Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 11-кп/781/548/15 Головуючий у суді І-ї інстанції Завгородній Є. В.

Категорія 286 (215) Доповідач в колегії апеляційного суду Петрова І. М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2015 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді: Петрової І.М.,

суддів: Драного В.В., Ткаченко Л.Я.,

при секретарі: Волошеній Н.С.,

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді кримінальне провадження № 42014120000000128 за апеляційними скаргами прокурора та потерпілої ОСОБА_3, на вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02 квітня 2015 року, яким

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Козирівка Новгородківського району Кіровоградської області, українця громадянина України, одруженого, утримує неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, з середньою спеціальною освітою, інженера по ремонту комп’ютерної техніки авторизованого сервісного центру «STX community», проживаючого АДРЕСА_1, раніше не судимого,

визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, та встановлено іспитовий строк тривалістю 3 роки.

Згідно із ст. 76 КК України, протягом встановленого строку випробування покладено на ОСОБА_4 наступні обов’язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, періодично з’являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави 1599 грн. 00 коп. документально підтверджених процесуальних витрат на залучення експертів по кримінальному провадженню.

Вирішено долю речових доказів.

За участю сторін кримінального провадження:

прокурора: Земськова І.С.,

потерпілих: ОСОБА_6, ОСОБА_3,

представника потерпілих-адвоката: Нестерова В.А.,

захисника-адвоката обвинуваченого: Любович Л.В.,

обвинуваченого: ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ:

Вироком суду ОСОБА_4 визнано винним та засуджено за те, що він вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілої.

Кримінальне правопорушення вчинено за наступних обставин:

ОСОБА_4 15.04.2014 року отримав посвідчення водія серії НОМЕР_3 на право керування транспортними засобами категорій «В1, В, С, Dl, D» і маючи стаж водія, достовірно знав Закон України «Про дорожній рух», вимоги Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року (далі - Правила дорожнього руху), зокрема вимоги ст. ст. 14, 16 Закону України «Про дорожній рух» та п. п. п. п. «б» і «д» п. 2.3, п. 1.3, п. 12.1, п. 12.3, п. 18.1 Правил дорожнього руху.

Близько 18 год. 05 хв. 04.11.2014 р. в місті Кіровограді ОСОБА_4, будучи учасником дорожнього руху, керуючи автомобілем ЗАЗ «Vida», реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись по проспекту Винниченка в сторону площі Богдана Хмельницького, наближаючись до розташованого поруч з будинком №1-а пішохідного переходу, позначеного дорожнім знаком 5.35.1 "Пішохідний перехід" і дорожньою розміткою 1.14.1 «зебра» Правил дорожнього руху України, порушуючи вимоги ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», згідно з якою учасник дорожнього руху зобов'язаний знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху і створювати безпечні умови для дорожнього руху, вимоги ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», згідно з якою водій зобов'язаний надавати переважне право руху пішоходу, який знаходиться на пішохідній доріжці (зебрі), та надати можливість пішоходу безпечно перейти дорогу, вулицю, та порушуючи вимоги Правил дорожнього руху, затверджені постановою Кабінетів Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, зокрема:

п.1.3. яким встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил; п. п. «б» п. 2.3. яким встановлено, що водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

п. п. «д» п. 2.3. яким встановлено, що водій зобов'язаний не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

п.12.1. яким встановлено, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;

п. 12.3. яким встановлено, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди; 

п. 18.1. яким встановлено, що водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в раз потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека діючи самовпевнено і легковажно, розраховуючи на їх відвернення, не давши дорогу пішоходу ОСОБА_10, яка рухалась по пішохідному переходу, розташованому поруч з будинком №1-а та позначеному дорожнім знаком 5.35.1 «Пішохідний перехід» і дорожньою розміткою 1.14.1 «Зебра» Правил дорожнього руху України, створив небезпеку для руху останньої, яку він об’єктивно міг виявити та негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, маючи технічну можливість уникнути наїзду, не вибравши безпечної швидкості руху, не проконтролював рух керованого ним транспортного засобу ЗАЗ «Vida», реєстраційний номер НОМЕР_2, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_10

Внаслідок порушення ОСОБА_4 правил безпеки дорожнього руху, а саме вимог ст.ст.14, 16 закону України «Про дорожній рух» та вимоги п.1.3, п. п. п. п «б», «д» п. 2.3, п. 12.1, п. 12.3, п. 18.1 Правил дорожнього руху, ОСОБА_10 були заподіяні тілесні ушкодження, які спричинили смерть останньої.

