Справа № 22ц-322/2009р.          Головуючий у першій інстанції - Харечко Л.К.

Категорія - цивільна                            Доповідач - Хромець Н.С.

                                                      Р І Ш Е Н Н Я

                                          І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

13 березня 2009 року                                                                 місто  Чернігів

Апеляційний суд Чернігівської області у складі:

                              головуючого - судді Хромець Н.С.

                            суддів -  Горобець Т.В., Острянського В.І.

                            при секретарі - Вареник О.М.

          з участю представника позивача ОСОБА_1, представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника НАСК „Оранта” Полозенко В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові апеляційну скаргу Військової частини А 1211 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 23 жовтня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Військової частин А 1211, ОСОБА_5, ВАТ НАСК „Оранта” про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

                                                в с т а н о в и в :

          У липні 2007 року ОСОБА_4 заявила позов до військової частини А 1211 і ОСОБА_5  про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 24 липня 2004 р., коли зіткнулися автомобіль „Фольксваген-Гольф” державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_5 та автомобіль „Хюндай-Соната” під керуванням військовослужбовця ОСОБА_6. Позивачка просила, відповідно до ст. 1187 ЦК України,  стягнути з відповідачів на її користь 7005 грн. 37 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 50000 грн. і 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди відповідно з ОСОБА_5 і військової частини А 1211. В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалась на те, що на придбання ліків у зв'язку з лікуванням тілесних ушкоджень, отриманих нею, витрачено 3604 грн. та придбано 18 титанових пластин. Крім того, позивачка вказала, що їй рекомендоване щорічне санаторно-курортне лікування і вартість путівки становить близько 3000 грн.  Вимоги щодо відшкодування моральної шкоди позивачка обґрунтовувала тим, що внаслідок отриманих травм вона перенесла тяжкі страждання, сильні і тривалі фізичні болі, тривалий час не могла жити повноцінним життям, а також тим, що внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди вона втратила чоловіка і, відповідно, джерело існування, оскільки матеріально сім'ю забезпечував саме чоловік.

              Протокольною ухвалою суду від 25 жовтня 2007 р. до участі у розгляді справи в якості відповідача залучена Національна акціонерна страхова компанія „Оранта” (а.с. 42 зв.).

               Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2008 року позов ОСОБА_4 задоволений частково. З відповідачів солідарно на користь позивачки стягнуто 7005 грн. 37 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та з кожного по 25 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Вирішене питання про повернення позивачці понесених судових витрат та про стягнення з відповідачів судового збору по 280 грн. 76 коп. з кожного в дохід держави.

                В апеляційній скарзі військова частина А 1211 просить рішення Деснянського районного суду м. Чернігова скасувати , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права. Апелянт вважає, що військова частина є неналежним відповідачем, а належним відповідачем є Збройні Сили України в особі Міністерства оборони України. Крім того, апелянт посилається на те, що судом не з'ясовано чи має право особа вимагати від військової частини відшкодування моральної шкоди і зазначає, що законами України, які регулюють правовідносини щодо проходження військової служби та відносини, які з цього випливають, відшкодування моральної шкоди взагалі не передбачене. Крім того, апелянт вважає необґрунтованим такий великий розмір відшкодування моральних збитків.  На думку апелянта, суд не дав належної оцінки сумнівним документам щодо оплати позивачкою лікування, а надані нею касові чеки не є підтвердженням понесених витрат. Відповідач також посилається на норми ст.ст. 23, 1167 ЦК України і вважає, що відповідальність за шкоду, заподіяну позивачці при зіткненні двох джерел підвищеної небезпеки, повинна визначатись з врахуванням вини учасників дорожньо-транспортної пригоди і вважає, що суд помилково прийшов до висновку про рівність ступеня вини водіїв у дорожньо-транспортній пригоді.

                 Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні в частині вирішення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди і стягнення судового збору з відповідачів у дохід держави з підстав, передбачених п.п. 3 і 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України.

               Доводи апелянта про те, що військова частина не є належним відповідачем не ґрунтуються на нормах закону. Так, згідно з положеннями ч.2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об'єктом, зберігання або утримання якого створю підвищену небезпеку. Відповідно до ст. 3 Закону України „Про правовий  режим майна у Збройних Силах України” військове майно, до якого відноситься і бойова та інша техніка, закріплюється за військовими частинами на праві оперативного управління. Отже, відповідач у даній справі є володільцем джерела підвищеної небезпеки. Та обставина, що військова частина не є власником джерела підвищеної небезпеки не може бути правовою підставою для звільнення від відповідальності, оскільки закон покладає відповідальність саме на володільця джерела підвищеної небезпеки, а не на власника. Частиною 2 ст. 1188 ЦК України встановлено, що за шкоду, заподіяну  внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди відповідають незалежно від їх вини. Отже, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про солідарну відповідальність військової частини і громадянина ОСОБА_5 перед потерпілою ОСОБА_4.  Проте, заслуговують на увагу доводи  апеляційної скарги щодо доведеності розміру витрат позивачки на лікування.

