КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2015 р. Справа№ 925/2231/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Новікова М.М.

суддів: Тищенко О.В.

Зубець Л.П.

за участю представників:

від прокуратури: Вакулюк Д.С. - посв. №018332 від 16.07.13

від позивача: Вовк С.М.- сільський голова

від відповідача: Зубов В.С. - дов. б/н від 09.12.2014

Татаринов О.С. - дов. б/н від 09.12.2014

Бублієнко Р.Б. - дов. б/н від 29.05.2015

від третьої особи: не з'явився

дослідивши матеріали

апеляційної скарги Заступника прокурора Черкаської області

на рішення господарського суду Черкаської області

від 20.01.2015 (суддя Скиба Г.М.)

у справі №925/2231/14

за позовом Заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Свидівоцької сільської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лікувально-оздоровчий заклад" Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр „Світанок"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство „Черкаське лісове господарство"

про стягнення 3488316,00 грн. втрат лісогосподарського виробництва, завданих внаслідок вилучення лісових земель для потреб, не пов'язаних з таким виробництвом

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Черкаської області були передані позовні вимоги Заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Свидівоцької сільської ради (надалі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Лікувально-оздоровчий заклад „Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр „Світанок" (надалі - відповідач, ТОВ „Світанок"), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державного підприємства „Черкаське лісове господарство" про стягнення 3488316,00 грн. втрат лісогосподарського виробництва, завданих внаслідок вилучення лісових земель для потреб, не пов'язаних з таким виробництвом.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 20.01.2015 у справі №925/2231/14 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Заступник прокурора Черкаської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 20.01.2015 у справі №925/2231/14 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги відповідача мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права. Так, прокуратура зазначає, що обрахунок заявлених до стягнення лісогосподарських втрат здійснений за формулою, що визначена постановою Кабінету Міністрів України №1279 від 17.11.1997 „Про розміри та порядок визначення втрат лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню". Апелянт зазначає, що судом не надано оцінки тому, що у даному випадку зміна цільового призначення земельної ділянки з лісогосподарського на оздоровче відбулась без розроблення проекту відведення земельної ділянки, а саме за рішенням суду. Однак, незалежно від того розроблено проект відведення земельної ділянки чи ні, відбулось вилучення лісових угідь для використання їх у цілях, які не пов'язані із веденням лісового господарства. Прокуратура стверджує, що у ході розгляду кримінальних проваджень по обвинуваченню колишнього голови Черкаської районної адміністрації Полудня І.І. та начальника управління Держкомзему у Черкаському районі Марченка В.Г. підтверджено факт зміни цільового призначення земель лісового фонду без сплати відповідних втрат лісогосподарського виробництва. Скаржник також зазначає, що земельні ділянки загальною площею 38,12 га, право власності на які визнано за відповідачем, перебували у користуванні ДП „Черкаське лісове господарство", однак після видачі ТОВ „Світанок" на підставі рішення суду державних актів на право власності на вказані земельні ділянки їх цільове призначення змінилось на земні оздоровчого призначення, що свідчить про те, що земельні ділянки вибули із лісогосподарського обігу та не може використовуватись в режимі та порядку, передбаченому для земель лісового фонду.

Представники прокуратури та позивача у судовому засіданні 09.06.2015 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін.

Представник третьої особи у судове засідання 09.06.2015 не з'явилися, однак 02.06.2014 подав клопотання, у якому повідомив про неможливість бути присутнім у судовому засіданні 09.06.2015 та просив судове засідання у даній справі проводити без його участі.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до розпорядження Ради Міністрів УРСР від 19.08.1966 №1005-р Черкаському обласному міжколгоспному будинку відпочинку та піонерському табору „Світанок" під будівництво будинку відпочинку та піонерського табору відведено 20 га вкритих лісом земель у кварталі № 3 Свидівського лісництва Черкаського лісгоспзагу.

