У х в а л а

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

 

головуючого-судді	Присяжнюк Т.І.,
суддів	Глоса Л.Ф., Вус С.М.,
за участю прокурора	Ковтун Н.Я.

 

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 30 січня 2007 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи в апеляційній інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 28 лютого 2006 року та вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 12 грудня 2005 року, яким

           

                                          ОСОБА_1,

                                          ІНФОРМАЦІЯ_1,

                                           громадянина України, не судимого,

виправдано за ч.2 ст.189 КК України за відсутністю в його діях складу злочину.

 

 Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Миколаївської області від 28 лютого 2006 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

  

Органами досудового слідства (з урахуванням зміни обвинувачення в суді, внесеної прокурором під час судового розгляду справи),    ОСОБА_1 було  обвинувачено у тому, що він, будучи ІНФОРМАЦІЯ_2 акціонерного товариства “Южноукраїнський домобудівний комбінат”, тобто службовою  особою, з використанням свого службового становища, шляхом вимагання отримав    від потерпілої ОСОБА_2 150 доларів США. Зазначене обвинувачення   досудовим слідством обґрунтовувалося тим, що ОСОБА_1 вимагав і отримав від потерпілої ці кошти, погрожуючи їй направити в правоохоронні органи заяву про її неправомірні дії, які вона вчинила 23 серпня 2002 року в магазині, що  належить акціонерному товариству. Внаслідок погрози ОСОБА_1 розголосити відомості, які потерпіла бажала зберегти в таємниці, оскільки це могло завадити їй виїхати на роботу за кордон, вона була змушена на  вимогу ОСОБА_1 передати йому 150 доларів США  в обмін на підписану ним заяву  до прокуратури  про  неправомірні дії ОСОБА_2 стосовно працівника цього ж товариства - ОСОБА_3, які мали місце 23.08.2002 року. 

 

 Виправдовуючи  ОСОБА_1, суд дійшов висновку, що про факт вчинення потерпілою неправомірних дій в магазині акціонерного товариства, розголошення  чого не бажала ОСОБА_2,  вже було відомо правоохоронним органам, тому ці відомості не були таємницею, розголошення якої залежало б від ОСОБА_1 Вважаючи доведеним факт отримання виправданим від потерпілої 150 доларів США, суд дійшов висновку, що ці кошти ОСОБА_1 отримав як відшкодування завданої ОСОБА_2 моральної шкоди підприємству.

 

У касаційному поданні прокурор посилається на те, що суд необґрунтовано дійшов висновку, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 189 КК України. Просить постановлені відносно ОСОБА_1 судові рішення скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону , а справу направити на новий судовий розгляд.

 

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення прокурора Ковтун Н.Я. на підтримання касаційного подання, перевіривши матеріали справи, обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

 

Відповідно до вимог  ч.4 ст.334 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання  обвинувачення,  яке пред'явлене  підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання  підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у  вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого.

Виправдовуючи  ОСОБА_1, суд не дотримався цих вимог закону.

 

Так, потерпіла ОСОБА_2 в своїх показаннях як на досудовому слідстві, так і при судовому розгляді справи незмінно стверджувала, що ОСОБА_1 вимагав і одержав від неї 150 доларів США за те, що він не повідомить в прокуратуру  про вчинені нею в магазині товариства  неправомірні дії щодо продавця ОСОБА_3, оскільки таке повідомлення для неї було небажаним у зв'язку з її наміром виїхати за кордон.

 

Із показань свідка ОСОБА_4 (юрисконсульта АТ  Південноукраїнський  ДБК)  убачається, що  він за розпорядженням свого керівника - ОСОБА_1 склав заяву до прокуратури з проханням дати правову оцінку діям ОСОБА_2 стосовно працівника їхнього ж товариства  ОСОБА_3, які мали місце 23.08.2002 року. ОСОБА_2 про це знала і з  цього приводу дуже переживала.

 

Сам  ОСОБА_1 також давав показання про те, що ОСОБА_2 плакала, ставала перед ним на коліна,   благала його не передавати цю заяву до прокуратури.(т.3 а.с. 406).

 

Показання потерпілої, що ОСОБА_1 віддав їй  підписану ним заяву в прокуратуру з проханням притягнути її до відповідальності за вчинення нею хуліганства тільки після того, як отримав від неї 150 доларів США, узгоджуються з даними, що містяться в протоколі добровільної видачі ОСОБА_2 цієї заяви, та даними протоколу   про виявлення та вилучення у ОСОБА_1 150 доларів США.

 

Цим доказам суд належної правої оцінки не дав і не зазначив мотивів, з яких він не взяв до уваги показання потерпілої про вчинення ОСОБА_1 вимагання.

 

Приходячи до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 об'єктивної сторони вимагання з тих підстав, що розголошення відомостей, які потерпіла бажала зберегти в таємниці, не залежали від його волі, оскільки про конфлікт з  участю ОСОБА_2 було відомо ОСОБА_3, іншим працівникам товариства та  працівникам міліції, суд не дав оцінки наступним доказам.

