Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №311/41/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Степаненко Ю.А.

Провадження № 22-ц/778/3720/15 Суддя-доповідач: Спас О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Спас О.В.

суддів Бабак А.М.

Полякова О.З.

при секретарі Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 15 квітня 2014 року

у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2013 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В позові зазначало, що 13.09.2006 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_6 було укладено Кредитний договір №29340_cred, відповідно до умов якого, ОСОБА_6 отримала кредит в сумі 25000 грн. на строк - до 13.03.2008 року та зобов'язалася повернути кредит і платити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. Відповідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється у наступному порядку: щомісяця в період сплати, ОСОБА_6 повинна надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсоткам, комісією, а також інші витрати. Згідно договору, у випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, ОСОБА_6 сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної у строк заборгованості за кредитом. В забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов'язання, 13.09.2006 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки, на підставі якого, поручитель зобов'язалася відповідати перед Банком за своєчасне та належне виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором. Банк свої зобов'язання за договором виконав, а ОСОБА_6 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконує. Станом на 17.07.2013 року у ОСОБА_6 виникла заборгованість в сумі 65696,32 грн., що складається з: заборгованості за кредитом - 14534,04 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 51162,28 грн. Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 18.11.2008 року задоволено позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_6, про стягнення заборгованості за вищевказаним кредитним договором та стягнута заборгованість в сумі 21256,75 грн., яка існувала станом на 12.06.2008 року. На даний час ОСОБА_6 зазначена заборгованість не погашена. Станом на 17.07.2013 року у ОСОБА_6 існує заборгованість перед Банком, яка була нарахована у період після ухвалення зазначеного рішення суду та становить - 44439,57 грн. Посилаючись на викладенні обставини, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на користь Банку заборгованість у розмірі 44 439,57 грн. та судові витрати.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 15 квітня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором, укладеним 13.09.2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 в сумі 44 439,57 грн. та судові витрати зі сплати судового збору за подачу позову в сумі 444,40 грн., а всього 44 883,97 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на незаконність, порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки вважає поруку припиненою, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково, в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3 та її представника адвоката Шершньова О.В., представника банку Букач Я.В., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

На підставі п.п.2,3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

13.09.2006 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_6 укладено кредитний договір №29340cred, за яким ОСОБА_6 отримала кредит в сумі 25000 грн. на строк до 13.03.2008 року та зобов'язалася повернути кредит і платити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.

Відповідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати, ОСОБА_6 повинна надавати щомісячний платіж для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсоткам, комісією, а також інші витрати.

У випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, ОСОБА_6 сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної у строк заборгованості за кредитом.

В забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов'язання, 13.09.2006 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3 укладено договір поруки, на підставі якого поручитель зобов'язалася відповідати перед банком за своєчасне та належне виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором.

Банк свої зобов'язання за договором виконав, а ОСОБА_6 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконує. Станом на 17.07.2013 року у ОСОБА_6 виникла заборгованість в сумі 65696,32 грн., що складається з: заборгованості за кредитом - 14534,04 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом - 51162,28 грн.

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 18.11.2008 року задоволено позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_6, про стягнення заборгованості за вищевказаним кредитним договором та стягнута заборгованість в сумі 21256,75 грн., яка існувала станом на 12.06.2008 року.

На час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_6 заборгованість не погашена.

Станом на 17.07.2013 року у ОСОБА_6 існує заборгованість перед банком, яка була нарахована у період після ухвалення зазначеного рішення суду та становить 44439,57 грн.

В частині задоволення судом першої інстанції позовних вимог щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_6 рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржене, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз’яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку” апеляційним судом не перевіряється.

З матеріалів справи вбачається, що в оскарженій частині рішення суду першої інстанції не є таким, що відповідає вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України щодо законності, обґрунтованості рішення суду, встановлення наявності обставин на підтвердження вимог і заперечень та застосування до спірних правовідносин належних норм матеріального права.

Під час апеляційного розгляду справи колегія суддів виходить із правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 року у справі №6-53цс14, яка має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України.

Підстав відступити від цієї правової позиції колегія суддів не вбачає.

Верховним Судом визначено наступне.

Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі 6-20цс14.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як убачається з графіка погашення кредиту у цій справі, чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 12-14 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття "пред'явлення вимоги" та "пред'явлення позову", як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

У даній справі строк виконання основного зобов’язання настав 13.03.2008р., в позов пред’явлено 05.09.2013р., що дає підстави для висновку про припинення договору поруки, укладеному 13.09.2006 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_3, за яким поручитель зобов'язалася відповідати перед банком за своєчасне та належне виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором №29340cred від 13.09.2006 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_6 за яким остання отримала кредит в сумі 25000 грн. на строк до 13.03.2008 року та зобов'язалася повернути кредит і платити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у його оскарженій частині щодо стягнення заборгованості з поручителя, апеляційний суд вбачає, що суд першої інстанції не врахував, що позовні вимоги не ґрунтуються на законі, суперечать вищенаведеним нормам матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цих позовних вимог, а тому рішення суду підлягає скасуванню у вказаній частині з ухваленням нового рішення про відмову у позові до ОСОБА_3

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314-317 ЦПК України колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 15 квітня 2014 року у цій справі в частині часткового задоволення позовних вимог відносно відповідача ОСОБА_3 скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: