Справа № 201/873/15-ц
Провадження № 2/201/1198/2015
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2015 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
У складі:
головуючого судді - Браги А.В.,
при секретарі – Громницькій М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави, -
ВСТАНОВИВ:
23 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, в якому просив звернути стягнення на предмет застави за Договором застави від 26 грудня 2003 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, на квартиру № 58, що знаходиться в м.Дніпропетровську по вул. Набережна Перемоги, буд. 118, корп. 1, загальною площею 88,0 кв.м., житловою площею 53,1 кв.м, в рахунок погашення боргу в розмірі 391587,94 гривень, з яких: сума основного боргу – 110000,00 гривень, пеня – 23353,15 гривень, три відсотки річних – 36254,79 гривень, інфляційні витрати – 221980,00 гривень шляхом проведення прилюдних торгів.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 26 грудня 2003 року між ним та відповідачем було укладено Договір позики, за умовами якого відповідачу було надано в борг грошові кошти у розмірі 110 000,00 гривень у строк до 26 лютого 2004 року. Позивач взяті на себе зобов'язання виконав в повному обсязі. ОСОБА_2, в свою чергу, взятих на себе зобов'язання не виконав, внаслідок чого станом на 10 грудня 2014 року у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 391 587,94 гривень. ОСОБА_1 на адресу відповідача була направлена вимога про погашення заборгованості за договором позики у повному обсязі, проте останнім дана вимога виконана не була, що стало підставою для звернення до суду.
Представник позивача в судове засідання не з’явилась, проте надала до суду клопотання, в якому позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, з підстав, викладених в позові та згідно доказів, наявних в матеріалах справи. А також просила суд розглянути справу за відсутності представника позивача, проти заочного розгляду справи не заперечувала.
Відповідач в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином відповідно до вимог ст. 74 - 76 ЦПК України, про причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав, з клопотанням про відкладення розряду справи до суду не звернувся, а також не скористався правом надання заперечень проти позову.
Відповідно до ч. 4 ст. 169 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення); за ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв’язку з чим суд, з метою недопущення порушення строків розгляду справи, передбачених ст. 157 ЦПК України, з урахуванням згоди позивача, вважає за можливе провести заочний розгляд справи та вирішити справу у порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 26 грудня 2003 року між ОСОБА_2 (заставодавець) та ОСОБА_1 (заставодержатель) був укладений Договір застави, посвідчений державним нотаріусом Третьої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_3 та зареєстрований за № 5-3450, в реєстрі заборон за № 109 (а.с. 5 – 6).
Відповідно до п. 1.1 Договору застави, цим договором забезпечується виконання зобов’язання, що виникло у заставодавця на підставі Договору позики (Основний договір), укладеного із заставодержателем у простій письмовій формі 26 грудня 2003 року на суму 110000,00 гривень, з обумовленим в Основному договорі строком повернення боргу – до 26 лютого 2003 року.
Згідно п. 2.1 Договору застави предметом застави є квартира № 58, що знаходиться в м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 118, корп. 1 та яка складається з 1, 2 – коридор, 3 – туалет, 4, 5, 8, 9 – житлові кімнати, 6 – ванна, 7 – кладова, 10 – кухня, І, ІІ – лоджія, в житловому будинку літ. А-9, загальна площа - 88,0 кв.м., житлова площа - 53,1 кв.м.
Згідно п. 2.2 Договору застави, квартира, що заставляється належить заставодавцю на підставі Договору купівлі – продажу, посвідченого ОСОБА_4, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу 30 вересня 1996 року за №2942, зареєстрованого у Дніпропетровському інвентарбюро 23 грудня 1996 року за №197п-17.
Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 25 грудня 2003 року за № 2436005, вартість квартири, що заставляється складає 23955,36 гривень. У зв’язку з чим сторони також оцінили предмет застави в 23955,36 гривень.
Відповідно до п. 5.1 Договору застави, заставодержатель вправі звернути стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.
При частковому виконанні заставодавцем забезпеченого заставою зобов’язання, застава зберігається в початковому обсязі (п. 5.2 Договору застави).
Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється заставодержателем в порядку, передбаченому ст. 20 Закону України «Про заставу» (п. 5.3 Договору застави).
Право застави за цим договором припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов’язання; у разі загибелі заставленого майна та після закінчення строку дії права, що складає предмет застави, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством та цим договором (п. 6 Договору застави).
Відповідно до п. 7.1 Договору право застави виникає з моменту нотаріального посвідчення цього договору.