Прокурор у позовній заяві зазначає, що рішенням Черкаського облвиконкому №364 від 16.06.1967 Черкаському обласному об'єднаному міжколгоспному будинку відпочинку та піонерському табору „Світанок" під будівництво піонерського табору також було відведено 5 га лісових земель у кварталі №3 Свидівського лісництва Черкаського лісгоспзагу.

21.01.2008 Товариство з обмеженою відповідальністю „Лікувально-оздоровчий заклад „Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр „Світанок" звернулось до господарського суду Черкаської області із позовною заявою до Черкаської районної державної адміністрації про визнання права власності на земельну ділянку площею 38,12 га по вул. Жирного, 48 у с. Свидівок Черкаського району Черкаської області в межах розробленої технічної документації із землеустрою по інвентаризації земель ТОВ „Світанок" в межах с. Свидівок Свидівської сільської ради.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 31.03.2008 у справі №11/550 відмовлено у задоволенні позову ТОВ „Світанок" до Черкаської РДА, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ДП „Черкаське лісове господарство" про визнання права власності на земельну ділянку.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням ТОВ „Світанок" подало апеляційну скаргу, яку було задоволено постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.05.2008 у справі №11/550; визнано за ТОВ „Світанок" право власності на земельну ділянку площею 38,12 га по вул. Жирного, 48 у с. Свидівок Черкаського району у межах розробленої технічної документації із землеустрою по інвентаризації земель.

Вказану постанову було оскаржено першим заступником прокурора Черкаської області до Вищого господарського суду України.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.10.2008 у справі №11/550 касаційне подання залишено без задоволення.

У подальшому, 13.03.2009 на підставі постанови Вищого господарського суду України від 30.10.2008 ТОВ „Світанок" видано 3 державні акти на право власності на земельні ділянки загальною площею 38,12 га по вул. Жирного, 48 у с. Свидівок Черкаського району Черкаської області для обслуговування лікувально-оздоровчого закладу „Черкаський санаторій та дитячий оздоровчий центр „Світанок".

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги прокурор вказував на обов'язок відповідача компенсувати державі збитки від втрат лісогосподарського виробництва, оскільки спірна ділянка лісового фонду з багаторічними зеленими насадженнями сумарною площею 38,12 га перебувала в постійному користуванні спеціалізованого підприємства ДП „Черкаське лісове господарство" на підставі положень ст.ст. 1, 17 Лісового кодексу України.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 1 Закону України „Про землеустрій" визначено, що цільовим призначенням земельної ділянки є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Положеннями ст. 20 Земельного кодексу України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Частиною 3 наведеної вище статті Земельного кодексу України встановлено, що зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок. Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності провадиться: щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, - сільською, селищною, міською радою; щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, - районною державною адміністрацією, а щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, що не входять до території району, або в разі якщо районна державна адміністрація не утворена, - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється, розробляється на замовлення власника земельної ділянки без надання дозволу Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування на його розроблення.

Згідно положень статті 55 Земельного кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Частиною 1 статті 56 Земельного кодексу України визначено, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до положень статті 207 Земельного кодексу України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель. Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 4 порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1279 від 17.11.1997, передбачено, що відшкодування втрат лісогосподарського виробництва, спричинених вилученням лісових угідь для цілей, не пов'язаних із веденням лісового господарства, провадиться юридичними і фізичними особами в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 69-1 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать кошти від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, що зараховуються у розмірі: 100 відсотків - до бюджетів міст Києва та Севастополя, 25 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, 75 відсотків - до бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, 15 відсотків - до районних бюджетів, 60 відсотків - до бюджетів міст районного значення, селищ і сіл.