              Судом на користь позивачки стягнуто 7005 грн. 37 коп. на відшкодування  матеріальної шкоди. Суд визнав доведеною дану суму з врахуванням накладної № 348 від 10.08.2004 р. (а.с. 11) за якою придбані титанові пластини для операції на правій вилиці позивачки та квитанціями (а.с. 176). Проте, з такими висновками суду погодитись не можна, оскільки вони не ґрунтуються на наявних у справі доказах.  Так, з матеріалів справи встановлено, що під час дорожньо-транспортної пригоди позивачка отримала тілесні ушкодження, а саме була травмована права сторона обличчя з пошкодженням вилицевого комплексу та ока. Згідно з даними витягу з історії хвороби (а.с. 7), висновку спеціаліста (а.с.8), довідки  та консультативного висновку від 25 червня 2005 р. (а.с. 9) позивачка потребувала лікування саме цієї травми для чого придбала 18 титанових пластин на  суму 4176 грн. (а.с. 11). Крім того, у січні 2007 р. позивачка пройшла необхідне діагностування у науково-практичному медичному центрі „Ексімер”, на що нею витрачено 15 січня 290 грн. і 18 січня 485 грн. (а.с. 12). Зазначені витрати підтверджені належними і допустимими доказами, а тому підлягають відшкодуванню і, відповідно, з відповідачів на користь позивачки належить стягнути на відшкодування матеріальної шкоди (витрат на лікування) 4951 грн.

              Для задоволення іншої частини позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди  правових підстав немає, оскільки вони не підтверджені належними і допустимими доказами. Посилання суду першої інстанції на квитанції (чеки) на аркуші справи 176 не можна визнати належним обґрунтуванням. За даними чеками (у кількості 159) в період з 10 по 15 червня 2005 року  придбані різноманітні медичні препарати, вітаміни,  матеріали перев'язки  і  догляду за хворими  та інші, про призначення яких позивачці у матеріалах справи  відсутні будь-які  дані. Оскільки відсутні докази на підтвердження призначення лікарем придбаних за даними чеками препаратів, цей доказ не можна визнати допустимим.

              Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, врегульована нормами Цивільного кодексу України, дія яких поширюється і на правовідносини, які виникли внаслідок заподіяння шкоди військовослужбовцями, а тому доводи апелянта щодо відсутності правових підстав  у позивача вимагати відшкодування моральної шкоди від військової частини  не ґрунтуються на законі. Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про заподіяння позивачці моральної шкоди, оскільки по справі встановлено, що внаслідок зіткнення двох джерел підвищеної небезпеки позивачці були заподіяні  тілесні ушкодження, у зв'язку з чим позивачка потребувала тривалого лікування, їй заподіяні фізичні страждання. Судом також правильно врахована і та обставина, що у даній дорожньо-транспортній пригоді загинув чоловік позивачки, чим їй заподіяні тривалі моральні страждання. Учасники розгляду справи не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині стягнення морального відшкодування з кожного відповідача окремо, а доводи апелянта щодо невірного визначення судом ступеня вини учасників дорожньо-транспортної пригоди не дають підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки  володільці джерел підвищеної небезпеки відповідають незалежно від їхньої вини.

             Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції і доводи апелянта щодо розгляду справи у відсутність представника військової частини, зважаючи на те, що справа розглядалась по суті  тривалий час -  з жовтня 2007 року, неодноразово оголошувались перерви у розгляді справи, сторони мали можливість дати пояснення і надати докази  на підтвердження тих обставин, на які вони посилаються. Закінчення розгляду справи після перерви без участі представника військової частини А 1211 не є тією обставиною, яка давала б  підставу для скасування рішення суду першої інстанції з направленням на новий розгляд.

            Декретом Кабінету Міністрів України „Про державне мито” , а саме п.п.”а” п.1 ч.1 ст. 3, визначено, що судовий збір (державне мито) із позовних заяв справляється у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.  Таким чином, з відповідачів за даним позовом  підлягає стягненню державне мито, виходячи з ціни позову 4951 грн., що становитиме 51 грн. (три неоподатковуваних мінімуми доходів громадян). Отже, судом першої інстанції розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідачів, визначено невірно і рішення в цій частині підлягає зміні. З позовних вимог немайнового характеру, тобто з вимог про відшкодування моральної шкоди, позивачкою судовий збір сплачено у розмірі, встановленому п.п. „д” п.1 ч.1 Декрету „Про державне мито” і ці судові витрати обґрунтовано судом стягнуті на її користь з відповідачів.

            Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч.1 п.п. 3 і 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, ст.ст. 22, 23, 1167, 1187 ЦК України, апеляційний суд

                                                в и р і ш и в:

            Апеляційну скаргу військової частини А 1211 задовольнити частково.

            Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2008 року змінити.

            Стягнути солідарно з ОСОБА_5 і військової частини А 1211 на користь ОСОБА_4 4951 (чотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят одну) грн.. на відшкодування матеріальної шкоди.

             Стягнути з ОСОБА_5  25 грн. 50 коп. судового збору в дохід держави.

             Стягнути з військової частини А 1211 25 грн. 50 коп. судового збору в дохід держави.

              В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2008 р. залишити без змін.

              Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.

 Головуючий:                                                   Судді: