2-А-203/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2011 року Подільський районний суд м. Києва в складі:

          головуючого -                                                   судді Гребенюк В.В.,

          при секретарі –                                         Литовченко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Подільському районі м. Києва про зобов’язання відповідача здійснити перерахунок та виплату надбавки до пенсі, як дитині війни у розмірі 30 %, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління Пенсійного фонду у Подільському районі м. Києва, про зобов’язання відповідача здійснити перерахунок та виплату надбавки до пенсі, як дитині війни у розмірі 30 %.

Зазначила, що відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» вона є дитиною війни і відповідно до ст. 6 зазначеного Закону має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Посилаючись на те, що відповідач протиправно відмовив їй як дитині війни нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, просила визнати протиправною бездіяльність відповідача, зобов’язати управління Пенсійного фонду України у Подільському районі м. Києва нарахувати та виплатити їй щомісячну державну соціальну допомогу до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2009 року по теперішній час. Крім того, просила поновити строк для звернення до суду.

Позивачка в судове засідання з’явилася, позов свій підтримала, просила його задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з’явився, подав до суду письмові заперечення на позов та заяву, про розгляд справи за його відсутності (а.с. 17) та заперечуючи проти позову надав заперечення (а.с. 18-20).

Суд, керуючись ст. 128 КАС України вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача, на підставі наявних в справі доказів.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_1, народилася 02.01.1942 року (а.с. 11), перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва, отримує пенсію, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», має статус дитини війни, що також підтверджено пенсійним посвідченням серії ААБ № 352550 від 23.07.2002 року (а.с. 10).

03.11.2010 року ОСОБА_1, звернулася до управління Пенсійного фонду України в Подільському районі з заявою про перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01.01.2009 року з урахуванням 30 % надбавки, встановленої Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі позивачці було відмовлено у перерахунку пенсії відповідно до Законів України «Про Державний бюджет України» на 2009 рік та повідомлено, що їй виплачувалася надбавка у розмірі 10 % від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Позивачка є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що не заперечується відповідачем, а відтак, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст. 6 зазначеного Закону.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

Разом з тим, згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка.

Поряд з цим, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Суд вважає необхідним зазначити, що посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги, оскільки реалізація особою права, яке пов’язане з отриманням бюджетних коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Правовідносини, що виникають у процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це державна соціальна підтримка дітей війни, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивачка є дитиною війни, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни, тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Саме тому суд дійшов висновку про неприпустимість при встановленні розміру державної соціальної підтримки дітей війни виходити з положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими виплата державної соціальної підтримки передбачена у значно менших розмірах, оскільки Конституція України має вищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 19 січня 2006 року № 3367-IV ст. 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року № 3235- IV було змінено та встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абз. 7 ст. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» запроваджуються з 1 січня 2006 року, а ст. 6 - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, тобто ці підвищення повинні були здійсненні у випадку вищезазначених умов, але такі умови не настали.

Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року у справі №1-29/2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» п. 12 ст. 71, яким зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону. Також Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України та Уряду України про необхідність дотримання положень статей Конституції України, Бюджетного кодексу України під час підготовки, ухвалення та введення в дію законів про Державний бюджет та наголосив, що закон про Державний бюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз. 4-6, 8 п. 4 мотивувальної частини рішення).

Згідно з пп. 2 п. 41 р. II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року, який набрав чинності 1 січня 2008 року, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладена в новій редакції, відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів».

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року в справі № 1-28/2008 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пп. 2 п. 41 р. II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року, і зазначено, що воно має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень цього закону.

Згідно із ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України» у разі, якщо акти або їх окремі положення визначаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються не чинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Згідно із ч. 2 ст. 5 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» виключно цим Законом визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Ураховуючи те, що нормами зазначеного Закону встановлений розмір мінімальної пенсії за віком, а для інших нормативно-правових актів може застосовуватися лише в частині, що не суперечить цьому Закону, суд дійшов висновку, що будь-яким іншим нормативно-правовим актом не може визначатися розмір мінімальної пенсії за віком.

Частиною 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

Статтею 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Виходячи з наведеного, прожитковий мінімум є базою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат відповідно до Конституції України та законів України, а тому встановлена ч. 3 ст. 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування – прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Суб’єкт владних повноважень доказів того, що позивачка не має законних підстав для отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як дитина війни не надав, а тому відмова управління Пенсійного фонду України в Подільському районі у проведенні перерахунку пенсії позивачу є протиправною.

У позовній заяві ОСОБА_1, просить нарахувати та виплатити їй щомісячну державну соціальну допомогу до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2009 року по теперішній час, проте вимоги позивача не можуть бути задоволені у повному обсязі.

З матеріалів адміністративного позову вбачається, що позивач просить зобов’язати провести перерахунок і виплату доплати щомісячної до пенсії, як громадянину який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, одну мінімальну заробітну плату за ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та за ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров’ю, у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, з 01.01.2009 року.

          До Подільського районного суду м. Києва дана позовна заява була подана з пропуском шестимісячного строку на її подання, визначеного ч. 2 ст. 99 КАС України.

          Оскільки позовні вимоги стосуються порушення прав позивача за період з 01.01.2006 року, а до суду позивачка звернулась лише 24 листопада 2010 року - після сплину більш ніж шість місяців з моменту порушення його прав, та не подала клопотання про поновлення такого строку, а можливість вирішення питання про поновлення строку за власною ініціативою суду чинним КАС України не передбачена, то відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов в частині позовних вимог, що стосуються періоду до 24 травня 2010 року, підлягає залишенню без розгляду.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 1, 3, 21, 22, ч. 2 ст. 19, 152 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України № 1-28/2008 від 22.05.2008 року, ст. ст. 1, 6, 7, 111 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч. 2 ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум», ч. 2 ст. 5, ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. ст. 9, 69-71, 94, 99, 100, 102, 122, 158-163, 186 Кодексу Адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва, про зобов’язання відповідача здійснити перерахунок та виплату надбавки до пенсії, як дитині війни у розмірі 30 % - задовольнити частково;

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну 30 % надбавку до пенсії як дитині війни, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 24 травня 2010 року з урахуванням проведених нарахувань;

В іншій частині позовних вимог – відмовити;

          Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Подільський районний суд м. Києва.

Суддя                                                                      Гребенюк В. В.