З наведених вище приписів законодавства вбачається, що підставою для відшкодування втрат лісогосподарського виробництва є зміна категорії земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення на землі іншої категорії.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, процедура відведення землі не проводилась, оскільки межі ділянки та її призначення не змінені, а ділянка отримана санаторієм у власність за набувальною давністю.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що під втратами сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва слід розуміти зміну цільового призначення сільськогосподарських угідь, лісових земель та ділянок під чагарниками в зв'язку з необхідністю їх використання для несільськогосподарських потреб, а також неможливість використання земельної ділянки в повному обсязі у зв'язку із встановленням обмежень у землекористуванні та погіршенням якості земель.

Закріплені в Земельному кодексі норми щодо відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва спрямовані на забезпечення раціонального використання і охорони особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та земель лісового фонду з метою збереження їх кількісного і якісного стану. Відшкодування втрат передбачає компенсацію суспільству негативних наслідків соціально-економічного, екологічного характеру, що наступають внаслідок переведення особливо цінних земель сільськогосподарського призначення та лісового фонду в інші категорії земель, а також у разі обмеження землекористування чи погіршення якості земель як національного надбання, що перебуває під особливою охороною держави.

Відшкодування втрат сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва здійснюється незалежно від того, в якій власності перебувають зазначені угіддя. Важливим є те, що рілля, багаторічні насадження, перелоги, сінокоси, пасовища, лісові землі та землі під чагарниками втрачають свою функцію головного засобу виробництва в сільському й лісовому господарстві та вибувають з господарського обороту, або ж погіршується їхня якість чи встановлюється обмежений режим їхнього використання за цільовим призначенням.

При цьому колегія суддів зазначає, що згідно положень ст. 39 Лісового кодексу України ліси України за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від основних виконуваних ними функцій поділяються на такі категорії: 1) захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, ґрунтозахисні та інші захисні функції); 2) рекреаційно-оздоровчі ліси (виконують переважно рекреаційні, санітарні, гігієнічні та оздоровчі функції); 3) ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні, естетичні, наукові функції тощо); 4) експлуатаційні ліси. Поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій проводиться в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Із наданих на вимогу апеляційного господарського суду пояснень Державного підприємства „Черкаське лісове господарство" та прокуратури, які надійшли 02.06.2015 та 08.06.2015 відповідно, вбачається, що згідно лісотаксаційних характеристик спірні ділянки із 08.02.2006 (дата прийняття нової редакції Лісового кодексу України) до фактично їх вилучення у 2008 році, відносились до рекреаціно-оздоровчих.

Як встановлено судом першої інстанції, спірна земельна ділянка 38,12 га перебувала тривалий час (з 60-х років 20 століття) в постійному користуванні відповідача як рекреаційна зона та зона відпочинку в санаторії. Відповідач не проводить ніяких робіт на спірній ділянці та не перешкоджає діяльності ДП „Черкаське лісове господарство", не чинить перешкод у відпочинку на спірній ділянці громадянам. Санітарні рубки на спірній ділянці проводяться виключно за погодженням та з дозволу ДП „Черкаське лісове господарство".

Вказані обставини зокрема підтверджуються актом обстеження від 17.12.2014 складеним державними інспекторами охорони наколишнього природного середовища Черкаської області та громадським інспектором охорони довкілля в присутності представника ТОВ „Світанок", а також актом обстеження №28-03 від 10.01.2008, який підписаний директором ДП „Черкаське лісове господарство".

Доказів протилежного представники позивача та третьої особи суду не надали.

За таких обставин, прокуратурою та позивачем не доведено того, що внаслідок отримання відповідачем державних актів на право власності на спільні земельні ділянки було змінено режим використання цих земельних ділянок та їх цільове призначення, оскільки вказані земельні ділянки, на яких розташовані ліси рекреаціно-оздоровчого призначення, як до отримання відповідачем державних актів про право власності на ці ділянки, так і після, використовуються у рекреаціно-оздоровчих цілях для обслуговування санаторію.

Відтак позивачем та прокуратурою не доведено факту втрати державою можливості здійснювати лісове господарство на спірній земельній ділянці, з огляду на категорію лісів, що на ній розташовані.

