КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2015 р. Справа№ 910/8861/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рябухи В.І.

суддів: Калатай Н.Ф.

Ропій Л.М.

при секретарі: Бовсунівській Л.О.,

за участю представників:

від позивача Косминін О.В. дов. від 14.10.2014;

від відповідача Шагін О.В. дов. від 13.01.2015;

від третьої особи не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком»

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2015

(дата підписання - 25.05.2015) у справі №910/8861/15 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович (далі - третя особа) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 скасувати, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису, у межах ст. 88 Закону України «Про нотаріат», за наданими матеріалами не є вчиненим за безспірною заборгованістю, і останній є таким, що не підлягає виконанню. При цьому, апелянт зазначає, що судом першої інстанції протягом усього строку розгляду справи так і не було розглянуто подане клопотання позивача про забезпечення позову та зупинення виконання відділом державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції міста Києва виконавчого провадження на час розгляду справи і, як наслідок, не було прийнято рішення про задоволення клопотання про забезпечення позову або відмови у його задоволенні. Відтак, на думку скаржника, суд першої інстанції при прийнятті рішення по справі порушив та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, внаслідок чого, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком», наявні підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 №910/8861/15.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2015 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 17.06.2015. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28. Доказами належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 08.06.2015) позивачу та відповідачу - 11.06.2015, долучені до матеріалів справи.

15.06.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач надав відзив на апеляційну скаргу.

17.06.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач подав письмові пояснення в яких, зокрема, зазначив про те, що за весь період здійснення господарської діяльності між сторонами було укладено 22 договори фінансового лізингу, в тому числі, договір фінансового лізингу №130-L від 27.04.2011, предметом якого є 5 автомобілів Toyota Land Cruiser. У зв'язку з великою кількістю аналогічних справ, до матеріалів справи №910/8861/15 були надані документи, які містили технічну помилку, а саме дати та номер договору.

У судовому засіданні 17.06.2015 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 скасувати, постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився.

Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання з розгляду апеляційної скарги позивача, а матеріали справи дозволяють розглянути апеляційну скаргу без участі представника третьої особи, з метою дотримання вимог ст. 102 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), на думку колегії суддів, відсутні підстави для відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги позивача, заслухавши представників сторін, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині 1 статті 292 Господарського кодексу України (далі - ГК України) вказано, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Приписами ч.1 ст. 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову (ч. 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Як слідує з матеріалів справи, 27 квітня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» (лізингоодержувач) укладено договір №130, відповідно до п. 1.1 якого, лізингодавець на підставі договору купівлі - продажу (поставки) зобов'язався набути у власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно (предмет лізингу), наведене в специфікації (додаток 1 до договору), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.

У відповідності до специфікації (додаток 1 договору) предметом лізингу є:

автомобіль Toyota Land Cruiser 150 4,0L 5AT Premium (D6/FG) 070, білий 2011 року випуску;

автомобіль Toyota Land Cruiser 150 4,0L 5AT Premium (D6/FG) 202, чорний 2011 року випуску;

автомобіль Toyota Land Cruiser 150 4,0L 5AT Premium (D6/FG) 1F7, сріблястий 2011 року випуску;

автомобіль Toyota Land Cruiser 150 4,0L 5AT Premium (D6/FG) 1G3, сірий металік 2011 року випуску.

автомобіль Toyota Land Cruiser 150 4,0L 5AT Premium (D6/FG) 1G3, сірий металік 2011 року випуску.

Згідно з п. 2.1 договору приймання лізингоодержувачем предмета лізингу в лізинг оформлюється шляхом складання акту приймання-передачі, що підтверджує якість, комплектність, справність, належний стан предмета лізингу і відповідність предмета лізингу техніко-економічним показникам, встановленим лізингоодержувачем умовам і специфікаціям та умовам договору.

Лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до договору. Складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в Графіку згідно з додатком 2 до договору, який є його невід'ємною частиною (п.п. 5.1, 5.3).

Відповідно до додаткових угод №1 від 13.05.2011, №2 від 22.01.2013, №3 від 10.04.2013, №4 від 23.08.2013, №5 від 08.12.2013сторонами вносились зміни до додатку 2 до договору.

За умовами укладеного між сторонами правочину, лізингодавець та лізингоодержувач визначили розміри, порядок та терміни сплати лізингоодержувачем лізингових платежів у додатку 2 «Графік сплати лізингових платежів», відповідно до якого позивач зобов'язувався вносити лізингові платежі щомісяця.

Як встановлено судом першої інстанції, у позивача виникла заборгованість по лізингових платежах за період з березня 2014 року по жовтень 2014 року, тобто понад 30 днів.

Пунктом 6.1 договору визначено події, які вважаються істотним порушенням умов договору лізингоодержувачем (подія невиконання зобов'язання), зокрема, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж або інші платежі (частково або в повному обсязі) за договором та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) календарних днів з дня настання строку платежу згідно з договором (п. 6.1.1.).

Згідно п. 6.2 договору, у випадку виникнення зазначеної вище події невиконання зобов'язань, лізингодавець має право розірвати договір та вимагати погашення всієї заборгованості по будь-яких платежамх за договором та повернення предмета лізингу.

Цей договір може бути розірваний за письмовою згодою сторін та в односторонньому порядку, передбаченому договором. При цьому, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу протягом 10 (десяти) робочих днів з дня припинення (розірвання) цього договору будь-яким чином та сплатити належні за договором платежі на дату припинення чи розірвання договору та на дату повернення предмета лізингу (п. 11.1.).

Відповідно до п. 11.2 договору, цей договір може бути достроково розірваний лізингодавцем в односторонньому порядку шляхом направлення відповідного письмового повідомлення лізингоодержувачу у випадках, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 (тридцяти) календарних днів з дня настання строку платежу, встановленого в договорі.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач звертався до позивача з повідомленням від 18.12.2014 вих. №3260/12 про наявну прострочену заборгованість строком понад 30 днів по лізингових платежах в сумі 547 649,12 грн. та повідомив про розірвання договору з 24.12.2014 і вимагав протягом 10 робочих днів з дня отримання цього повідомлення повернути предмет лізингу.

Повідомлення вих. №3260/12 від 18.12.2014 разом з рахунками про сплату лізингових платежів за період з березня по жовтень 2014 року було надіслано відповідачем засобами кур'єрської служби «GlobalPost» за наступною адресою позивача - 83060, м. Донецьк, вул. Шахтарів Донбасу, 163 та вручено позивачу 24.12.2014, що підтверджується накладною №70012696.

Подаючи апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» зазначає про те, що Ніконов О.М., який підписав повідомлення про вручення вимоги та рахунків, не перебуває та не перебував у трудових відносинах з позивачем, а відтак, повідомлення було надіслано не позивачу, а іншій особі.

Проте, суд апеляційної інстанції з доводами позивача не погоджується та виходить з наступного.

Відповідно до п.13.3 договору у випадку зміни місцезнаходження та/або обслуговуючого банку, сторони зобов'язані протягом 3 робочих днів з моменту такої зміни повідомити про це одна одну.

У розділі 15 договору «Реквізити сторіногов» адресу лізингоодержувача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» зазначено, як: 83060, м. Донецьк, вул. Шахтарів Донбасу, 163.

Частиною 1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»).

Матеріали справи доказів повідомлення Товариством з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» про зміну місцезнаходження не містять.

Таким чином, доводи апелянта про те, що він не отримував від відповідача рахунків про сплату лізингових платежів, повідомлення про розірвання договору та повернення предмета лізингу судом не приймаються до уваги, оскільки протилежне підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Водночас, з представленої самим Товариством з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» довідки від 27.04.2015 №140 вбачається, що підприємство до 04.02.2015 було зареєстровано за адресою, на яку надсилались вказані вище документи, а саме: 83060, м. Донецьк, вул. Шахтарів Донбасу, 163 (а.с.125).

19 січня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. було вчинено виконавчий напис, що зареєстрований в реєстрі за № 297, яким запропоновано вилучити та повернути від лізингоодержувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» на користь лізингодавця - Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» об'єкти фінансового лізингу: Toyota Land Cruiser 150 4,0L 5AT Premium (D6/FG) 070, білий 2011 року випуску; автомобіль Toyota Land Cruiser 150 4,0L 5AT Premium (D6/FG) 202, чорний 2011 року випуску; автомобіль Toyota Land Cruiser 150 4,0L 5AT Premium (D6/FG) 1F7, сріблястий 2011 року випуску; 2 автомобілі Toyota Land Cruiser 150 4,0L 5AT Premium (D6/FG) 1G3, сірий металік 2011 року випуску, що були передані в користування на підставі спірного правочину та підлягають поверненню за невиплату до 29.10.2014 заборгованості за користування об'єктом лізингу в сумі 547 649,12 грн.

