У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого	Верещак В.М.,
суддів	Лавренюка М.Ю., Мороза М.А.
за участю прокурора	Сухарєва О.М.

 

розглянувши в судовому засіданні 11 січня 2007 року в м. Києві кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Закарпатської області на вирок Ужгородського міськрайонного суду від 5 липня 2005 року та ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 26 жовтня 2005 року щодо ОСОБА_1,

 

в с т а н о в и л а:

 

         Зазначеним вироком

 

ОСОБА_1,

1977 року народження,

судимий 25 червня 2003 року

за ст. 189 ч. 1 КК України

до 3-х років обмеження волі

з іспитовим строком 3 роки, -

 

засуджений за ст. 286 ч. 2 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки.

 

         На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбута частина покарання за вироком Хустського районного суду від 25 червня 2003 р. і остаточно до відбуття ОСОБА_1 призначено 4 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на                2 роки.

         На підставі ст. 75 КК України він звільнений від призначеного покарання з іспитовим строком два роки.

 

         Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди та щомісячно на його користь по 200 грн. до досягнення ним повноліття.

 

         Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 26 жовтня 2005 року вирок залишено без змін.

 

         ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що 5 травня 2004 року близько 7 години 40 хв. на перехресті доріг в Ужгородському районі, керуючи автомобілем «Опель-вектра», який рухався по автодорозі «Холмці-Пагорб» в напрямку с. Підгорб, порушив пп. 12.1., 12.3 Правил дорожнього руху, не впорався з керуванням і з'їхав у кювет.

 

         Внаслідок ДТП пасажир автомобіля ОСОБА_3 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла на місці події.

 

         У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з м'якістю призначеного покарання і направлення справи на новий судовий розгляд.

 

         Заслухавши доповідь судді, виступ прокурора, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню частково.

 

         Згідно зі ст.ст. 366, 367 КПК України апеляційний суд зобов'язаний постановити свій вирок, скасовуючи повністю чи частково вирок суду першої інстанції через невідповідність покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

         Ці вимоги закону судом не дотримані.

         Як видно з матеріалів справи, доводи апеляційного подання прокурора і доповнень до нього фактично аналогічні доводам касаційного подання.

 

         Зокрема, в ньому було зазначено, що судом у достатній мірі не врахована ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно положень ст. 12 КК України віднесений до тяжких, вчинення злочину повторно в період іспитового строку та дані про особу засудженого.

 

         Колегія суддів вважає, що викладені в ухвалі апеляційного суду підстави залишення апеляції без задоволення є непереконливі, а деякі з них не ґрунтуються на законі.

 

         Зокрема, формальним є висновок апеляційного суду, що суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину та дані про особу засудженого.

 

         За змістом закону дані про особу засудженого передбачають і його відношення до вчиненого злочину.

 

         Як свідчать матеріали справи, як на досудовому слідстві так і в суді ОСОБА_1 повністю заперечував свою вину і, як свідчать матеріали справи, про що йдеться і у поданні тривалий час ухилявся від суду, у зв'язку з чим щодо нього оголошувався розшук.

 

         У матеріалах справи, крім того, відсутні будь-які дані, які б свідчили, що ОСОБА_1 займався суспільно-корисною працею, а його участь у спорті є захопленням.

 

         Не ґрунтуються на законі і висновки апеляції щодо можливості повторного застосування ст. 75 КК України, оскільки ч. 2 зазначеної ст. передбачає звільнення від відбування призначеного покарання, за умови, що особа протягом іспитового строку не вчинить нового злочину.

         При цьому законодавець не ставить новий злочин в залежність від форми вини нового злочину.

         На це звернуто увагу і в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 р., на яку містить посилання в ухвалі апеляційного суду, але якій дано неправильне тлумачення.

         У зв'язку з викладеним ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд.

         При новому апеляційному розгляді належить перевірити доводи апеляційного подання і, якщо ОСОБА_1 буде визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 215 КК України, - призначене йому покарання слід визнати м'яким.

 

         На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

 

         Касаційне подання прокурора задовольнити частково.

         Ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 26 жовтня 2005 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

 

 

Судді:

 

 

Верещак В.М.                            Лавренюк М.Ю.                               Мороз М.А.