І. шкоди в сумі 3553,27 грн.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 86, 94, 159 - 163, 167 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ
1.Адміністративний позов задовольнити.
2.Зобов'язати Головне управління Державного казначейства України у Кіровоградській області та Державну податкову інспекцію у місті Кіровограді здійснити на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 повернення з місцевого бюджету міста Кіровограда коштів в розмірі 52 254,03 грн. (п'ятдесят дві тисячі двісті п'ятдесят чотири грн. 03 коп.), утриманих в якості податку з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги.
3.Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, кошти в сумі 3553,27 грн. (три тясячі п'ятсот п'ятдесят три грн. 27 коп.) на відшкодування шкоди заподіяної протиправним утриманням податку з доходів фізичних осіб з вихідної допомоги.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі, заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова у повному обсязі виготовлена 6 березня 2009 року.
Колегія суддів у складі:
Г.М.Ком'якович
С.В. Могилан
К.М. Притула