В апеляційних скаргах:

прокурор просить скасувати вирок суду першої інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого. Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 54 КК України позбавити спеціального звання старшого прапорщика міліції.

Обгрунтовує свої вимоги тим, що призначаючи ОСОБА_4 покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, із застосуванням ст. 75 КК України звільнивши від відбування основного покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 3 роки, судом не в повній мірі враховано, що обвинувачений вчинив злочин, який відноситься до категорії тяжких, внаслідок якого відібрав життя Людини, позбавив найціннішого, має суспільний резонанс, підриває авторитет та престиж органів міліції, займав посаду - помічника оперуповноваженого відділу карного розшуку кримінальної міліції Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області.

Таким чином, судом залишено поза увагою вимоги п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», де передбачено, що суди при призначенні особі покарання, у кожному конкретному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації покарання. Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до ст. 12 КК України діяння, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України є тяжким злочином, отже виправлення ОСОБА_4 можливе лише за умови призначення більш суворої міри покарання, визначеної санкцією статті обвинувачення.

Крім того, у вироку судом не зазначено, що ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення будучи працівником правоохоронного органу, оскільки відповідно до наказу начальника УМВС України в Кіровоградській області №223 о/с від 09.07.2014 року займав посаду помічника оперуповноваженого відділу карного розшуку кримінальної міліції Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області та те, що останній мав спеціальне звання згідно наказу №1256 від 19.12.2004 року - старшого прапорщика міліції, в зв'язку з чим являвся представником влади - працівником державного озброєного органу виконавчої влади України.

Внаслідок чого, судом при призначені покарання не застосовано вимоги ст. 54 КК України, відповідно до якої засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

потерпіла ОСОБА_3 просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання ОСОБА_4, постановити новий вирок яким призначити ОСОБА_4, покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді реального позбавлення волі.

Мотивує свої доводи тим, що незважаючи на заяву в суді про своє розкаяння, ОСОБА_4, свідомо намагався ввести суд в оману, говорив неправду. Зокрема, стверджував, що наїзд на ОСОБА_10 здійснив в умовах темряви. Але ділянка проїжджої частини, де трапилася ДТП добре була освітлена ліхтарями, про що свідчить наявна відео зйомка камерами спостереження.

У судовому засіданні 24 квітня 2015 року вона не наполягала на позбавленні волі ОСОБА_4, враховуючи, що він виплатив потерпілим - їй і доньці ОСОБА_10 - 100 000 тис. гривень моральної компенсації. Проте, її рішення викликане моральним тиском, який чинила на неї родина ОСОБА_4 Пропозиція про передачу їм відшкодування моральної шкоди в вище вказаному об'ємі надійшло пізно ввечері 23 квітня, тобто за кілька годин до засідання суду. У їх сім'ї не було часу обдумати цю пропозицію, порадитися з юристами. Моральний вплив на неї з боку адвоката і родини винуватця ДТП ОСОБА_4, став причиною її поганого самопочуття під час суду, у неї різко підвищився артеріальний тиск, вона не повністю розуміла те, що казав суддя і адвокат. Крім того, після ДТП її донька ОСОБА_10 перебувала у реанімаційному відділенні обласної лікарні, що коштувало їх родині значних фінансових витрат, потім були витрати на поховання і поминання. Вони з чоловіком пенсіонери, щоб оплатити усе це їм довелося узяти в борг у знайомих, банку. А ті гроші, що надійшли від сім'ї винуватця ДТП ОСОБА_4, лише частково, у незначній мірі, покривали ці великі витрати. Необхідність терміново гасити борги теж вплинула її рішення прийняти кошти взамін на прохання не позбавляти його волі.

Враховуючи вищевикладене, призначене судом покарання ОСОБА_4 є недостатнім, оскільки ДТП, яке він вчинив внаслідок власної грубої недбалості, стало причиною смерті його доньки ОСОБА_10 Той факт, що протягом довгого часу обвинувачений працював у правоохоронних органах, не може, як на цьому наполягає його адвокат, бути причиною для пом'якшення покарання, а навпаки свідчить, що він є досвідченим водієм, добре знав правила дорожнього руху, тож здійснив ДТП через злочинне недбальство, внаслідок чого з його вини загинула людина, котру він збив на пішохідному переході.

Провівши у ході апеляційного розгляду справи судове слідство в обсязі допиту обвинуваченого та дослідження даних характеризуючих його особу, заслухавши доповідача, прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу, потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_6 та адвоката Нестерова В.А. в їх інтересах, які підтримали апеляційну скаргу потерпілої, обговоривши доводи апеляцій, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_3 задоволенню не підлягають, з таких підстав.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку суду першої інстанції, ґрунтуються на сукупності зібраних по справі доказах, які є взаємоузгодженими між собою, відповідають фактичним обставинам справи, яким суд першої інстанції дав правильну та об’єктивну оцінку, через що досліджувався у порядку передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України і ніким з учасників судового розгляду не оскаржуються. Дії ОСОБА_4 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

Призначаючи покарання ОСОБА_4 суд першої інстанції, відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання.

Так, обвинувачений ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином; як особа ОСОБА_4 за місцем проживання та останнім місцем роботи характеризується виключно позитивно, на даний час проходить стажування на посаді майстра з ремонту комп’ютерної техніки, одружений, виховує і має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3; осудний, на обліку у лікарів психіатра і нарколога, не перебуває; знаходиться на обліку у лікаря невропатолога з приводу гіпертонічної хвороби ІІІ ступеня, до кримінальної відповідальності притягається вперше, має постійне місце проживання, і міцні соціальні зв`язки, щиро розкаявся у вчиненому, просив вибачення перед потерпілими, повністю добровільно відшкодував 100,000 грн. завданої ним немайнової шкоди від злочину, частково добровільно відшкодував майнову шкоду від злочину, має бажання продовжувати відшкодування збитків. Місце дорожньо-транспортної пригоди не залишав, надавав першу медичну допомогу ОСОБА_10

Обставинами, що пом'якшують призначення покарання ОСОБА_4 суд правильно визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, часткове добровільне відшкодування потерпілим завданої кримінальним правопорушенням шкоди, наявність на утриманні неповнолітньої дитини.

Обставини, що обтяжують призначення покарання обвинуваченому відсутні. 

Із врахуванням конкретних обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, який вперше вчинив злочин з необережності, одружений, хворіє, працює, має на утриманні неповнолітню дитину, суд правильно призначив ОСОБА_4 основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, із позбавленням права керувати транспортним засобом, звільнивши ОСОБА_4 від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК України із встановленням йому строку на випробування та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення.

Доводи наведені в апеляційних скаргах прокурора та потерпілої ОСОБА_3 відносно того, що ОСОБА_4 призначене занадто м’яке покарання, оскільки обвинувачений вчинив злочин, який відноситься до категорії тяжких, внаслідок якого настала смерть людини, має суспільний резонанс, підриває авторитет та престиж органів міліції, отже вирок суду в частині призначеного покарання підлягає скасуванню, колегія суддів вважає необґрунтованими виходячи із наступного.

Так, згідно із ч. 2, ч. 3 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами; покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Положеннями ст. 65 КК України визначені загальні засади призначення покарання, зокрема, п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України визначено, що суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання, а відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. При цьому суд ухвалює звільнити засудженого від відбування покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки. Тривалість іспитового строку та обов’язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.