03.02.2015 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції м. Києва було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 46357642 з примусового виконання виконавчого напису № 297 від 19.01.2015.

Як зазначалось вище, пунктом 6.2 договору передбачено, що у випадку виникнення події невиконання зобов'язань, лізингодавець має право на свій власний розсуд, зокрема, вилучити предмет лізингу у порядку, передбаченому договором та/або законодавством України.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» та п. 1.1 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 (далі - Порядок) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172 (надалі - Перелік), і при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у цьому переліку (п.п.3.2 та 3.5 Порядку).

У пункті 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, наведений перелік документів необхідний для одержання виконавчого напису при повернені об'єкта лізингу, до яких належать: а) оригінал договору лізингу; б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

Тобто, нотаріус при вчиненні виконавчого напису не перевіряє безспірність заборгованості, не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів, за якими стягнення проводиться у безспірному порядку.

Матеріали справи не містять доказів того, що лізингодавцем не було надано нотаріусу всіх, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999, документів.

При цьому, третя особа, яку було залучено ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2015, з метою встановлення всіх обставин справи, повідомила, що лізингодавцем було подано нотаріусу всі, передбачені зазначеною вище постановою, документи, і останній, при вчиненні виконавчого напису не зобов'язаний перевіряти безспірність заборгованості позивача та не повинен встановлювати прав та обов'язків учасників правовідносин, а лише має перевіряти наявність документів, за якими стягнення проводиться у безспірному порядку.

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства на час вчинення оскаржуваного виконавчого напису відповідачем було надано приватному нотаріусу - Осипенко Д.О. всі документи, які вимагає чинне законодавство та які були доказом безспірності заборгованості за прострочення виконання позивачем зобов'язання за договором фінансового лізингу від 27.04.2011 №130-L.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що для вчинення спірного виконавчого напису були надані всі необхідні документи, які підтверджують безспірність заборгованості боржника за прострочення виконання позивачем зобов'язання за договором фінансового від 27.04.2011 №130 - L і встановлюють прострочення виконання зобов'язання, тоді як позивачем не доведено необґрунтованість виконавчого напису нотаріуса.

Спори про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам статті 1 ГПК України. При цьому за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 ГПК, статей 1 і 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Водночас слід мати на увазі, що до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства (абз. 2, 3 п. 8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»).

Таким чином, господарські суди не перевіряють правильність виконавчого напису з позиції законності дій приватного нотаріуса при його вчиненні, оскільки нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт підлягають окремому оскарженню до суду в позовному провадженні за правилами цивільного судочинства (постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 «Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні»).

Тому твердження позивача в апеляційній скарзі, що дії нотаріуса при вчиненні виконавчого напису були незаконними?не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки дії нотаріуса не перевіряються господарським судом.

Отже, позивач повинен довести, що була відсутня правова підстава для вчинення виконавчого напису, тобто факт відсутності порушеного права відповідача та відсутність підстав для захисту відповідного права шляхом повернення предмета лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Будь-яких доказів на відсутність своєї вини у порушенні прав та інтересів відповідача позивач не надав, тому суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог.

Твердження Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» з приводу того, що судом першої інстанції протягом усього строку розгляду справи так і не було розглянуто подане клопотання позивача про забезпечення позову, Київським апеляційним господарським судом не приймаються до уваги, виходячи з наступного.

У п.2 постанови Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26.12.2011 №16 встановлено, що питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу з заслуховуванням їх думки.

Відповідно до п.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» від 23.03.2012 №6 результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 ГПК України).

З оскаржуваного позивачем рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2015, вбачається, що судом першої інстанції розглянуте клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» про забезпечення позову за наслідками такого розгляду вирішено відмовити у його задоволенні.

Таким чином, позивач в апеляційній скарзі не навів доводів, які б слугували підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 у справі №910/8861/15 - без змін.

2. Матеріали справи №910/8861/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.І. Рябуха

Судді Н.Ф. Калатай

Л.М. Ропій