Судом першої інстанції встановлено, що всі погодження та дозвільні документи наявні у відповідача та не спростовані прокурором і позивачем в установлений спосіб.

Прокурором та позивачем не надані докази протиправності дій відповідача на спірній земельній ділянці чи порушення ним способу та мети використання спірної земельної ділянки, з огляду на цільове призначення лісових насаджень, що розташовані вказаній земельній ділянці.

Оцінка правовідносинам сторін надана в рішенні Київського міжобласного апеляційного господарського суду - постанова від 28.05.2008р. у справі №11/550. Добросовісність та відкрите володіння відповідачем спірною земельною ділянкою протягом тривалого часу не спростовані прокурором та позивачем у належний спосіб. Ці обставини не підлягають повторному доказуванню.

Наданий прокурором розрахунок заявлених до стягнення втрат виконаний ДП „Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" з мотивів вилучення спірної земельної ділянки для потреб, не пов'язаних з лісогосподарським виробництвом. Разом з тим, прокуратурою та позивачем не надано обґрунтування вказаного розрахунку суми лісогосподарських втрат, виходячи із природи таких втрат та з огляду на те, що режим використання земель фактично не змінився. Так, прокуратурою не обґрунтовано необхідності застосування тих чи інших вихідних даних.

За таких обставин, колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги прокуратури щодо наявності лісогосподарських втрат, про відшкодування яких заявлено позов у даній справи.

Судом апеляційної інстанції також відхиляються доводи апеляційної скарги прокуратури про те, що у ході розгляду кримінальних проваджень по обвинуваченню колишнього голови Черкаської районної адміністрації Полудня І.І. та начальника управління Держкомзему у Черкаському районі Марченка В.Г. підтверджено факт зміни цільового призначення земель лісового фонду без сплати відповідних втрат лісогосподарського виробництва.

Так, згідно із ч. 3 ст. 35 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, в іншій частині вироки у кримінальних провадженнях не мають преюдиційного значення для вирішення господарського спору.

Отже, обставини, встановлені у ході кримінальних проваджень, на які посилається прокуратура, не мають преюдиційного значення в частині, що стосується дослідження питання наявності підстав для стягнення з відповідача лісогосподарських втрат, з огляду на правовідносини, що склалися в ході використання спірних земельних ділянок, та виходячи із суті таких втрат.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що прокурор та позивач не довели наявності свого порушеного права і необхідності його захисту судом.

При цьому, суд першої інстанції правильно зазначив про неможливість застосування строку позовної давності, про який заявлено відповідачем, оскільки відсутнє порушене право, яке б підлягало захисту.

Так, відповідач вказував на те, що прокуратурі було відомо про постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.05.2008 у справі №11/550, якою було визнано за ТОВ „Світанок" право власності на земельну ділянку площею 38,12 га по вул. Жирного, 48 у с. Свидівок Черкаського району, оскільки вказана постанова була оскаржена до Вищого господарського суду України саме прокуратурою.

Однак, за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Крім того, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу.

Вказана правова позиція викладена у пункті 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Заступника прокурора Черкаської області задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Черкаської області від 20.01.2015 у справі №925/2231/14 має бути залишене без змін.

Відповідно до п. 4.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України „Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору у розмірі 34883,16 грн. за розгляд апеляційної скарги покладаються на визначеного прокурором позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Черкаської області залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Черкаської області від 20.01.2015 у справі №925/2231/14 залишити без змін.

Стягнути із Свидівоцької сільської ради (19622, Черкаська обл., Черкаський район, с. Свидівок, вул. Шевченка, 177) в дохід Державного бюджету України 34883 (тридцять чотири тисячі вісімсот вісімдесят три) грн. 16 коп. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду Черкаської області.

Матеріали справи №925/2231/14 повернути до господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя М.М. Новіков

Судді О.В. Тищенко

Л.П. Зубець