Згідно із п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Абзацом 2 п. 2 вищевказаної постанови визначено, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Як встановлено матеріалами справи, обвинувачений ОСОБА_4, як особа характеризується за місцем проживання та роботи виключно позитивно (а.к.п.49, 60), до кримінальної відповідальності раніше не притягувався (а.к.п.63, 64), на теперішній час працює інженером з ремонту комп’ютерної техніки авторизованого сервісного центру «STX community», одружений, виховує і має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3; осудний, на обліку в лікарів психіатра і нарколога, не перебуває (а.к.п.46, 48); знаходиться на обліку у лікаря невропатолога з приводу гіпертонічної хвороби ІІІ ступеня, (а.к.п.75, 76); має постійне місце проживання і міцні соціальні зв`язки, щиро розкаявся у вчиненому, публічно вибачився у потерпілих; добровільно до початку розгляду справи в суді, родиною обвинуваченого надавалась матеріальна допомога, пов’язана з похованням потерпілої ОСОБА_10 та на лікування потерпілої ОСОБА_6, відшкодовано 100,000 грн. завданої ним немайнової шкоди від злочину (а.к.п.187), відшкодував майнову шкоду від злочину у сумі 33,998 грн. (а.к.п.180-186), що не заперечувала потерпіла ОСОБА_6 під час апеляційного розгляду кримінальної справи; обвинувачений має бажання продовжувати відшкодування збитків та не відмовляється від цього; вчинив злочин з необережності, після дорожньо-транспортної пригоди залишився на місці пригоди та надавав медичну допомогу потерпілій; не перешкоджав розслідуванню кримінального провадження, а також думки потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_6, які під час розгляду справи у суді першої інстанції та в наданої розписки про отримання коштів від обвинуваченого, не наполягали на позбавлення волі ОСОБА_4

У зв’язку з наведеним, з урахуванням принципу індивідуалізації покарання та враховуючи особу обвинуваченого, конкретні обставини злочину, з урахуванням обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 злочину, які перелічені вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, та призначив покарання із застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України, на підставі яких обвинуваченого від відбування призначеного покарання звільнено з випробуванням і встановлено іспитовий строк та відповідні обмеження. Вказане покарання на переконання колегії суду є достатнім, необхідним для виправлення, перевиховання ОСОБА_4 та попередження вчинення нових злочинів.

Також, колегія суддів не погоджується із доводами апеляції прокурора відносно того, що оскільки ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, будучи працівником правоохоронного органу, мав спеціальне звання згідно наказу №1256 від 19.12.2004 року - старшого прапорщика міліції, являвся представником влади - працівником державного озброєного органу виконавчої влади України, то судом при призначені покарання безпідставно не застосовано вимоги ст. 54 КК України, відповідно до якої засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, за таких підстав.

Відповідно до ст. 54 КК України, призначення покарання у виді позбавлення спеціального звання є правом, а не обов’язком суду який призначає його за своїм розсудом з урахуванням конкретних обставин справи та особи винного. Доцільність призначення додаткового покарання у виді позбавлення спеціального звання залежить від індивідуальних особливостей вчиненого і особу винного. ОСОБА_4 вчинив необережний злочин, не пов’язаний із виконанням своїх службових обов’язків, на особистому автомобілі у неробочий час, отже посилання прокурора в апеляції на суспільний резонанс, підрив авторитету та престижу органів міліції, колегія суддів вважає необґрунтованим.

За таких підстав з урахуванням конкретних обставин справи та індивідуальних особливостей вчиненого і особи винного ОСОБА_4, колегія суддів вважає недоцільним призначення додаткового покарання останньому у виді позбавлення спеціального звання - старшого прапорщика міліції.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли стати підставою для скасування вироку, колегією суддів не виявлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляцій прокурора та потерпілої ОСОБА_3, а вирок суду першої інстанції як законний та обґрунтований слід залишити без зміни.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_3 - залишити без задоволення, вирок Кіровського районного суду м. Кіровограда від 02 квітня 2015 року, стосовно ОСОБА_4 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, безпосередньо до суду касаційної інстанції, протягом трьох місяців з моменту її проголошення.

Судді: підписи.

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду

Кіровоградської області І.М. Петрова