 

ОСОБА_3, якій ОСОБА_2 під час конфлікту спричинила легкі тілесні пошкодження,  не мала наміру ініціювати притягнення останньої до відповідальності у зв'язку з їх примиренням.  Такого наміру не було і у інших працівників товариства. З цих же підстав та, не убачаючи в діях ОСОБА_2 ознак адміністративного правопорушення, працівники міліції, які виїжджали  на місце конфлікту, відповідних протоколів не складали.

 

Як убачається з заяви на ім'я прокурора, підписаної ОСОБА_1, він поставив під сумнів обґрунтованість зазначеного рішення працівників міліції, наголошуючи на наявність в діях ОСОБА_2 ознак хуліганства, та просив дати їм правову оцінку.

 

Згідно з показаннями потерпілої, для неї було не бажаним доведення до відома прокурора  даних, викладених у   цій заяві.

 

За змістом диспозиції   ст. 189 КК України, кримінально караними є дії по вимозі передачі чужого майна як із погрозою застосування будь-якого насильства, так і з погрозою розголошення відомостей - повідомлення про них особам (або особі), яким вони не відомі і чиє знайомлення з ними небажане для потерпілого.

 

Тому колегія судів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про відсутність в діях ОСОБА_1 об'єктивної сторони складу злочину - вимагання.

 

Суперечить вимогам закону і висновок суду, що вимагання, вчинене службовою особою з використанням свого службового становища, має місце лише у разі вчинення таких дій щодо потерпілого, який є підлеглим службовій особі працівником.

 

Як убачається із  вироку, суд, виправдовуючи ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 189 КК України, послався і на те, що в його діях  відсутні ознаки даного злочину, оскільки гроші від потерпілої він отримав  на відшкодування заподіяної ОСОБА_2 моральної шкоди АТ “Південноукраїнський будівельний комбінат” та мав намір  внести їх в касу товариства. На обґрунтування такого висновку суд послався на показання ОСОБА_1, свідків ОСОБА_5 й ОСОБА_5, які вони дали в цьому судовому засіданні, та на ту обставину, що ОСОБА_1 мав можливість внести гроші в касу ПриватБанку. 

 

Колегія суддів з таким висновком суду не погоджується, оскільки судами першої та апеляційної інстанції не дано ніякої оцінки наступним доказам, а саме:

 

- показанням  ОСОБА_2, що ОСОБА_1   одержав від неї 150 доларів США шляхом вимагання, погрожуючи повідомити в прокуратуру про вчиненні нею неправомірні дії щодо працівника товариства ОСОБА_3;

- суперечливим показанням з цього приводу ОСОБА_1 Так, під час досудового слідства він стверджував, що отримані від потерпілої гроші є поверненням її особистого боргу. Під час його допиту як обвинуваченого він повністю визнавав себе винуватим у незаконному отриманні цих коштів (т.1 а.с. 79-80). У судовому засіданні 19.11.2002 року дав показання, згідно з якими ОСОБА_2 відмовлялась відшкодувати шкоду, був торг, він наполягав на 150 доларах США. (т. 1 а.с. 222);

- показанням свідків ОСОБА_5 й ОСОБА_5 під час досудового слідства та судового розгляду справи у 2002 році, в яких відсутні будь-які дані про відшкодування потерпілою моральної шкоди.

 

Крім того, суд не дав належної оцінки і тим обставинам, що ОСОБА_1, доручивши юрисконсульту підготувати від його імені заяву  прокурору, ні з ким не обговорював питання щодо правомірності ініціювання питання про  відшкодування моральної шкоди товариству та порядку здійснення таких розрахунків; самим обставинам отримання ним від потерпілої 150 доларів США, за яких він обрав свій автомобіль місцем передачі особисто йому зазначених коштів в обмін на підписану ним заяву на ім'я прокурора м. Південноукраїнськ.

 

Зазначені обставини мають істотне значення у справі і підлягали правильній юридичній оцінці.

 

 Апеляційний суд, перевіряючи справу за апеляціями прокурора та потерпілої, не навівши переконливих аргументів, передчасно дійшов висновку про обґрунтованість виправдання ОСОБА_1

 

  Колегія суддів вважає, що за таких обставин висновки суду першої та апеляційної інстанції про відсутність в діях ОСОБА_1 ознак будь-якого злочину, є непереконливі.

 

Оскільки висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи і судом неправильно застосовано кримінальний закон, судові рішення щодо ОСОБА_1 підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.

 

 

При новому розгляді справи необхідно ретельно дослідити усі докази по справі, дати належну правову оцінку діям ОСОБА_1 та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

 

 

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394-396 КПК України, колегія суддів

 

                                                ухвалила:

 

 

касаційне подання прокурора, який брав участь при розгляді справи в апеляційній інстанції, задовольнити.

 

         Вирок Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 12 грудня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 28 лютого 2006 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.

 

                                                    Судді:

 

 

 

       Присяжнюк Т.І.                        Вус С.М.                             Глос Л.Ф.