Цей договір діє до повного виконання заставодавцем своїх зобов’язань, забезпечених заставою за Основним договором (п. 7.2 Договору).
Згідно п. 7.3 Договору застави дія цього договору може бути припинена за угодою сторін, яка має бути посвідчена в нотаріальному порядку; у разі дострокового виконання заставодавцем зобов’язань, забезпечених заставою та за рішенням суду.
Відповідно до ОСОБА_4 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, 03 грудня 2014 року на підставі Договору застави від 26 грудня 2003 року було зареєстровано обтяження на квартиру № 58 в буд. 118, корп. 1 по вул. Наб. Перемоги у м. Дніпропетровську, що належить ОСОБА_2 (номер запису про іпотеку 7920816) (а.с. 25).
08 грудня 2014 року позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу, в якій ОСОБА_1 просив відповідача у встановлений строк, не пізніше 18 січня 2015 року сплатити йому заборгованість з урахуванням суми інфляції, 3% річних та пені, загалом – 391 587, 94 гривень.
У матеріалах справи наявна копія письмової вимоги з деталізованим розрахунком заборгованості та копія поштового чеку, що підтверджує направлення письмової вимоги відповідачу 10 грудня 2014 року (а.с. 26 – 29).
Як зазначає позивач в поданому ним позові, відповіді на письмову вимогу відповідач не надав, у встановлений строк грошові кошти позивачу не повернув.
Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані нормами Цивільного кодексу України, Закону України «Про заставу» та умовами Договору застави, укладеного між позивачем та відповідачем 26 грудня 2003 року.
Так, відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Так, згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Статтями 525 та 615 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов’язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов’язань.
Нормами статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до частин 1 і 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
А згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.
Статтею 527 ЦК України передбачено зобов’язання боржника виконати свій обов’язок, а кредитора - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов’язанні вимагати доказів того, що обов’язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред’явлення такої вимоги.
Відповідно до вимог статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Відповідно ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 590 ЦК України передбачено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 20 Закону «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.
Статтею 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реалізацію обтяжень» унормовано, що взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» за рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором.
За змістом ст. 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.
Відповідно до ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реалізацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.
Згідно частини 1 статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реалізацію обтяжень» обтяжувач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Пунктом 4 ч. 2 ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реалізацію обтяжень» встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених статтею 26 цього Закону.
Нормою статті 599 ЦК України передбачено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні з огляду на наступне.
Як вбачається з Договору застави від 26 грудня 2003 року, останній був укладений на виконання грошового зобов’язань за Договором позики, укладеним між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) 26 грудня 2003 року.
У відповідності до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до вимог статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Відповідно до п. 5.1 Договору застави, заставодержатель вправі звернути стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.
При частковому виконанні заставодавцем забезпеченого заставою зобов’язання, застава зберігається в початковому обсязі (п. 5.2 Договору застави).
Згідно п. 7.3 Договору застави дія цього договору може бути припинена за угодою сторін, яка має бути посвідчена в нотаріальному порядку; у разі дострокового виконання заставодавцем зобов’язань, забезпечених заставою та за рішенням суду.
За викладеного вбачається, що звернення стягнення на предмет застави можливе лише при наявності непогашеної заборгованості відповідача перед позивачем за Договором позики від 26 грудня 2003 року.
Позивачем на підтвердження своїх позовних вимог не було надано суду копії Основного договору (Договору позики), за яким ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 110000,00 гривень, для долучення останньої до матеріалів справи та не надано на огляд суду оригінал обумовленого вище Договору позики. Відсутність оригіналу Договору позики у позикодавця може свідчити, зокрема про погашення боргового зобов’язання відповідачем перед позивачем, що унеможливлює звернення стягнення на предмет застави.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 58 ЦПК України закріплено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Дослідивши наявні в матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про їх недостатність для задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Аналізуючи встановлені в судовому засіданні фактичні обставини в контексті наведених вище норм цивільного законодавства, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд на підставі ст. 88 ЦПК України, враховуючи результат вирішення справи, дійшов висновку, що судовий збір у розмірі 3654,00 гривень, сплачений позивачем при зверненні до суду з даним позовом (квитанція № 104698 від 22 січня 2015 року), відшкодуванню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 109, 169, 197, 208, 209, 212 - 215, 223 – 233 ЦПК України, суд –
В И Р І Ш И В :
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави, - відмовити.
Судові витрати по справі відшкодуванню не підлягають.
Заочне рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.ст.223, 232 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Заочне рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: А.В. Брага