Справа № 161/3025/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А.В.

Провадження № 22-ц/773/858/15 Категорія: 27 Доповідач: Завидовська-Марчук О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Завидовської - Марчук О.Г.,

суддів - Федонюк С.Ю., Свистун О.В.,

при секретарі Перебойчуку Р.В.,

з участю представника позивача ОСОБА_1,

представника третьої особи ОСОБА_2 – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2, про стягнення заборгованості за договором позики шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом уповноваження кредитора на продаж від імені боржника іпотечного майна за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_4 – ОСОБА_7 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2015 року,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 15 квітня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом уповноваження кредитора на продаж від імені боржника іпотечного майна – відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_4 – ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В даному судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1Є апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник третьої особи ОСОБА_2 – ОСОБА_3 апеляційну скаргу заперечив, просив її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки позичальником ОСОБА_2 зобов’язання перед ОСОБА_4 в межах, передбачених іпотечним договором виконано, сплачено суму коштів, на забезпечення повернення якої і був укладений договір іпотеки між ОСОБА_4 з однієї сторони та ОСОБА_6, яка діяла за згодою матері ОСОБА_5 з іншої сторони.

Такі висновки суду є правильними та повністю відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 16.11.2012 року ОСОБА_2 відповідно до договору позики № б/н позичив у ОСОБА_4 суму, в розмірі 57540 грн., що еквівалентно 7000 доларів США (а.с.5), яку зобов’язався повернути до 16 травня 2013 року. Крім того, відповідно до п.п.1,3 вказаного договору позики позичальник зобов’язався сплачувати відсотки у розмірі 6% кожного місяця від суми позики до 16 травня 2013 року, що становить 3452,40грн. або еквівалентну суму згідно курсу НБУ на день сплати чергового платежу в доларах США, а в останній місяць повністю погасити всю суму позики, а саме 7 000 доларів США або у гривнях на день погашення згідно курсу НБУ, а також сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми в разі несвоєчасного повернення суми позики.

З метою часткового забезпечення виконання зобов’язань за вищевказаним договором позики між позивачем та неповнолітньою ОСОБА_6, яка діяла за згодою матері ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_6 в іпотеку передано житловий будинок № 25 з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: вул. Козацька, с. Усичі, Луцький район, Волинська область, що належить їй на праві власності (а.с. 6).

Як вбачається з п.1.1 договору іпотеки цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя (ОСОБА_4Л.), що випливають з договору позики посвідченого 16.11.2012 року, який укладений між іпотекодержателем (ОСОБА_4.) та позичальником (ОСОБА_2М.), за умовами якого останній зобов’язується перед іпотекодержателем повернути наданий йому кредит до 16 травня 2013 року в розмірі 57 540 грн. Позичальник зобов’язується повернути позику та сплатити пеню у випадку прострочки повернення позики, що передбачено договором позики. Строк і порядок повернення позики визначаються договором позики.

У передбачений договором позики строк ОСОБА_2 не повернув позивачу суму позики та не сплатив відсотки за користування нею, а тому у нього утворилась заборгованість за даним договором і, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що розмір заборгованості станом на 24.06.2014 року складає 66369, 63 грн., виходячи з того, що відповідно до вищевказаного договору позики ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_4 грошову суму у гривнях.

15.04.2015 року, на підставі заяви ОСОБА_2 про внесення коштів для ОСОБА_4 за договором позики від 16.11.2012 року, на депозитний рахунок № 26202181920 в ПАТ «Укргазбанк», приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_8 прийнято кошти від ОСОБА_2 в сумі 64749, 37 грн.(а.с. 67).

Крім того, в суд апеляційної інстанції представником ОСОБА_2 – ОСОБА_3 надано лист приватного нотаріуса Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_8 від 05.05.2015 року про те, що 05.05.2015 року нею, на підставі заяви ОСОБА_2 про внесення коштів для ОСОБА_4 за договором позики від 16.11.2012 року, на депозитний рахунок №26202181920 в ПАТ «Укргазбанк прийнято кошти від ОСОБА_2 в сумі 1610 грн. в якості донарахування до основної суми боргу згідно п.1 вищезазначеного договору позики.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У частині 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.12, ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання.

Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Враховуючи, що зобов’язання позичальника ОСОБА_2 перед іпотекодержателем ОСОБА_4 в частині, встановленій іпотечним договором, виконано, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки є безпідставними та не підлягають до задоволення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду.

Рішення суду відповідає нормам матеріального права і підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 – ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 квітня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: