справа № 2-а-1852/09/0308
ПОСТАНОВА
іменем України
11 березня 2009 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:
головуючого судді Ковтуненка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Луцьку Волинській області (далі - УПФУ в м. Луцьку Волинської області) про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,
встановив:
У січні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до УПФУ в м. Луцьку Волинської області про поновлення пропущеного строку для звернення до суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни.
Вимоги обґрунтовує тим, що вона 1934 року народження. Відповідно до статті 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни" (далі - Закон) має статус дитини війни. Статтею 6 зазначеного Закону її з 01 січня 2006 року повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. У 2006-2007 роках така допомога не виплачувалась, Верховна Рада України своїм Законом України від 20.12.2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» статтями 77 та 110 та Законом України від 19.12.2006 року „Про Державний бюджет України на 2007 рік" статті 71 пунктом 12 призупинила дію статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни". Однак Конституційний Суд України рішенням №6-рп/2007 від 09 липня 2007 року визнав неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинено дію статті 6 Закону. Тому вважає протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати щомісячної державної допомоги. Просить суд поновити пропущений строк звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на її користь недоплачену їй як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2008 роки.
Суд дослідивши письмові докази, приходить до висновку про задоволення позову частково.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно до статті 1 Закону їй надано статус дитини війни, ці обставини підтверджуються довідкою №09-03/619 виданою 18.12.2008 року ОСОБА_1 Департаментом соціальної політики Луцької міської ради Волинської області, відповідно до якої вона має право користуватися пільгами згідно Закону України «По соціальний захист дітей війни» (а.с. 6).
Статтею 6 Закону встановлено, що діти війни мають право на соціальну допомогу до пенсії в розмірі 30 відсотків. Однак, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року N 3367-IV, внесено до Закону України від 20 грудня 2005 року N 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» такі зміни, пункт 17 статті 77 виключено, статтю 110 викладено в такій редакції, установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Цей Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року N 3367-IV неконституційним не визнавався. Тому правові підстави для задоволення вимог позивача щодо визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання провести перерахунок та виплатити соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни за 2006 рік відсутні, тобто в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
Щодо позовних вимог за 2007 рік, то вони підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року N 6-рп/2007 у справі «Про соціальні гарантії громадян» положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», визнано не конституційними.
Отже, з моменту втрати чинності пунктом 12 статті 71 Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», відновилася дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Тому відповідач з цієї дати повинен був нараховувати та виплачувати позивачу зазначену соціальну допомогу в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Не зважаючи на таке правове положення, яке є з 9 липня 2007 року, відповідач не нараховує та не виплачує позивачу як дитині війни соціальну допомогу в зазначеному розмірі.
У зв'язку з наведеним, дії відповідача щодо ненарахування та невиплати соціальної допомоги позивачеві в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком як дитині війни необхідно визнати протиправними. З метою відновлення порушених прав позивача необхідно зобов'язати відповідача з 9 липня 2007 року провести такі нарахування та виплати соціальної допомоги по 31 грудня 2007 року.
За період з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року позовні вимоги задоволенню не підлягають. На цей період були чинними положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено дію статті 6 Закону. Суд не може застосувати при вирішенні цього спору не діючу правову норму.
Також підлягає до часткового задоволення позов щодо вимог за 2008 рік. Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були внесені зміни в Закон України «Про соціальний захист дітей війни», зокрема в статтю 6 Закону, яка була викладена в новій редакції, за якою соціальна допомога повинна виплачуватися дітям війни в розмірі 10 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу І, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту З розділу НІ Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу І, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Конституційний Суд України своїм рішенням визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення підпунктів 1-6 пункту 19 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року N 107-VI. Визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу НІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнаних неконституційними.
Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо виплати соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни за 2008 рік підлягають задоволенню частково, за період часу з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року. За період з 01.01.2008 року по 22.05.2008 року задоволенню не підлягають, оскільки на цей період діяв Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а стаття 6 Закону була в новій редакції, тобто правової норми про виплату соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни не було. Суд не має повноважень застосувати неіснуючу норму права.
Виходячи з вимог ст. 22 Конституції України при прийнятті нових Законів або внесенні змін до чинних законів держава не вправі допускати звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для дітей війни. При цьому слід виходити з правової позиції Конституційного Суду
України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень Законів України про Державний Бюджет України у частині обмеження пільг, компенсацій і гарантій, на які відповідно до чинного законодавства мають право окремі категорії громадян.
Для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачено чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення достатнього життєвого рівня ( ст. 48 Конституції України (254 к-96-ВР), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч.3 ст. 46 Конституції України), тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Зупинення його дії можливе за умови введення відповідно до п.31 ч.1 ст. 85, п.19 ч.1 ст. 92 Конституції України надзвичайного стану ( ст. 64 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг і компенсацій).
Згідно ч.1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 1 Протоколу №12 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 04 листопада 2000 року, користування будь-яким правом, яке визнане законом, повинно бути забезпечено виконанням без будь-якої дискримінації.
Тому при розгляді справи «ОСОБА_2 проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначити, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення суду).
У звязку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно якому встановлені надбавки з бюджету і який є діючим та Закону України «Про державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього Закону на думку Уряду України, превалюювали як lex specialis.
Суд не прийняв до уваги аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п.26 рішення ОСОБА_2 проти України).
Відповідно до ст. 9 Конституції України, п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України, суд не може застосовувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються інакше як міжнародний договір, в той же час міжнародні договори застосовуються, якщо вони не протирічать Конституції України.
Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п.26 рішення ОСОБА_2 проти України).
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.
Відповідно до ч.ч.3 та 4 ст. 8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Суд вважає доводи відповідача про пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду з позовом підставними, оскільки позивач просить суд відновити пропущений строк, тому ця позовна вимога підлягає частковому задоволенню, виходячи з того, що порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду тривало з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року і припинилось лише 01.01.2009 року після внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», суд не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Керуючись ст. 22, 64 Конституції України, ч.1 ст. 1 Протоколу №12 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод від 04.11.2000 року, Законом України «Про виконання рішення та
застосування практики Європейського Суду з прав людини», Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 року N 2195-IV, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року N 6-рп/2007, Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", ст. ст. 158-164 КАС України, суд,
постановив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Луцьку Волинській області про поновлення пропущеного строку для звернення до міськрайонного суду та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни -задовольнити частково.
Відновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду за захистом порушених прав свобод та інтересів за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року.
Визнати дії Управління Пенсійного Фонду України в м. Луцьку Волинській області протиправними щодо не нарахування та не виплати соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни ОСОБА_1 за період часу з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в м. Луцьку Волинській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни за період часу з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.
В решті позовних вимог відмовити.
постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження або після закінчення апеляційного розгляду справи.
постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до Львівського апеляційного адміністративного суду або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.