5 лютого 2007 року                                                                                м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства “Лубнифарм” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа - Державний департамент інтелектуальної власності, про визнання права на патент, за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду Полтавської області від                  28 листопада 2005 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2003 року відкрите акціонерне товариство “Лубнифарм” (далі - ВАТ “Лубнифарм”) звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1,        ОСОБА_2 про визнання права на патент.

Зазначало, що відповідачі є співвласниками деклараційного патенту на винахід (лікувально-профілактичний бальзам “Мономах”) НОМЕР_1, виданого Державним департаментом інтелектуальної власності.

Відповідно до наказу НОМЕР_2        ОСОБА_1 було призначено на посаду ІНФОРМАЦІЯ_1 Київської філії ВАТ “Лубнифарм”, а ОСОБА_2 - на посаду ІНФОРМАЦІЯ_2  філії по економічних питаннях, на яких відповідачі працювали до 12 липня 1999 року.

Згідно з положенням про Київську філію ВАТ “Лубнифарм” предметом і метою діяльності філії було виконання науково-дослідних і технологічних розробок нових медичних препаратів.

Посилаючись на те, що при розробці та створенні бальзаму “Мономах” відповідачі використовували досвід, знання та обладнання товариства, просило визнати товариство співвласником патенту, зобов'язати Державний департамент інтелектуальної власності внести відповідні зміни щодо власників зазначеного патенту до державного реєстру патентів та деклараційних патентів України на винаходи та зобов'язати відповідачів використовувати винахід за вказаним патентом.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від          31 серпня 2005 року в задоволенні позовних вимог ВАТ “Лубнифарм” відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 28 листопада 2005 року рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 31 серпня 2005 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі ст. 311 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять скасувати ухвалу апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 28 листопада 2005 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.